Konspekt_lektsy_po_okhrane_truda_ch_1 (1)

Блокування доцільне в електроустановках, що пов'язані з випробуванням стендів, в рубильниках (пускачах, автоматичних вимикачах) та інших електричних апаратах, які працюють в умовах підвищених вимог безпеки.

За принципом дії розрізняється механічне та електричне блокування. Перше не дозволяє відкрити той або інший електроапарат, якщо він перебуває під напругою, і, навпаки, не дозволяє увімкнути апаратуру при відкритій кришці. Електричне блокування здійснює розрив електричного кола спеціальними контактами, які встановлюються на дверях загороджень, кришках і дверцятах кожуха.

Якщо застосувати загородження та блокування неможливо, то струмопровідні частини розміщують на недосяжній висоті. Дроти (магістральні) можуть бути без ізоляції в тому випадку, коли вони перебувають на висоті не менше 3,5 м над рівнем підлоги. Відгалуження дротів від таких магістралей допускається тільки тоді, коли дроти розміщені у неструмопровідних трубах.

Захисне відключення — додатковий засіб захисту, який найшвидше діє, бо забезпечує автоматичне відключення електроустановок при виникненні в них небезпечних струмів. Основні параметри пристрою захисного відключення — стік (сила) струму, на який реагує пристрій, та швидкість дії. Найпоширеніший пристрій з такими параметрами: сила струму—30 мА, час відключення—30 мс.

Для зменшення небезпеки ураження електрострумом часто використовують знижену напругу. Номінально низькою вважається напруга не більше 42 В. Доцільно застосовувати таку напругу під час роботи з переносним ручним електроінструментом — гайковертом, фарбопультом. Різко зростає небезпека ураження струмом у випадку пошкодження ізоляції і появи напруги на корпусі, під час проведення робіт у приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних, а також при веденні робіт просто неба. У випадку проведення робіт в особливо небезпечних приміщеннях (наприклад, фарбування всередині резервуарів, лежачи на металевій підлозі тощо) напруга мусить бути не більше 12 В. Низькі напруги змінного струму одержують за допомогою понижуючих трансформаторів.

Засоби індивідуального захисту поділяються на основні та додаткові. Основними вважаються такі ізолюючі засоби, ізоляція яких спроможна протягом тривалого часу надійно витримувати робочу напругу електроустановки. До них належать: діелектричні гумові рукавиці, інструмент з ізольованими ручками та покажчики напруги — для роботи з електроустановками, що працюють під напругою до 1000 В; ізолюючі штанги, ізолюючі та струмовимірюючі пристрої (кліщі, покажчики високої напруги), ізолюючі пристрої, обладнання та драбини, майданчики, захвати — для роботи з електроустановками, що працюють під напругою вище 1 000 В.

До додаткових відносять засоби, які мають недостатню діелектричну міцність і тому не можуть самостійно захистити людину від струму. Вони лише посилюють захисний вплив основних ізолюючих засобів. До додаткових ізолюючих засобів належать: діелектричні чоботи та калоші, килимки та ізолюючі підставки — в електроустановках напругою до 1000 В; діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки та доріжки

— в електроустановках напругою понад 1 000 В.

Ізолюючі підставки (рис. 15.7,а) застосовуються для обслуговування електроустановок будь-якої напруги. Вони складаються з дерев'яного настилу, встановленого на ніжках з фарфору. Настил виготовляють з просвітами, що перешкоджають ковзанню під час роботи. На фарфорових підставках ставиться клеймо про дату випробування. Підставки оглядають раз на півроку. Результати огляду заносять у журнал.

Гумові килимки та доріжки (рис. 15.7,6) виготовляють двох видів: з гуми завтовшки 3—5 мм (для напруги до 1 000 В) та 7— 8 мм (для напруги понад 1 000 В). Поверхня килимка рельєфна. На кожному килимку після випробувань один раз у два роки ставлять клеймо. Крім того, раз на три місяці килимки та доріжки оглядають; якщо виявляють тріщину або бульбочку, килимок або доріжку негайно замінюють.

Діелектричні боти та калоші (рис. 15.7, в, г) виготовляють з спеціальних сортів гуми. Боти застосовують для роботи як у закритих, так і у відкритих електроустановках будь-якої напруги а калоші — тільки у закритих електроустановках напругою до 1 000 В. Діелектричні боти та калоші захищають від крокового ураження струмом, їх натягують на звичайне взуття, яке повинні бути сухим і чистим.

Діелектричні рукавиці (рис. 15.7,д) виготовляють двох сортів - для обслуговування електроустановок з напругою до 380 В і 380 В та вище. Рукавиці випробовують кожні шість місяців. Перед використанням перевіряють: відповідність (за клеймом) напрузі даної установки, цілісність, відсутність розривів, дрібних отворів тощо. Через кожні три місяця рукавиці дезінфікують і пересипають тальком.

Ізолюючі кліщі призначені для зняття і встановлення під напругою трубчастих запобіжників, рубильників та роз'єднувачів, ізолюючих накладок, загороджень та інших робіт. Кліщі складаються з трьох основних частин: робочої (губки), ізолюючої та ручки. Ізолююча частина повинна бути довжиною не менше 45 см при напрузі до 10 кВ і не менше 75 см при напрузі до 35 кВ, а довжина ручки—відповідно не менше 15 і 20 см. Електричні випробування ізолюючих кліщів проводять не рідше разу на рік.

Ізолюючі штанги застосовують для вмикання і вимикання однополюсних роз'єднувачів, накладання переносних заземлень тощо. Штанги складаються з трьох основних частин: робочої, ізолюючої та ручки. Всі роботи із використанням ізолюючої штанги виконують у діелектричних рукавицях. Ізолюючу штангу перевіряють раз на рік.

