2. Показники використання встаткування за часом роботи (показники екстенсивного завантаження). 42
4.6. Показники використання устаткування в одиницю робочого часу (показники інтенсивного завантаження) 43
Показники використання виробничих площ 44
Уведемо наступні поняття 44
Показники: 44
4.7. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства. 44
Тема 5. Обігові кошти підприємства та нематеріальні активи. 44
5.1. Поняття, склад і структура обігових коштів. Кругообіг обігових коштів. 45
Обігові кошти включають: 45
5.2. Показники ефективності використання обігових коштів 46
Тривалість одного обороту: 46
5.3. Джерела утворення й поповнення обігових коштів. 47
Розрізняють два види потреб підприємства в обігових коштах: 47
5.4. Шляхи прискорення оборотності обігових коштів 48
5.5. Нематеріальні активи. 48
Нематеріальні активи включають: 48
Тема 6. Персонал підприємства 50
6.1. Ринок праці й механізм його рівноваги 50
6.2.Класифікація, склад і структура кадрів підприємства 51
По прийнятій класифікації кадри підприємства діляться на дві категорії: 51
6.3. Показники кадрового складу 53
Основними причинами звільнення працівників є: 53
До основних показникам, що характеризують рух кадрів, ставляться: 54
6.4. Показники й методи виміру продуктивності праці 55
6.5. Резерви й фактори росту продуктивності праці 57
Основними резервами росту продуктивності праці є: 58
Тема 7. Заробітна плата працівників підприємства 59
7.1. Сутність і ринкова ціна заробітної плати 59
7.2. Основні функції заробітної плати й принципи її організації 61
7.3. Процес організації оплати праці 63
7.4. Види й класифікації доплат до основної заробітної плати 65
7.5. Розрахунки фонду заробітної плати по підприємству 66
ТЕМА 8. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 68
8.1. Поняття й значення собівартості 68
8.2. Склад витрат виробництва продукції, енергії, тепла 68
У собівартість продукції включаються наступні витрати: 68
8.3. Калькулювання собівартості продукції 69
По цілям планування розрізняють: 70
8.4. Класифікація витрат у калькуляції собівартості продукції 70
8.5. Основні фактори й шляхи зниження собівартості 72
ТЕМА 9. ЦІНИ Й ЦІНОУТВОРЕННЯ. 72
9.1. Поняття ціни. Теоретичні основи ціноутворення. Функції цін. 72
9.2. Види цін. Структура ціни на продукцію промислового виробництва 73
До заходів державного регулювання цін слід віднести: 74
9.3.Непрямі податки (ПДВ і акцизний збір) як складені елементи ціни 75
Податок на додану вартість (ПДВ). 75
9.4. Способи формування вихідної ціни товару. 76
ТЕМА 10. ПРИБУТОК І РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ 79
10.1. Сутність і функції прибутку. 79
10.2. Види прибутку, джерела формування й напрямки використання прибутку 80
10.3. Оподаткування прибутку 82
10.4. Показники рентабельності 83
10.5. Шляхи підвищення прибутку й рентабельності діяльності підприємств 84
ТЕМА 11. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ 85
11.1. Поняття й основні напрямки капітальних вкладень 85
11.2. Склад і визначення капітальних вкладень при проектуванні нового будівництва й реконструкції діючих об'єктів 86
11.3. Показники й критерії абсолютної й порівняльної ефективності капітальних вкладень 87
ТЕМА 12. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА. ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ. ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС І ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТИПИ ВИРОБНИЦТВА 90
12.1. Сутність і суспільне значення виробництва 90
12.2. Сфера та організація виробничої діяльності людей. Взаємозв'язок функції організації з управлінням 92
12.3. Виробництво як відкрита система 94
12.4. Організаційні основи виробничих систем 101
ТЕМА 13. ПОБУДОВА ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ В ЧАСІ 103
13.1. Виробнича структура та її види 104
13.2. Просторове розташування підприємства 110
13.3. Просторові зв’язки у виробничому процесі 114
13.4. Виробничий цикл 116
13.5. Розрахунок тривалості виробничого циклу простого процесу 122
13.6. Визначення виробничого циклу складного процесу 123
ТЕМА 14. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ НА ЕНЕРГОПІДПРИЄМСТВАХ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ. 125
14.1. Трудовий і виробничий процеси 125
14.2. Організація праці та її форми 127
14.3. Організація і обслуговування робочих місць 133
Тема 15. Організація та планування ремонтів енергетичного обладнання та мереж 136
Тема 16. Сітьове планування та управління. 139
ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ 142
ТЕМА 1. ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ВИРОБНИЦТВА
1 Сутність та характеристика ринку електроенергії в Україні
2 Світовий досвід реформувань електроенергетичного сектору
3 Шляхи реформування ринку енергетичного ринку України
4 Ціно-, тарифоутворення
5 Ринок експорту електроенергії
6 Законодавчо-нормативна база регулювання енергоринку України
7 Першочергові завдання та заходи організації та управління енергичним ринком України
1.1 Сутність та характеристика ринку електроенергії в Україні
Серед стратегічних завдань розвитку національної економіки України та зміцнення основ її економічного зростання має бути проведення глибоких якісних перетворень в енергетичному секторі економіки та ефективної енергетичної політики за допомогою відповідних інструментів.
