- •1.Объект,предмет,задания социальной психологии
- •2.Место социальной психологии в системе наук
- •3.Структура социальной психологии
- •4.Общие проблемы социально-психологических исследований
- •5.Методы социальной психологии
- •6.Бихевиоризм и необихевиоризм как теоретическое направление в социальной психологии
- •7.Неофрейдизм как теоретическое направление социальной психологии
- •8.Интеракционизм как теоретическое направление социальной психологии
- •9.Когнитивизм как теоретическое направление социальной психологии.Теория когнитивного диссонанса
- •10.Теория поля и групповая динамика к.Левина.
- •11.Гуманистические теории в социальной психологии
- •12.Социометрия как теоретическое направление в социальной психологии
- •13.Социальная группа и ее типы
- •14.Малая группа как объект изучения социальной психологии
- •15.Классификация малых групп
- •16.Классические эксперименты по изучению поведения человека в группе и изоляции
- •17.Структурные характеристики малой группы
- •18.Динамика малых групп
- •19.Возникновение и развитие малых групп
- •20.Сплоченность в малых группах
- •23.Конформизм как проблема социальной психологии
- •24.Классификация конформных реакций человека
- •25.Факторы,которые определяют частоту конформных реакций индивида
- •26.Вплив меншості на малу группу.
- •27. Проблеми лідерства. Теорії
- •28.Функції лідерства і лідера.
- •29.Класифікація стилів лідерства за к.Левіним.
- •30.Ефективність діяльності групи і стилі лідерства.
- •31.Чинники висунення лідера в малій групі
- •32.Феномен політичного лідерства.
- •33.Поняття колективу, його основні ознаки
- •34.Стадії розвитку колективу за л. Уманським та а.Петровським.
- •35.Спілкування як проблема соціальної психології.
- •36. Види і функції спілкування.
- •38.Засоби передачі інфо.У процесі спілкування. Вербальна і невербальна комунікація.
- •39.Комунікативні бар’єри у процесі спілкуванні.
- •43.Механізми міжособового пізнання.
- •44.Загальні помилки в оцінках людьми один одного.
- •45.Міжособистісна атракція як психологічний феномен.
- •46. «Я – концепція» індивіда.
- •47.Переконання як механізм впливу у спілкуванні.
- •48.Зараження як процес впливу у процесі спілкування.
- •49.Навіювання як механізм впливу у процесі спілкування.
- •50.Наслідування як механізм впливу у процесі спілкування.
- •51. Паніка, динаміка панічної поведінки.
- •52. Масова комунікація як проблема соціальної психології. Функції засобів масової комунікації
- •53. Модель процесу масової комунікації.
- •54.Поняття і теорії про соціальної поведінки.
- •55. Соціальні та особистісні чинники просоціальної поведінки.
- •56. Поняття особистості. Структурні компоненти особистості в соціальній психології.
- •58.Цінності як компоненти соціально-психологічного устрою особистості.
- •59.Поняття атитюдів(соціальних установок) у соціальній психології.
- •60. Структура та функції атитюдів.
- •61. Ієрархічна структура диспозицій особистості, концепція Ядова.
- •62. Соціальний стереотип як специфічний вид атитюда.
- •63. Соціальний статус особистості. Види
- •64.Поняття соціальної ролі. Роль і особистість.
- •65. Класифікація соціальних ролей особистості.
- •66. Структура соціальної ролі.
- •68. Авторитарная личность
- •70. Теорії соціалізації.
- •71. Механизмы социализации
- •72. Засоби(інститути) соціалізації.
- •73. Великі соціальні групи,класифікації.
- •74. Натовп як соціально-психологічний феномен.
- •75.Трансформація психіки індивіда в масі.
5.Методы социальной психологии
Можно разделить на: методы сбора информации и методы ее обработки. Так же можно разделить на: методы имперического исследования, методы моделирования, управленческо-воспитательные методы. Первую группу методов разделяют на: наблюдение (проблема интерпретации протокола наблюдения другим исследователем), обработку документов (контранализ) – применяется при исследовании в области массовых коммуникаций, опросы (анкеты, интерью) – проблема конструирования вопросника (логика построения), взаимодействие интервьюера и респондента, тесты (испытуемый выполняет специально разработанное задание, вопросы носят косвенный характер, результат определяется с помощью ключа к тесту), эксперимент(лабораторный и естественный).