Для вимірювання сили струму, напруги, потужності, фазового кута тощо (без розриву кола) застосовують електровимірювальні кліщі, для захисту очей від опіків електричною дугою — спеціальні захисні окуляри, для захисту рук — діелектричні рукавиці, при можливості виникнення електричної дуги або полум'я — займисті костюми.

71

Ріс. 15.7. Засоби індивідуального захисту від ураження електрострумом

15.6. Техніка безпеки під час роботи з переносним електроінструментом

Вітчизняна промисловість випускає електричний ручний інструмент на базі трьох двигунів: колекторних та синхронних напругою 220 В з частотою 50 Гц та асинхронних напругою 36 В з частотою 20 Гц. Захист від ураження електричним струмом поділяється на три класи: І, II, III - (залежно від зростання ступеня безпеки при користуванні ними).

До І класу захисту належать електричні ручні інструменти на номінальну напругу від 42 до 250 В, принаймні одна деталь яких має тільки робочу (одинарну) ізоляцію.

До II класу захисту належать електричні ручні інструменти на номінальну напругу понад 42 В, що не мають пристроїв для заземлення. Усі деталі цих інструментів, які знаходяться під напругою, заізольовані подвійною ізоляцією. Крім того, вони розміщені якомога далі від металевих деталей.

До III класу захисту належать електричні ручні інструменти на номінальну напругу до 42 В, що дістають живлення від автономного джерела струму або понижуючого трансформатора з роздільними обмотками, ізоляція між якими витримує випробувальну напругу 4 кВ.

До роботи з електричними ручними машинами допускаються робітники, які пройшли виробниче навчання і здобули кваліфікаційну групу з електробезпеки.

При кожному одержанні ручного інструмента необхідно перевірити, чи справний вимикач, як працює інструмент на холостому ході. Перед умиканням його в мережу слід переконатися, що на ньому є знак подвійної ізоляції і номінальна напруга відповідає напрузі джерела струму. Якщо такого знаку нема, ручний електроінструмент треба обов'язково заземлити.

Перенесення, регулювання, заміна насадок — усі ці операції проводяться при повністю вимкнених двигуні та штепсельній вилці. Під час перерви у роботі електроінструмент слід вимкнути.

15.7. Перша допомога при ураженні електрострумом

При ураженні електрострумом перш за все треба припинити дію струму, а вже потім подавати допомогу потерпілому. Вивільняти потерпілого з-під дії струму слід максимально обережно, щоб самому не потрапити під удар. Для цього необхідно: вимкнути струмопровідні частини або дроти, до яких доторкнувся потерпілий, відірвати його від землі або відтягнути від дротів, застосовуючи при цьому діелектричні рукавиці, боти, суху тканину, шарф, сухі дошки; якщо треба, перерубати дроти інструментом із заізольованими ручками. При цьому не можна торкатися руками тіла потерпілого.

Заходи щодо подання допомоги залежать від стану потерпілого. Якщо він знепритомнів, слід розстебнути одяг, зігріти тіло, змочити водою, покласти потерпілого на підстилку, забезпечити цілковитий спокій. Якщо нема дихання і серце зупинилося, необхідно зробити штучне дихання «рот у рот» або «ніс у ніс» і закритий масаж серця.

72

При штучному диханні «рот у рот» потерпілого кладуть на спину, закидають йому голову, затискують ніздрі. Роблять глибокий вдих, потім, міцно притиснувши свій рот до рота потерпілого через марлю чи носовичок, роблять видих, попередньо закривши ніс потерпілого і вивільнюючи його для повільного виходу повітря. Вдування повітря проводять різко й енергійно приблизно через кожні 5 с, що відповідає частоті дихання близько 12 вдихів протягом 1 хв.

При закритому масажі серця людина, котра подає допомогу, після вдування повітря 4—6 разів ритмічно натискує на нижню частину грудей (приблизно на два пальці вище м'якого кінця грудини). Періодичність надавлювання повинна дорівнювати частоті биття серця (60 ударів на 1 хв). Після кожного поштовху руки розслаблюють, не віднімаючи їх від грудини.

Штучне дихання проводять, аж поки потерпілий не опритомніє не з'являться ознаки, які підтвердять відступ смерті.

15.8. Захист від блискавки

Захист від блискавки здійснюється за допомогою комплексу захисних пристроїв, які призначаються для створення безпеки приміщень та споруд, обладнання та матеріалів від можливих вибухів, займань та руйнувань, що можуть виникнути внаслідок дії блискавки.

Як правило, захисні пристрої виконуються у вигляді одиночних чи групових заземлених блискавковідводів (мачт висотою /г), встановлених на даху приміщення, яке потребує захисту. Блискавковідводи можуть бути стержньові або тросові. Стержньовий блискавковідвід висотою до 150 м включно утворює навколо себе зону захисту у вигляді круглого конусу висотою ho. З огляду на ступінь надійності К розрізняють зону А, де K=99,5 %, та зону Б, де К = 95 %. Зона захисту на рівні грунту утворюється площею кола радіусом ro, а зона захисту споруди — площею кола радіусом rx.

В зоні А параметри ho, ro та rx визначаються так: ho = 0,85 h; ro = (1,1—0,002 h) h; rx = (1,1— 0,002 Н) (Н— hx/0,85). У зоні Б - ho =0,92h; гo = 1,5h; rx = 1,5 (h—hx/0,92). Якщо відомі значення rx та hx (висота споруди), можна обчислити висоту блискавковідводу h. Для зони Б висота h = (rx + 1,63 hx)/ 1,5.

Зони захисту подвійного стержньового та одиночного тросового блискавковідводу висотою до 150 м визначаються аналогічно.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ГЛАВИ 15

1.Перелічіть фактори, як; впливають на наслідки ураження електрострумом.

2.Що являє собою приміщення з підвищеною небезпекою?

3.Назвіть види заземлення.