На шляху цих перетворень одним із невідкладних завдань енергетичної політики держави є вирішення проблем вдосконалення енергетичних ринків України та запровадження відповідно до світової практики ефективних механізмів їхнього державного регулювання. Недосконале державне регулювання в енергетичній сфері зумовило те, що й досі внутрішні ринки енергоресурсів України (крім, з певними застереженнями, ринку нафтопродуктів і ринку послуг з постачання електроенергії) не є конкурентними, оскільки на жодному з них не забезпечується вільний вибір контрагентів, а дія ринкових механізмів ціноутворення практично нівелюється частим централізовано-адміністративним втручанням.
При цьому вдосконалення енергетичних ринків необхідно розглядати як з позиції економічної ефективності, так і з позиції забезпечення енергетичної безпеки, а також з урахуванням їхнього реального стану, специфіки функціонування та світових тенденцій розвитку. Напрями вдосконалення повинні конкретизуватися для кожного з енергетичних ринків України. Нижче розглянуто проблеми вдосконалення ринку електроенергії.
Основою електроенергетики країни є Об'єднана енергетична система (ОЕС) України, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних держав, забезпечує експорт, імпорт і транзит електроенергії. Вона об'єднує енергогенеруючі потужності та розподільчі мережі регіонів України, які сполучені між собою системними лініями електропередачі. Оперативно-технологічне управління ОЕС, управління режимами енергосистеми, а також забезпечення надійності й умов паралельної роботи з енергосистемами інших країн здійснюється централізованим державним підприємством ДП НЕК „Укренерго”.
В Україні вже більше десяти років функціонує Оптовий ринок електричної енергії (ОРЕ), який є впорядкованою системою здійснення операцій купівлі-продажу електричної енергії. Державне регулювання енергетичного ринку здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ), головними завданнями якої є: ліцензування та регулювання діяльності суб’єктів природних монополій; забезпечення проведення цінової і тарифної політики, захист прав споживачів, впровадження правил користування електричною енергією.
Основними започаткованими задачами функціонування ОРЕ є:
- забезпечення потреб споживачів України в електричній енергії за мінімально можливою ціною на принципах конкуренції між енергогенеруючими компаніями і між постачальниками;
- забезпечення фінансової стабільності й прибутковості галузі;
- створення конкурентоздатної української енергетики, і як наслідок - умов для залучення потенційних інвесторів.
Оптовий ринок почав функціонувати по схемі ринку «єдиного покупця» у 1996 р. Протягом довгого часу робота ОРЕ характеризувалася нестабільністю, що було пов'язане, в першу чергу, з проблемами неплатежів і накопиченою заборгованістю за відпущену електроенергію. Однак починаючи з 2000 року спостерігається тенденція до покращення розрахунків. Схема діючого ринку ОРЕ наведена на рис. 1.
