35.Спілкування як проблема соціальної психології.

А.А. Бодальов стверджує, що в історичному плані можна виділити три підходи до вивчення проблеми спілкування: інформаційний (орієнтований на передачу і прийом інформації); інтеракційний (орієнтований на взаємодію); реляційний (орієнтований на взаємозв'язок спілкування і взаємини). Незважаючи на очевидну схожість концепцій, термінології та дослідницької техніки, кожен підхід спирається на різні методологічні традиції і передбачає хоч і взаємодоповнюючі, але, тим не менш, різні аспекти аналізу проблеми спілкування [5, С.58].  О.М. Леонтьєв підкреслює, що проблеми спілкування в науці представлені в різних теоретичних підходах неоднозначно. [15, С. 289]. Інформаційні підходи. Були розвинені в основному в 30-ті - 40-ті роки і з тих пір широко використовуються до теперішнього часу. Об'єктом досліджень є передача повідомлень, головним чином фактичних, реальних між «учасниками» - спільнотами, організаціями, індивідами, тваринами, технічними пристроями, які здатні посилати і приймати інформацію за допомогою якоїсь системи сигналів або символів.  Інтеракційний підходи [15, С. 289] були розвинені головним чином у 60-70-і роки,вони визнають становище, що сама взаємодія включає обмін повідомленнями. Але головний дослідницький інтерес більше спрямований на організацію поведінки. Теоретичні основи цього підходу: орієнтація на багатоаспектність аналізу людської поведінки в безлічі життєвих умов і обставин (у різних соціальних контекстах); поведінка є не стільки функцією внутрішніх спонукань індивіда, його мотиваційних чи особистісних чинників, а більше - функцією самої ситуації взаємодії і соціальних взаємин ( позиція ситуаційного підходу в соціальній психології). [15, С. 290].  Реляційний підхід. Цей підхід почав поступово розвиватися з середини 50-х років. За твердженням Г.М. Андрєєвої, три напрямки теоретичних досліджень виявилися інструментальними і сприяли появі реляційної теорії комунікацій; а)кібернетика і теорія загальних систем; б) теорія логічних типів, яка ідентифікує розриви безперервності між різними рівнями абстракції (наприклад: «індивід-спілкування», «індивід-взаємини »і т.д.); в) біологічні дослідження екосистем і динаміки взаємовідносин між організмами і середовищем проживання [2, С.54].  Категорія спілкування є базовою для соціально-психологічної науки. Внаслідок складності даного явища, існує досить багато підходів до його розгляду. Крім соціальної психології, спілкування розглядають і інші науки. Так, загальнофілософська концепція представляє спілкування як актуалізацію реально існуючих суспільних відносин: саме суспільні відносини обумовлюють форму спілкування. Спілкування - це спосіб реалізації актуальних відносин в соціальній взаємодії [8, С.42].  Соціологічна концепція обгрунтовує спілкування як спосіб здійснення внутрішньої еволюції або підтримки статус-кво соціальної структури суспільства, соціальної групи в тій мірі, в якій ця еволюція передбачає діалектичну взаємодію особистості і суспільства. Соціально-педагогічний підхід до аналізу сутності спілкування спирається на його розуміння як механізму впливу (з метою соціального виховання) суспільства на особистість. У зв'язку з цим в соціальній педагогіці всі форми спілкування розглядаються як психотехнічні системи, що забезпечують взаємодію людей. При психологічному підході спілкування визнається найважливішою соціальною потребою і засобом розвитку вищих психічних функцій.