4.Коли застосовується занулення?

5.Що таке крокова напруга?

6.У яких випадках проводиться штучне дихання?

7.Як захистити споруду від блискавки?

ГЛАВА 16

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗВАРЮВАННІ ТА РІЗАННІ МЕТАЛІВ

16.1. Небезпеки і шкідливості, які супроводжують зварювання та різання металів

Зараз на заводах металоконструкція поширені такі види зварювання: автоматичне дугове під флюсом, механізоване, контактне, автоматичне з примусовим формуванням шва, плазмове, а також механізоване газове та плазмове. Крім того, часто використовується теплове різання. Під назвою «теплове різання» об'єднуються всі види кисневого, плазмового, електродугового різання металів.

Сучасні процеси зварювання та різання супроводжуються інтенсивним виділенням теплоти (променистим і конвективним). Висока температура зварювальної дуги сприяє інтенсивному окисленню і випаровуванню металу, флюсу, захисного газу тощо. Окислюючись киснем повітря, ці пари перетворюються на дрібнодисперсний пил, який разом з газами піднімається вгору, і призводить до великої запиленості та загазованості виробничих приміщень.

Основними складовими частинами пилу під час зварювання та різання сталей є оксиди заліза, марганцю та кремнію (близьке 41, 18 і 6 %). Ці токсичні включення можуть несприятливо впливай на дихальні шляхи і навіть сприяти розвиткові професійних захворювань. Найбільшу небезпеку для здоров'я працюючих являють собою дрібні частинки пилу (розміром від 2 до 5 мкм), які проникають глибоко в дихальні шляхи.

Шкідливі газоподібні речовини, проникаючи крізь дихальні шляхи та органи травлення в організм, можуть за певних умов викликати тяжкі ураження всього організму. До найшкідливіших газів що виділяються під час зварювання та різання, належать: оксиди азоту, які викликають захворювання легенів та організму, органів кровообігу; оксид вуглецю, який при концентрації більше 1 % призводить до подразнення дихальних шляхів, втрати свідомості і ураження нервової системи; озон, що при деяких концентраціях подразнює очі, викликає біль у грудях та ін.

73

Гранично допустимі концентрації (ГДК) газів, які найчастіше зустрічаються разом з аерозолями у повітрі зварювальних цехів наведено в табл.16.1.

Таблиця 16.1

ГДК деяких газів і аерозолів

Речовина	ГДК,	Речовина	ГДК,
	мг/м3		мг/м3
Гази		фтористих або марганцевих сполук (3—6 %)	4,0
Азоту оксиди (у перерахуванні на NО2)	5,0	Марганець (у перерахуванні на МпО2) у ви-
		гляді аерозолю:
Вуглецю оксид СО (чадний газ)	20,0	дезинтеграції	0,3
Озон О3	0,1	конденсації	0,05
Фтористий водень НF	0,5	Молібдену розчинні сполуки у вигляді аеро-	2,0
		золю конденсації
Фтористоводневої кислоти солі (у перераху-	1,0	Нікель Nі, нікелю оксид Nі203	0,5
ванні на НF)
Аерозолі металів та їхніх сполук		Свинець РЬ та його неорганічні сполуки.	0,01
Алюміній Аl, алюмінію оксид АІ2О3, сплави	2,0	Титану оксид ТіО2	10,0
алюмінію
Берилій Ве та його сполуки	0,001	Торій Тh	0,05
Ванадію триоксид або пентаксид та інші спо-	0,5	Хромовий ангідрид, хромати, дихромати (у	0,01
луки (пил)		перерахунку на СгОз)
Вольфрам W	6,0	Хрому оксид Сг203	1.0
Заліза оксиди з домішками:		Цинку оксид Zп0	6,0
оксидів марганцю (до 3 %)	6,0

Крім аерозолів та газів, під час зварювання металів виділяються (виникають): промениста енергія, що вражає весь організм; ультрафіолетова та інфрачервона радіація, які спричиняють опіки відкритих частин тіла; шум, що шкідливо впливає на слухові органи та ін. Інтенсивний шум генерується ще й при плазмово-дуговому різанні, рихтуванні, правленні, складанні конструкцій.

Ультрафіолетове випромінювання може викликати захворювання очей—електроофтальмію. її ознаки, що виявляються через кілька годин після ураження, — різь в очах, сльози, спазми повік, почервоніння слизової оболонки. Захворювання триває від одної, до кількох діб.

Якщо струмопровідна мережа зварювальних агрегатів складається зі зношених, оголених або зовсім голих дротів, то це може спричинити ураження електрострумом зварників та робітників, які перебувають поряд з цими установками.

Небезпека наразитися на електричний струм виникає під час розриву другого електричного кола (режим холостого ходу) і доторку до електрода, який потрібно замінити. Безпосередній контакт зі струмопровідними частинами установки, які випадково опинилися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, також дуже небезпечний.

Найпоширеніше киснево-ацетиленове різання супроводжується розкладанням ацетилену на вуглець та водень; в результаті окислювальних процесів утворюється оксид вуглецю (чадний газ); після займання суміші починається її інтенсивне окислення, в результаті чого утворюється двооксид вуглецю (вуглекислий газ). Чистий ацетилен малотоксичний, але технічний ацетилен завжди має отруйні домішки (сірчистий водень). Найбільший об'єм оксиду вуглецю виділяється на початковій стадії різання, коли різак тільки налагоджують і машину відрегульовують. Робітник, перебуваючи в зоні різаків, вдихає велику кількість шкідливих речовин. У випадку стоку кисню утворюється киснева хмара, яка викликає подразнення слизових оболонок дихальних шляхів і створює підвищену пожежну небезпеку.

