Методичні поради

Технологічна собівартість - сума витрат на ведення технологічного процесу за винятком витрат на покупні комплектуючі вироби. Вона включає заробітну плату виробничих робітників і відрахування на соціальні потреби, витрати на матеріали й енергію, витрачені безпосередньо на вироблення продукції; витрати на обслуговування й ремонт технологічного устаткування; витрати на інструмент і технологічне оснащення, експлуатаційні матеріали.

Виробнича собівартість - сума витрат на виробництво продукції в цехах або аналогічних їм структурних підрозділах. Вона включає технологічну собівартість, витрати на покупні комплектуючі вироби й послуги кооперованих підприємств, витрати по управлінню й обслуговування в межах цеху (цехові витрати).

Повна собівартість - повні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Включає виробничу собівартість продукції і витрати по управління й обслуговуванню в межах підприємства (адміністративні витрати), а також витрати, обумовлені реалізацією продукції й інших платежів, що не відносяться до її виробництва.

Операційні витрати підприємств, відповідно до їх економічного змісту, групуються за такими загальноприйнятими економічними елементами:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні потреби;

• амортизаційні відрахування;

• інші витрати.

Для визначення виробничої собівартості окремих видів продукції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції:

1. сировина та матеріали;

2. купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3. паливо й енергія на технологічні цілі;

4. зворотні відходи (вираховуються);

5. основна заробітна плата;

6. додаткова заробітна плата;

7. відрахування на соціальні заходи;

8. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9. загальновиробничі витрати;

10. втрати від браку;

11. інші виробничі витрати.

Системи відрядної форми заробітної плати:

1. Пряма відрядна система:

де – прямий відрядний заробіток;

– відрядний розцінок за виготовлення одного виробуі–го виду;

– фактична кількість виробіві–го виду, виготовлених робітником за певний час (за місяць, день, зміну);

– кількість видів виробів.

Розцінок залежить від виконання норм виробітку:

,

де – норма часу на роботу;

– годинна тарифна ставка робіт, що виконуються;

або

де – годинна норма виробітку.

2. Відрядно – преміальна система:

,

де – заробіток робітника при відрядно – преміальній системі;

– тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці;

– сума преміальних доплат.

,

де П₁ – процент доплати за виконання плану;

П₂ – процент доплат за перевиконання плану;

П_пп − процент доплат за кожен процент перевиконання плану.

,

де О_ф, О_пл – відповідно фактичний і розрахунковий обсяг випуску продукції за місяць, шт./міс.

3. Відрядно-прогресивна система – сутність системи полягає в тому, що в межах норми виробітку оплата праці здійснюється за основними (звичайними) розцінками, а понад – за підвищеними, прогресивно зростаючими по мірі перевиконання норм.

,

де – заробіток робітника при відрядно – прогресивній системі;

– вихідна база для нарахування доплат (встановлюється на рівні 110 – 115 %);

– звичайний розцінок за виріб;

– підвищений розцінок за один виріб.

де – відсоток зростання розцінки (визначається за шкалою, яка розробляється і затверджується самим підприємством).

4. Непряма відрядна система оплати праці використовується для оплати праці допоміжних робітників і підсобників, праця яких значно впливає на виробіток основних робітників – відрядників.

де – заробіток підсобного робітника при непрямій відрядній системі;

– фактично виготовленаі–м робітником кількість продукції за зміну;

– непрямий відрядний розцінок при обслуговуванніі–го робітника.

де – змінна тарифна ставка підсобника;

– плановий випуск продукціїі–м робітником на зміну, шт./зміну;

Ч_о – кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, осіб.

,

де – заробіток допоміжного робітника при непрямій відрядній системі;

– фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год./міс.;

– годинна ставка допоміжного робітника, грн./год.;

– середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.

5. Акордна система передбачає встановлення розцінок не за одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із затвердженням терміну його виконання.

6. Колективна (бригадна) система оплати праці застосовується на роботах, на яких виробниче завдання виконується спільно всіма членами колективу (при обслуговуванні складних агрегатів; на роботах, де індивідуальна робота неможлива або недоцільна; на потокових лініях тощо). За колективною системою спочатку здійснюється розрахунок заробітку всього колективу як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із прийнятих методів.

,

де – відрядний бригадний заробіток;

– бригадна відрядна розцінка заі–ий виріб;

– фактичний бригадний виробітокі–го виробу;

– кількість видів виробів.

,

де – годинна тарифна ставкаj–го члена бригади;

– число членів у бригаді;

або

де – годинна тарифна ставка наk–ій операції;

– трудомісткістьk–ої операції;

– кількість операцій.

Заробітна плата окремого члена бригади в складі загального бригадного заробітку може визначатися наступними методами:

1) методом годино–коефіцієнтів, якщо усі члени бригади працюють в однакових умовах:

,

де – заробітокj–го члена бригади;

– бригадний тарифний заробіток;

– тарифний заробітокj–го члена бригади.

У свою чергу тарифний заробіток бригади () та окремого її члена () розраховується за формулами:

,

,

де – годинна тарифна ставкаj–го члена бригади;

– фактично відпрацьованийj–м членом бригади час.

2) методом коефіцієнту трудової участі (КТУ), якщо відбувається суміщення професій у бригаді.

КТУ – це узагальнююча кількісна оцінка реального внеску кожного робітника в залежності від індивідуальної продуктивності праці та якості роботи за відповідний період часу. За КТУ може розподілятися премія та/або відрядний приробіток.

,

де – розподілена частина заробіткуj–го члена бригади;

– частина загального заробітку бригади, яка підлягає розподілу через КТУ;

– фактичне значення КТУ, встановленеj–му члену бригади.

Загальний заробіток окремого члена бригади () в разі використання іншого методу розподілу колективного заробітку визначатиметься як сума його складових елементів:

3. безтарифна (бальний метод):

де КТУ – коефіцієнт трудової участі;

Т_ф – фактично відпрацьований час;

К_j – кваліфікаційний рівень працівника.