Рис.1. Принципова схема діючого ринку електроенергії України
Назріла необхідність переходу від моделі „єдиного покупця” до ефективнішої і орієнтованої на потреби споживачів моделі ринку електроенергії. У 2002 р. Кабміном України була ухвалена Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України (далі – Концепція). Ця Концепція визначила поетапний перехід до моделі повномасштабного конкурентного ринку електроенергії, який складається з ринку двосторонніх контрактів, балансуючого ринку для забезпечення попиту і пропозиції на позаконтрактні обсяги електроенергії та ринку додаткових послуг.
У 2004 р. була створена Міжвідомча комісія щодо координації роботи, пов'язаної з реалізацією положень Концепції. У 2005 р. був прийнятий План заходів з реалізації другого етапу Концепції (2006 – 2008 рр.), та зміни до Закону України „Про електроенергетику” (№ 2362-IV), якими передбачені зміни в Правилах ОРЕ щодо підвищення конкуренції на ринку. Ухвалення Закону України від 23.06.2005 № 2711 „Про заходи щодо забезпечення стабільного функціонування підприємств ПЕК” дало імпульс для поліпшення фінансового стану підприємств галузі й дозволило здійснити низку заходів щодо запобігання їхньому банкрутству. У 2007 р. було схвалено План заходів щодо реалізації положень Концепції на 2008 – 2014 рр.
Отже, протягом 2004-2007 рр. були, в основному, забезпечені ключові організаційно-економічні умови для поступового впровадження системи двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії. Але проблеми залишилися, і вони можуть бути вирішені тільки за умови належного забезпечення подальшої організаційної, ресурсної та законодавчої підтримки процесу впровадження положень Концепції.
Слід зазначити, що у 2004 році відбулося відхилення від курсу лібералізації вітчизняного ринку електроенергії в зв’язку із створенням державної монополії – НАК “Енергетична компанія України” (НАК “ЕКУ”), яка централізовано об’єднала активи генеруючих і дистрибуційних енергопідприємств країни. Це зумовило появу значних диспропорцій у ринковій структурі, оскільки фактично утворилася вертикально інтегрована структура, яка монополізувала різнопрофільні та водночас взаємозалежні види діяльності в електроенергетичній сфері. Сьогодні у власності НАК “ЕКУ” перебувають контрольні пакети акцій 10 генеруючих об’єктів, на які припадає 45 % загальної встановленої потужності ОЕС України, а також державні частки (контролюючі або блокуючі) 21 з 27 обленерго, які закуповують в ОРЕ близько 70 % обсягу електроенергії.
Розвиток конкурентного середовища на українському ринку електроенергії та перехід до нової моделі функціонування гальмують проблеми системного характеру, у тому числі:
– надмірне спрацювання потужностей і об’єктів енергетичної інфраструктури, відповідна потреба в їхній технічній і технологічній модернізації за сучасними критеріями (виробничої продуктивності, енергозатратності й екологічної безпеки) та відсутність необхідних для цього коштів;
- відсутність конкуренції на ринках первинних енергоносіїв (природного газу та вугілля);
– нереалізованість експортного потенціалу електроенергетики, (зумовлена, в першу чергу, досить слабкою інтеграцією з об’єднаною енергосистемою Євросоюзу);
– наявність дебіторсько-кредиторської заборгованості суб’єктів діяльності на енергоринку (так, на початок квітня 2007 р. заборгованість ДП “Енергоринок” перед генеруючими компаніями досягла 15 млрд. грн., енергопостачальних компаній перед оператором ОРЕ – відповідно, 14,96 млрд. грн.);
– перехресне субсидування одних категорій споживачів за рахунок інших (відносно субсидування побутових споживачів);
- залежність регулюючого органу (НКРЕ) від впливу політичних чинників (при встановленні тарифів та розподілу коштів).
До проблем державного регулювання слід віднести:
- недоліки функціонування ОРЕ (адміністративне втручання; недосконалість системи договірних відносин; нерозвиненість ринку допоміжних послуг; недостатня прозорість процедур здійснення експорту та транзиту електричної енергії й ін.);
- недосконалість системи тарифоутворення (щодо послуг з передачі електричної енергії, з централізованого диспетчерського регулювання й ін.);
- недоліки у діяльності суб’єктів господарювання (високий рівень втрат електроенергії в мережах);
- незабезпечення вимог Європейської Хартії (принципів лібералізації та „недискримінаційного” доступу до електричних мереж).