В останні роки газокисневе різання витісняється плазмовим, суть якого полягає в тому, що метал нагрівається дугою, яка виникає завдяки потоку газу та зовнішньому електромагнітному полю (робоча напруга 180—500 В). Різальний інструмент—струмінь плазми (при t = 30000°С), яка утворюється під час примусового продування робочого газу (аргон, азот, кисень, повітря) крізь сопло плазмотрону. Газ стискає дугу, нагрівається, перетворюючись на іонізований потік плазми, що має велику продавлюючу силу.

У процесі різання в робочій зоні виділяється пил. Якщо відсутнє надійне місцеве відсмоктування, концентрація пилу може в десять разів перевищити норми. При цьому рівень шуму, що супроводжує плазмове різання, сягає 120 дБ; це дуже погано позначається на слуховому апараті робітника.

Основні небезпеки, які можуть проявитися при газовому різанні, такі: вибухи сумішей горючих газів з киснем і повітрям, ацетиленових генераторів при недотриманні правил їх експлуатації, при зворотних ударах полум'я та потраплянні в них кисню або пального, при відсутності або несправності захисних пристроїв; займання та вибухи, зумовлені взаємодією стисненого повітря з мастилами або жировими речовинами; вибухи,

74

які викликають зруйнування балонів через надмірне перегрівання, падіння, удари тощо; пожежі через перегрівання частин обладнання, металу й шлаку; ураження електричним струмом при виконанні робіт без вимикання електроенергії; ураження або подразнення оболонок очей променями палаючого пальника, окалиною, яка відлетіла від поверхні виробу, бризками металу, шлаку під час роботи без захисних окулярів.

16.2. Вимоги безпеки до експлуатації технологічного обладнання

Електрозварювальні роботи повинні виконуватися згідно з вимогами ГОСТ 12.3.003—85, ГОСТ 12.3.002—75 і Правил пожежної безпеки.

При автоматичному дуговому зварюванні дуга горить під шаром зварювального флюсу. Її збудження, подавання плавкого електрода (дроту), відносне переміщення дуги та виробу здійснюються механізмами. Зварювання виконується автоматами, зварювальними тракторами, голівками і супроводжується значно меншим, ніж при «відкритому» методі, світловим випромінюванням, розбризкуванням металу та шлаку. Найпоширеніші на заводах металоконструкцій переносні універсальні зварювальні трактори ТС-17, які застосовуються при зварюванні прямолінійних та кільцевих стикових швів. Трактори ТС-26 використовуються для зварювання стикових швів завтовшки до 40 мм, а трактори ТС-32—швів завтовшки до 12 мм. Зварювальні голівки ефективні при автоматичному зварюванні під шаром флюсу прямолінійних кільцевих стикових та кутових швів, що розміщуються у нижньому положенні.

При автоматичному зварюванні під флюсом потрібно стежити за його рівнем у бункері та рівномірним засипанням шва. Якщо від дуги проскакують іскри, товщину шару збільшують. Флюс повинен бути сухим і чистим. Рекомендовані марки флюсу (з точки зору безпеки праці) при зварюванні вуглецевих сталей— ФЦ-9 та АН-348А, низьколегованих сталей—АН-17 та АН-47. Прибирати флюс зі шва необхідно у рукавицях за допомогою пристрою флюсовідсмоктування, совка або сталевої щітки, але тільки після того, як потемніє шлакова кірка.

При зварюванні обертових деталей, секцій труб всі рухомі частини обертача обов'язково загороджуються. Робоче місце і проходи до обертача повинні бути вільні від зайвих предметів, мати ширину проходу не менше 1 м. У тих випадках, коли зварювальний апарат перебуває на висоті, а управляти процесом знизу важко, потрібно застосовувати робочий майданчик, що має настил з діелектричного матеріалу і перила. Для управління процесом на майданчику встановлюється пульт.

При механізованому (напівавтоматичному) зварюванні подавання плавкого електрода в зону дуги відбувається за допомогою механізму напівавтомату, а переміщення зварювального пальника — вручну. Така технологія використовується для зварювання переривчастих коротких швів, а також швів, які недоступні для зварювання автоматом, для зварювання стиків швелерів, гнутих профілів та двотаврових балок. Процес виконується відкритою дугою або в захисному газі (вуглекислота, аргон) електродами з порошкового дроту або суцільного перерізу. При застосуванні механізованого зварювання умови праці поліпшуються завдяки відсутності шкідливих виділень, марганцевих та фтористих сполук.

Для зварювання в середовищі вуглекислого газу використовують напівавтомати А-537, А-768, А-1035 та ін. До недоліків цього виду зварювання можна віднести дуже сильне розбризкування металу. При наявності протягів у цеху вуглекислий газ розходиться по всьому приміщенню, що погіршує умови праці і шкідливо позначається на здоров'ї працівників.

При контактному (стиковому, точковому, шовному) зварюванні, яке виконується під тиском, викорис-

товується теплота, яка виділяється під час зварювання, коли проходить електричний струм. Дана технологія застосовується при виготовленні вентиляційних коробок, арматурних сіток, електромонтажних виробів.

Електрошлакове зварювання дозволяє цілком відмовитись від пакетів та замінити їх товстими листами у конструкціях з суцільними стінами.

Під час зварювання з примусовим формуванням шва необхідно стежити за справністю водоохолоджуючих повзунів, відсутністю тяги в комунікаціях та рівнем речовини в зварювальній ванні. При вихлюпуванні шлаку в процесі пароутворення оператор може обпектися. Тому не можна допускати, щоб у ванну потрапляла волога. Категорично заборонено починати зварювання, поки не усунуто несправність і не забезпечено нормальну роботу зливу. Місця нещільного прилягання повзунів до листів необхідно забивати вологою масою — сумішшю мокрої глини, азбесту та піску. Застосовувати масу з чистого азбесту забороняється.

