Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

91

1Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. СПб., 1906. Про історіогра фію давньоруської народності див.: Фроянов И. Я. Киевская Русь: очерки отечест-

венной историографии. — Л., 1990. — С. 6—29.

2Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1990. —

С. 76.

3Русская история с древнейших Бремен до Смутного времени / Под ред. В. Н. Сторожо

ва. — М., 1898. — Вьіп. І. — С. XVIII.

4Пресняков А. Е. Лекции по русской истории: В 2 т. Киевская Русь. — М., 1938. — Т. 1. — С. 10.

5Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. / Д. Г. Мельник, М. В. Демченко, О. І. Гуржій та ін. — К., 1991. — Кн. 1. — С. 35; Толочко О. П„ Толочко П. П. Київська Русь.

— К., 1998. — С. 294; Юсова Н. М. Генеза концепту «давньоруська

народність» у радянській історичній науці // УІЖ. — 2001. — № 6. — С. 65—85.

92

1Моця О. XI. Київська Русь: результати та перспективи досліджень // УІЖ. — 1996. — № 4. — С. 48.

2Етнічні процеси у середньовічному слов’янському світі (матеріали «круглого сто лу») // УІЖ. — 2001. — № 3. — С. 15.

93

94

48

95

-Ц-582

96

49

97

Розділ 2. Становлення і розвиток держави і права Київської Русі

§ 2. Суспільний лад Київської Русі у другій половині IX — першій третині

XII ст.

еодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються насамперед у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. та археологічні пам’ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес відбувався швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в’ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та перехід землі у феодальну власність1. Полюддя — процедура об’їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилося у X ст. Князівський домен являв собою маєток, що належав не державі, а самому князю як феодалу. Класичним прикладом князівського землеволодіння були села Ольжичі й Будутіно, що належали княгині Ользі. Про значні розміри домену Володимира Святославича свідчить літопис, в якому йдеться про пожертвування князя Десятинній церкві2. Князівське землеволодіння, як і всілякі служителі у цих володіннях

— огнищани, старости та ін., охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку. Про це говориться, зокрема, у статтях 19—28, 32—33 Короткої редакції Руської Правди (далі — К. П.).

Поряд із великокнязівським доменом і володіннями місцевих князів з’являється боярське землеволодіння. У літописній розповіді про похід Ольги в Іскоростень згадуються древлянські «кращі мужі», котрих, на думку деяких дослідників, можна вважати власниками феодальних вотчин. Літопис повідомляє, що у 1096 р. князь Мстислав Володимирович припинив воєнні дії і «розпустив дружину по селах»3. Усе це свідчить про розвиток боярськодружинного

1Рьібаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — С.

258, 317.

2ПВЛ. — Ч. 1. — С. 43, 85.

3Там само. — С. 41, 169.

98

2. Суспільний лад Київської Русі у другій половині IX — першій третині XII ст.

землеволодіння. Час виникнення на Русі такої форми землеволодіння через неповноту джерел поки що істориками остаточно не встановлений. Суперечливими є й думки археологів. Проте ст. 34 К.П., де йдеться про штраф за псування межового знаку, свідчить про посилений захист передусім приватного землеволодіння. У Поширеній редакції Руської Правди (далі — П. П.), яка належить до кінця XI — початку XII ст., але відбила більш ранній період розвитку суспільного ладу, йдеться про боярських тіунів, рядовичів і холопів, а також про боярське успадкування1. Феодальні землеволодіння збільшувалися за рахунок як князівських пожертвувань, так і захоплення вільних земель і земель общинників.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Відбувався процес формування духовенства, верхівку якого становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) й біле (мирське).

Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. Наприкінці XI ст. виникло церковне землеволодіння2.

Адміністративним і господарським центром феодальних володінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де розміщувалися органи верховної державної влади. Великокнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і проживали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслуговувала господарство і двір, існували також у Бєлгороді, Вишгороді, Берестові та інших поселеннях.

Такі міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, являли собою центри окремих місцевих князівств. Дрібні міста були центрами боярських вотчин, церковного землеволодіння.

У Київській Русі феодальне землеволодіння охоронялося законодавством. Руська Правда передбачала накладення великих штрафів (12 гривень) за порушення межі феодальної оранки (срібна гривня у Давній Русі була платіжною одиницею вагою від 95 до 197 г срібла).

Феодали були пов’язані між собою системою васальних відносин, заснованих на ієрархічній структурі феодального землеволодіння. Система сюзеренітету, васалітету, основу якої становили економічні та політичні інтереси класу феодалів, забезпечувала його консолідацію, сприяла класовій єдності. Васальні відносини у се-

1Российское законодательство X—XX веков. — Т. 1. — С. 64, 65, 67.

2Ричка В. М. Еволюція державної влади і шляхи розвитку церковної організації у Київській Русі // Іст. дослідження. Вітчизн. історії. — К., 1989. — Вип. 15. —

С. 7.

99

100