6.Бихевиоризм и необихевиоризм как теоретическое направление в социальной психологии
Біхевіоризм (від англ. behavoirrism - поведінка) - напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновник цього напряму Дж. Б. Уотсон (1878-1958) виступив проти розуміння психології як науки про безпосередні суб'єктивні явища. Натомість він запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо Дж. Уотсон замінив поняттями про м'язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул-реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Він вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини. Стимулом є кожний фізичний, хімічний чи механічний агент, здатний подразнити рецептори шкіри, ока, вуха, носа чи язика. Проте такі погляди виявилися обмеженими, і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіоризм. Необіхевіоризм - напрям в американській психології. Виник у 30-х роках XX ст., сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S - R). Проте представники необіхевіоризму ввели до загальної схеми "проміжну змінну" - сполучну ланку між "стимулом" і "реакцією" (S - О - R), вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні й мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обґрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність "впливів" (реакцій) за певні "винагороди" (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів. Один із представників необіхевіоризму американський психолог Б.Ф. Скіннер (1904-1990) феномени свідомості, самопізнання, моральні цінності й мотиви, суб'єктивність людини намагається пояснити мотивацією поведінки. Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур. Інший варіант необіхевіоризму належав Кларку Халлу (1884-1952) і його школі. Він ввів у формулу «стимул - реакція» середню ланку, а саме - потребу організму (харчову, сексуальну, у сні тощо). Вона додає енергії поведінці, створює незримий потенціал реакції. Цей потенціал розряджається під час підкріплення (поняття, яке К. Халл запозичив у І.П. Павлова), і тоді реакція закріплюється й організм чогось навчається. Біхевіоризм (Англ. behaviour — поведінка). Згідно з цим напрямом свідомість як предмет наукового дослідження заперечується, а психіка зводиться до різних форм поведінки. Засновником біхевіоризму є американський психолог Джон-Бродес Уотсон (1878—1958), який запропонував програму побудови нової психології, вважаючи її предметом не свідомість, а поведінку. Усі вияви поведінки людини, на його думку, можна описати, послуговуючись термінами "стимул" — зміна зовнішнього середовища і "реакція" — відповідь організму на стимул. Його співвітчизник Беррес-Фредерік Скіннер (1904— 1990) значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виокремивши серед них "оперантні" (від "операція") реакції, що виробляються організмом мимовільно. їх можна підсилити чи послабити за допомогою покарання чи заохочення. Він звернув увагу на асиметрію між позитивним і негативним "підсиленням" стимулів: негативне часто зумовлює непередбачені, дивні, небажані наслідки; позитивне — викликає бажані зміни, формує поведінку, підвищує самооцінку людини. Біхевіоризм акцентує на взаємозв'язку особи і суспільства. Його представники, ототожнюючи мислення з мовленням, емоції зі змінами в організмі, стверджують: якщо свідомість недоступна для об'єктивного вивчення, то вона не може бути реальним регулятором людської діяльності. Намагаючись з'ясувати, як людина підпорядковує свої внутрішні імпульси вимогам суспільства, англійський психолог Ганс-Юрген Айзенк (1916—1997) висунув гіпотезу, за якою моральна свідомість є відповіддю на певні типові ситуації. Вона реалізується за формулою: "стимул |
— реакція". Повторюючись, реакції закріплюються і стають внутрішніми регуляторами поведінки особистості. У надрах самого біхевіоризму психолог Е. Толмен поставив під сумнів схему S-R як дуже спрощену і ввів між цими членами важливу перемінну І - психічні процеси конкретного індивіда, які залежать від його спадковості, фізіологічного стану, попереднього досвіду і природи стимулу (S-I-R). Згідно з теорією соціального вчення Дж. Роттера, соціальну поведінку можна описати за допомогою таких понять: • • поведінковий потенціал - кожна людина володіє певним набором дій, поведінкових реакцій, що сформувалися впродовж життя; • • на поведінку впливає суб´єктивна вірогідність її очікувань, з якою, на думку людини, буде певне підкріплення після певної поведінки в певній ситуації (якщо людина вважає, що існує висока імовірність того чи іншого підкріплення в цій ситуації, вона швидше засвоює необхідну поведінку, яка відповідає ситуації й підкріпленню); • • на поведінку людини впливає характер підкріплення, його цінність для людини (різні люди цінують і віддають перевагу різним підкріпленням: хтось більше цінує