Щоб уникнути опіків від випадкового витікання металу або шлаку, категорично забороняється під час зварювання перебувати під формуючими повзунами. Вихід охолоджуючої води з повзунів повинен бути видимим: електропроводка і трубки для подавання газу та охолоджуючої води, з'єднуючі переносні апаратні ящики зі зварювальними голівками, необхідно замкнути в загальний шланг.

При встановленні або переміщенні зварювального обладнання треба вжити заходів проти його перекидання або падіння. Перед зварюванням слід перевірити надійність кріплення напрямних, роликів ходового механізму та зварюваного виробу.

У деяких випадках застосовують ручне електродугове зварювання на постійному або змінному струмі. Джерелом струму в зварювальному агрегаті змінного струму є понижуючий однофазовий трансформатор. Кожна електрозварювальна установка (перетворювач, зварювальний трансформатор, агрегат) повинна мати свій паспорт експлуатації, їй присвоюється інвентарний номер, під яким вона заноситься у журнал обліку та періодичних оглядів.

75

Усі роботи по встановленню, налагодженню, підключенню до мережі, відключенню, ремонту та нагляду за станом зварювальних установок у процесі експлуатації мусить проводити електромонтер, який має кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче III. Вказані роботи електрозварнику проводити заборонено, йому дозволяється усувати несправності тільки в колі низької напруги і при вимкненому апараті або джерелі струму.

Підключення трансформатора до електромережі здійснює тільки фахівець згідно з маркуванням виводів на затискачах, яке є обов'язковим. Джерела зварювального струму можна підключати до розподільних електричних мереж з напругою не вище 600 В.

При одночасному застосуванні зварювальних трансформаторів їх встановлюють не ближче, ніж за 0,35 м один від одного. Зварювальні установки слід надійно захищати запобіжними та автоматичними вимикачами від мережі живлення, а багатопостові агрегати, крім того, повинні мати автоматичний вимикач у загальному приводі зварювального кола, а також запобіжники на кожному відгалуженні до зварювального посту. Ящик живлення, до якого підключають зварювальний агрегат, необхідно замикати.

Підключення зварювального агрегату безпосередньо до силової мережі, поза рубильником і без зняття напруги в місці підключення, заборонено.

При роботі поблизу газогенератора відстань між ним та електрозварювальним агрегатом мусить бути не менше 3 м, а між зварювальними кабелями та кисневими, ацетиленовими або іншими шлангами—не менше 1 м. Щоб уникнути ураження струмом, всі електрозварювальні апарати, які перебувають під напругою, заземлюють — так само як і деталі, що зварюються.

На заводах для електрозварювальних робіт відводять спеціальні пости, приміщення, вільні площі яких (без обладнання) повинні становити не менше 4 м2 для кожного поста. Підлога на цих постах повинна бути вогнетривкою, слабо проводити теплоту, бути міцною і неслизькою. Ширми (стіни) фарбують світлою матовою фарбою (сірою, блакитною, жовтою).

Якщо зварювальні роботи ведуть сидячи, робоче місце слід обладнати сидінням, яке легко регулюється. У стаціонарних умовах дробоче місце електрозварника повинне мати обладнаний стіл для зварювання та стілець: треба якомога краще заземлити стіл, а стілець ізолювати від землі. Робоче місце обладнується також вентиляційною витяжкою (рис. 16.1).

Перед початком і під час роботи зварник зобов'язаний стежити за справністю ізоляції зварювальних дротів та електротримачів. Перед підключенням зварювальної установки він мусить усе як слід обдивитися, переконатися, що установка справна. Якщо виявиться, що щось несправне, установку вмикати не можна.

Корпуси джерел струму, апаратних ящиків (шаф управління), різаків, затискачі зворотного повороту, а також металеві майданчики та обертачі, на яких виконують електрозварювання та різання, повинні бути надійно заземлені (занулені). До кожного апарату підводиться окремий заземлюючий дріт з площею перерізу не менше і мм2 для міді або 12 мм2 для сталі, приєднаний до заземлюючої магістралі. Для влаштування заземлення застосовують труби діаметром 35—40 мм, завдовжки 2,5—3,0 м. Опір заземлення не може перевищувати 10 Ом, а при сумарній потужності апаратів, які заземлюються, понад 100 кВ А — 4 Ом.

До виконання зварювання та різання металів допускаються особи які досягли 18 років, пройшли спеціальне технічне навчання, склали екзамен і мають відповідне посвідчення і практичні навички по обслуговуванню устаткування; при цьому електрозварники повинні мати як мінімум III кваліфікаційну групу з техніки безпеки.

Рис. 16.1. Стаціонарне робоче місце електрозварника

76

Для запобігання опікам при виконанні робіт зварникам видаються брезентові костюми, шкіряне (взимку валяне) взуття, брезентові рукавиці (на монтажі—подовжені, з крагами), взимку—ватяні брюки та куртки. Працювати потрібно в цілому, сухому, не-промасленому одязі. Черевики повинні мати бокові застібки і клеєну підошву. Брюки слід носити тільки навипуск, кишені куртки— закривати клапанами, кінці рукавів — зв'язувати шворками.

При зварюванні в замкненому просторі, а також на відкритому повітрі (після дощу або снігу), у вогких місцях треба користуватися діелектричними гумовими безшовними рукавицями (ТУ 38-105977—76) і гумовими діелектричними килимками (ГОСТ 4997—75*). Розмір килимка повинен забезпечувати цілковиту ізоляцію від виробу, що зварюється, працівників, які виконують завдання лежачи, сидячи або на колінах. Зварник мусить мати спеціальні чоботи.

Для захисту органів слуху при стиковому контактному зварюванні, плазмовій обробці та механічному зачищенні металу застосовуються протишумні навушники ВЦНДІОП-2М (ТУ 40-28-126—76) або ВЦНДІОП4А (ТУ 400-28-127—76), які відповідають вимогам ГОСТ 12.4.051—87, а також протишумні вкладиші типу

«беруші» (ТУ 6-16-1852—74).

На робочих місцях, де нема можливості застосовувати вентиляцію, використовують промислові фільт-

руючі протигази ГУ 16-1976—76), шлангові протигази ПШ-1 (ТУ 6-16-2053—76) і ПШ-2 (ТУ 6-16-2054—76),

індивідуальні установки для подання повітря під маску зварника, респіратори РМП-2 ІУ 1-01-0517—78).

Для захисту очей та обличчя електрозварники, які працюють і напівавтоматичних машинах та дугових установках з примусовим формуванням шва, застосовують щитки й маски, які відповідають вимогам ГОСТ 12.4.035—78 *. Електрозварники, котрі працюють на установках для дугового зварювання під флюсом, електрошлакового та контактного зварювання, використовують захисні окуляри закритого типу зі світлофільтрами.

Зварювальні пости повинні перебувати на відстані 4—10 м від. місцезнаходження горючих матеріалів (залежно від типу обладнання, методу зварювання, ступеню, пожежота вибухонебезпечності виробництва).

Зварник, який працює в середині замкненого простору, мусить мати застережний монтерський пояс зі спеціальною мотузкою. Один із її кінців повинен знаходитися у помічника. Протягом усієї роботи слід забезпечувати вентиляцію— як загальну обмінну, так місцеву відсмоктуючу. Якщо можливості постійного провітрювання нема, зварник повинен працювати у шланговому протигазі ПШ-1, ПШ-2). Місце роботи освітлюють ручними переносними лампами з напругою не більше 12 В, причому трансформатор для цих ламп встановлюють поза об'єктом зварювання, а друга обмотка трансформатора заземлюється.

16.3. Техніка безпеки при газовому зварюванні та різанні

Газове зварювання належить до процесів термічного класу. джерелом нагрівання при газовому зварюванні є полум'я зварювального пальника, яке одержується завдяки згорянню гарячого газу в суміші з технічно чистим киснем.

Рис. 16.2. Стаціонарне робоче місце газозварника

Щоб забезпечити оптимальні умови праці для газозварника, на заводах металоконструкцій обладнують стаціонарні зварювальні пости (рис. 16.2). Для організації газозварювального поста необхідні: кисневий балон з редуктором; ацетиленовий генератор для одержання ацетилену або ацетиленовий балон з редуктором; гумові рукави для подавання кисню та ацетилену в пальник або різак; зварювальні пальники з набором наконечників; присадочний дріт для зварювання і наплавлення; пристосування для зварювання та різання; зварювальний стіл і

77

пристрої для складання; засоби гасіння пожежі (вогнегасники, ящик з піском, відра, бочка з водою, лопати тощо).

Кисневий балон має блакитний колір з написом чорного кольору “Кисень”. Балон виготовляється із сталевих безшовних труб з товщиною стінки не менше 7 мм (рис. 16.3, а). У балоні під тиском 15 МПа міститься 6 м3 кисню. Кожен кисневий балон має клеймо, яке вибивається на його верхній непофарбованій поверхні. В ньому відображено товарний знак заводу -виготівника, номер балона, маса, місткість робочий тиск, пробний

	гідравлічний тиск, дата виготовлення та строк наступного
	випробування, позначка, ВТК. заводу. Випробування прово-
	дять кожні 5 років. Використання балонів з простроченим
	терміном перевірки заборонено.
	При поводженні з кисневими балонами необхідно су-
	воро дотримуватись правил експлуатації та техніки безпеки,
	що зумовлено високою хімічною активністю кисню та вели-
	ким тиском. При транспортуванні балонів до місця зварю-
	вання треба враховувати, що кисневі балони забороняється
	перевозити разом з балонами горючих газів. Якщо вентиль
	кисневого балона замерз, його слід відігрівати клоччям,
	змоченим у гарячій воді.
	Причиною вибуху кисневого балона є його падіння
	або удар. Вибух може статися і від іскри при надто великому
	забиранні газу, через нагрівання, в результаті чого тиск під-
	вищується. У ацетиленовому балоні під тиском 1,6 МПа
	вміщується 6 м3 газоподібного ацетилену. Максимальний
	тиск газу становить 3 МПа. Ацетиленовий балон фарбують у
	білий колір з червоним написом «Ацетилен». На верхній
Рис. 16.3. Балони для газів:	непофарбованій частині балона вибивається клеймо з номе-

а-кисневий; б-ацетиленовий; 1- дно; 2-опорний баш- ром балона, даними про завод-виготівник, місткість, робо- мак: З—корпус; 4—горловина; 5-вентиль; 6—ковпак; чий та випробувальний тиск, масу і датою наступного ви-

7—пориста маса пробування.

Балон заповнюють пористою масою (рис. 16.3, б) з активованого деревного вугілля, яка просочується ацетоном. Ацетилен, розчиняючись в ацетоні і перебуваючи у порах пористої маси, стає вибухобезпечним.

В апаратурі, що працює на ацетилені, щоб уникнути вибуху, не можна застосовувати срібний припій, а також деталі з міді або інших сплавів, що містять більше 70 % міді. Ацетиленовий балон, і балони з іншими горючими рідинами, заборонено перекидати, впускати, ударяти.

Вентилі газових балонів слід відкривати завжди обережно, поступово. Ацетиленові балони оснащаються спеціальним ключем, який призначається для відкривання вентиля, а у випадку небезпеки — для його негайного закриття. Після того як зварник переконався, що балон порожній, вентиль слід негайно закрити. Застосовувати газові балони без редуктора або з несправним редуктором категорично забороняється: тип редуктора повинен відповідати виду газу, яким наповнений балон. Манометри редукторів кожен рік здаються на перевірку з клеймінням.