похвалу, пошану з боку інших, хтось - гроші, або більш чутливий до покарання тощо); • • на поведінку людини впливає її «локус контролю»: - екстернал або інтернал, відчуває вона себе «пішаком» чи вважає, що досягнення її мети залежить від власних зусиль. Поведінковий потенціал, на думку Роттера, містить 5 основних блоків поведінкових реакцій, «технік існування»: • поведінкові реакції, спрямовані на досягнення успіху, результату, є підставою соціального визнання; • поведінкові реакції пристосування, адаптації - це техніки узгодження з вимогами інших людей, суспільних норм тощо; • захисні поведінкові реакції - їх використовують у ситуаціях, вимоги яких перевищують можливості людини саме тепер (це реакції заперечення, придушення бажань, знецінення, затушування тощо); • техніки уникнення - поведінкові реакції, спрямовані на «вихід з поля напруження», відхід, втеча, відпочинок тощо; 1. Перцептивна поведінка - прагнення оволодіти інформаційним перевантаженням за рахунок перцептивної катетеризації, у результаті якої різноманіття інформації, яка впливає, класифікується, спрощується, може зумовити і чіткіше розуміння того, що оцінюють, і втрату значущої інформації. 2. Захисна поведінка - будь-які реальні або уявні дії психологічного захисту (відштовхування, заміщення, проекція, регресія), які дають змогу сформувати, зберегти позитивний образ «Я», позитивну думку людини про себе. З. Фройд виокремлював 7 захисних механізмів: Придушення бажань - усунення бажань зі свідомості, оскільки їх не можна задовольнити; придушення не буває остаточним, воно часто є джерелом тілесних захворювань психогенного походження (головні болі, артрити, виразка, астма, серцеві хвороби, гіпертонія тощо). Психічна енергія пригнічених бажань, наявна в організмі людини, незалежно від її свідомості, знаходить своє хворобливе тілесне вираження. Результатом придушення є демонстративна байдужість до цієї сфери, реальності; Заперечення - відхід у фантазію, заперечення якої-небудь події як «неправди». «Цього не може бути» - людина демонструє ігнорування логіки, не помічає суперечностей у своїх думках; Раціоналізація - побудова прийнятних моральних, логічних обґрунтувань, аргументів для пояснення і виправдання неприйнятних форм поведінки, думок, учинків, бажань; Інверсія - підміна дії, думки, відчуттів, що відповідають справжньому бажанню, на діаметрально протилежні поведінку, думки, відчуття (наприклад, дитина спочатку хоче отримати любов до себе матері, але не одержуючи цієї любові, починає випробовувати протилежні бажання - сердити матір, провокувати сварку і ненависть матері до себе); Проекція - приписування іншій людині власних рис, думок, відчуттів, тобто «віддалення загрози від себе». Коли щось засуджують в інших, саме цього не приймає людина в собі, але не може визнати, не хоче зрозуміти, що ті самі якості властиві їй самій. |
Наприклад, людина стверджує, що «деякі службовці - брехуни», хоча фактично це може означати: «Я деколи брешу»; Ізоляція - відокремлення загрозливої частини ситуації від решти психічної сфери, що може призвести до роздвоєності особистості, неповного «Я»; Регресія - повернення на більш ранній, примітивний спосіб реагування, стійкі регресії виявляються в тому, що людина виправдовує свої вчинки з позиції мислення дитини, не визнає логіки, обстоює свою думку, попри правоту аргументів співрозмовника. Людина не розвивається психічно, і деколи повертаються дитячі звички (гризти нігті тощо). Вияв захисних механізмів час до часу властивий практично кожній людині, але значна кількість стійких захисних механізмів, постійна ізоляція від реальності найбільш типові для невротичних осіб. Здоровій особистості властива активна позиція щодо дійсності, вивчення й опанування реальності, а не втеча від неї, здатність бачити події свого життя такими, які вони є, не вдаючись до психологічного захисту, самопізнання себе з гумором, тобто самоаналіз внутрішнього життя, але не доходячи до аутизму («занурення у себе»), здатність до абстрактного мислення. 3. Індуктивна поведінка - сприйняття та оцінювання людьми самих себе на основі інтерпретації значення власних дій. 4. Звична поведінка - задоволення від позитивного підкріплення створює велику ймовірність відтворення знайомих варіантів поведінки у відповідних ситуаціях. 5. Утилітарна поведінка - прагнення людини розв´язати практичну проблему з максимальним досягненням (суб´єктивним переживанням максимально можливого успіху). 6. Рольова поведінка - це така поведінка, яка виникає відповідно до рольових вимог, обставин, які змушують людину до якихось дій (навіть якщо це не збігається з особистісними прагненнями). 7. Сценарна поведінка - людина є виконавцем безлічі правил допустимої «пристойної поведінки», відповідної її статусу в цій культурі, цьому суспільстві. |