Транспортування балонів дозволяється тільки на ресорних транспортних засобах, а також на спеціальних ручних візках або носилках (рис. 16.4). При безконтейнерному транспортуванні балонів потрібно виконувати такі вимоги: на всіх балонах повинні бути повністю завернуті запобіжні ковпаки; кисневі балони слід укладати в дерев'яні гнізда і тільки впоперек кузова машини, щоб запобіжні ковпаки були в один бік; укладання балонів допускається не вище висоти бортів кузова; вантажити балони робітникам, котрі не пройшли інструктаж, заборонено.

Перевезення кисневих та ацетиленових балонів у вертикальному положенні допускається тільки в спеціальних контейнерах. Транспортування кисневих та ацетиленових балонів в одному транспорті забороняється; виняток може становити перевезення балонів у цеху на спеціальному візку. У спеку балони необхідно чимось прикривати від сонця. На робочому місці балони міцно кріпляться у вертикальному положенні. У такому ж положенні вони зберігаються і в металевих шафах спеціально обладнаних приміщень з природною вентиляцією. Порожні і повні балони зберігаються окремо. У приміщені повинні бути вогнегасники — з розрахунку один на десять балонів. Ззовні, біля входу в приміщення, треба розмістити ящик з піском і щити з протипожежним інвентарем.

Ацетиленові генератори—це апарати, які служать для одержання ацетилену від розкладу карбіду кальцію за допомогою води. Вони класифікуються: за продуктивністю (1,25; 3,0; 5,0; 10; 20; 40; 50; 160; 320; 640 м3/г); за способом застосування (пересувні та стаціонарні); за тиском вироблюваного ацетилену (низький—до 0,02 МПа та середній — від 0,02 до 0,15 МПа); за способом взаємодії карбіду кальцію з водою (системи КВ — карбід у воду; ВХ вода в карбід; ВВ—витіснення води).

Незалежно від способу одержання ацетилену кожен переносний ацетиленовий генератор повинен мати паспорт та інструкцію щодо експлуатації та техніки безпеки. Газогенератори встановлюють тільки вертикально, на відстані не ближче 10 м від місця робіт з огнем, а також взагалі від будь-якого джерела вогню. При транспортуванні ацетиленовий генератор слід ретельно оберігати від поштовхів і падіння. Якщо об'єм примі-

78

щення не перевищує 300 м3, то встановлювати газогенератори і проводити вогневі роботи в одному приміщенні забороняється. У приміщенні, де знаходиться газогенератор, електропроводку обезструмлюють. Завантажувати в генератор карбід кальцію менших розмірів, ніж указано в паспорті, забороняється. Завантажувати більше норми, а також форсувати газоутворення додатково до максимальної продуктивності, вказаної в паспорті, також забороняється, бо це може вчинити розрив газогенератора. Застосування при обслуговуванні газогенератора сталевих інструментів може викликати іскру— джерело вибуху. Тому всі інструменти (ключі, молотки, лопати тощо) слід виготовляти з латуні або інших матеріалів, які під час ударів не дають іскри. Поряд з робочим місцем потрібно мати відро з чистою водою, щоб охолоджувати різак.

Тис. 16.4. Носилки НСД-1:

а—використання при транспортуванні балона; б—те саме при експлуатації балона; в - без балона; 1 — рукояткиопори: 2 — гвинт; З—гнучкий зв'язок; 4 — стяжна муфта; 5-рознімні кільця; 6 — замок; 7 — шарнір; 8 — прокладка

При зворотному ударі необхідно негайно закрити вентилі на різаку, балонах або газопроводах і водяному затворі, а потім повністю охолодити різак.

Якщо раптом виявлено стік горючого газу, роботи треба припинити. У перервах у роботі полум'я в різаку слід притишити, а вентиль міцно прикрутити. Ремонтувати різаки дозволяється тільки різальникам, які мають відповідну кваліфікацію.

Роботи, пов'язані з газорізанням, дозволяється проводити на відстані не ближче ніж за 10 м від ацетиленового генератора або групи балонів, за 5 м від окремого балону, за 3 м від газопроводів горючих газів при ручному різанні і 1,5 м — при механічному. При роботі з газорізами бачок з рідким пальним повинен перебувати не ближче ніж за 5 м від балону з киснем і джерел відкритого вогню і за 3 м від робочого місця різальникаДля.захисту очей від випромінювання зварювального полум'я та вихлюпів розплавленого металу і шлаку газорізальники і зварники мусять застосовувати окуляри зі спеціальними світлофільтрами, які вибираються залежно від потужності полум'я. Для підсобних робітників рекомендуються окуляри зі світлофільтрами марки Г-1, для газозварників та газорізальників, які працюють з апаратурою середньої потужності,— Г-2, а при роботі з більш потужною апаратурою — Г-3.

Щоб уникнути опіків від вихлюпів розплавленого металу, штани слід носити навипуск, куртку застібати на всі ґудзики. Газорізальники та газозварники повинні бути в костюмах з брезентової парусини з комбінованим насиченням згідно з ГОСТ. Кишені куртки треба закривати клапанами, а кінці рукавів — зв'язувати шворками.

Під час роботи неприпустимо встановлювати газогенератор на один візок з кисневим балоном. Забороняється повністю використовувати ацетилен, аж поки згасне полум'я різака, бо може статися підсмоктування повітря і виникнути зворотний удар.

Коли роботу скінчено, залишки карбіду кальцію слід обов'язково злити (краще використати його повністю), потім корпус і реторту газогенератора треба ретельно промити водою і провітрити. Тільки після цього апарат можна здавати на склад.

Видалений з реторти вапняний мул зливають у бункер або спеціальну вапняну яму, яка обов'язково загороджується. Поруч слід зробити напис про заборону палити і розпалювати вогонь в радіусі 10 м. Періодичний

79

огляд переносних генераторів проводить уповноважений адміністрації підприємства, про що складається відповідний документ.

Профілактичні огляди генератора здійснюють кожні три місяці, при цьому розбирають і перевіряють водяний затвор, газорозподільні та відвідні трубки. Чистити і ремонтувати генератор можна тільки на відкритому повітрі.

На кожен переносний ацетиленовий генератор повинен бути складений паспорт та інструкція щодо експлуатації, яка затверджується головним інженером підприємства.

Карбід кальцію зберігають у сухих приміщеннях, які добре провітрюються, мають вогнегасники та ящики з піском. Барабани з карбідом кальцію можна зберігати як в горизонтальному, т і в вертикальному положенні. Відкривати барабан дозволяється латунним зубилом, дерев'яним молотком або спеціальним ножем. Перед тим як барабан відкрити, на місце різу наносять шар тавоту завтовшки 2—3 мм; це полегшує процес різання і не дає змоги виникнути іскрі. Відкриті або повністю не використані барабани з карбідом кальцію необхідно закривати кришками, які забезпечать герметизацію. Зберігати порожню тару з-під карбіду кальцію можна тільки на спеціальному майданчику (не у виробничому приміщенні). Якщо необхідно подрібнити великі шматки, слід використовувати латунний молоток і захисні окуляри. Під час цих операцій палити суворо заборонено.

При газозварювальних, газонаплавлювальних та різальних роботах треба враховувати можливість зворотного удару, який характеризується займанням горючої суміші в каналах пальника або різака; при цьому полу- м'я може вмить перекинутись назустріч горючій суміші. Зворотний удар супроводжується різким стуком, полум'я згасає. Горюча суміш газів рухається по ацетиленовому каналу пальника або різака в шланг, а коли відсутній або несправний запобіжний затвор — в ацетиленовий генератор. Останнє може спричинити розрив генератора і викликати сильні руйнування, серйозні травми у людей. Зворотний удар виникає під час перегрівання або засмічення каналу пальника.

Для відвернення вибуху від зворотного удару застосовують запобіжний затвор. Він може бути рідинним або сухим. Рідинний запобіжний затвор звичайно заливають водою, сухий заповнюють дрібнопористою металокерамічною масою. Цей пристрій встановлюють між ацетиленовим генератором або ацетиленопроводом та пальником чи різаком. При зварюванні або різанні із застосуванням ацетиленового балона запобіжний затвор не потрібний, бо редуктор на балоні захищає його від полум'я зворотного удару.

Вітчизняна промисловість випускає затвори з пропускною здатністю 0,8; 1,25; 2,0 та 3,2 м3/г. За граничним тиском вони розподіляються на затвори низького тиску (не більше 0,01 МПа), середнього (0,07 МПа) та високого (0,15 МПа). У цих пристроях перед початком і через кожні 2—2,5 г роботи необхідно перевіряти рівень води, який повинен постійно підтримуватися на висоті контрольного крана.

Одним з універсальних сухих запобіжних затворів є затвор ЗСУ-1. Він застосовується в стаціонарних газорозбірних постах ПГУ-5 при роботі з будь-яким горючим газом. Користуватися ацетиленом з трубопроводу дозволяється тільки через водяний затвор. До цього затвора можна приєднати один пост. У випадку, коли газорозбірний пост живить машину, яка обслуговується одним оператором, кількість різаків залежить тільки від пропускної здатності затвора. При ручних газоплазмових роботах до затвора дозволяється приєднувати тільки один різак.

При газовому зварюванні та різанні металів робочий тиск на різаку (пальнику) повинен бути менше тиску у балоні або газопроводі. Для зниження тиску газу, що забирається з балона, до робочого, а також для автоматичного підтримання цього тиску застосовується редуктор.

Редуктори для газоплазменої обробки класифікуються: за принципом дії (прямої і зворотної); за призначенням і місцем, де вони будуть встановлені (балонний, рамповий, мережний, центральний, універсальний високого тиску); за схемою редукування (одноступінчастий, двоступінчастий, з механічним зняттям тиску, одноступінчастий з пневматичною установкою тиску); за родом редукованого газу (ацетиленовий, кисневий, пропан - бутановий, метановий. Редуктори відрізняються один від одного кольором корпусу, приєднувальними пристроями до балона тощо. Наприклад, кисневі фарбують у синій колір, ацетиленові — в білий, пропан-бутанові та метанові — в червоний.

Не рідше одного разу на квартал необхідно проводити примусове продування запобіжного клапана (три—п'ять разів), щоб уникнути його залипання або засмічення. Відкривати редуктор слід плавно, без ривків, бо при різкому відкриванні газ охолоджується, а якщо в ньому є волога, то можливе замерзання редуктора. Відігрівання здійснюється за допомогою клоччя, змоченого у гарячій воді.

При короткочасній зупинці закривають тільки запірний вентиль, не змінюючи положення регулювального гвинта. При регулюванні тиску газу стрілки манометра не повинні пересікати червону риску.

Щоб уникнути займання, вентиль балона треба відкривати плавно і стежити, щоб на редуктор не потрапили мастило і навіть пил.

Рукави служать для підведення газу до пальника або різака. Вони повинні відповідати вимогам ГОСТ 9356—75: бути еластичними, армованими нитковим каркасом, мати трикратний запас міцності при розриві гідравлічним тиском і бути завдовжки не більше 20 м. У монтажних умовах допускаються рукави завдовжки до 40 м. Використовувати рукави під різні гази заборонено, бо може утворитися легкозаймиста суміш. Рукави потрібно випробовувати раз на місяць.

Місця, в яких рукав розірвався, з'єднувати ізоляційною стрічкою категорично забороняється. Пошкоджене місце треба вирізати і з'єднати подвоєним з'єднувальним шлангом ніпелем з наступним закріпленням його хомутами та дротом. На ніпелі водяних затворів щільно натягують рукави, але вони не закріплюються.

80