Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1. Формування державності східних слов’ян

61

62

вувати і роль сільської общини як чинника, що затримував розвиток рабовласництва у східнослов’янському суспільстві. Не менш важливе значення мала й відсутність широкої варварської периферії, яка б постачала східним слов’янам рабів-полонених у великій кількості.

У період становлення у східних слов’ян класового суспільства рабовласницька формація в глобальному масштабі вже віджила себе. І це, звичайно, вплинуло на розвиток східних слов’ян. Велику роль у переході їх до феодальної формації відіграв і досягнутий ними у VIII—IX ст. рівень розвитку продуктивних сил. Він вимагав, щоб працівник був заінтересований у продуктивному застосуванні знарядь праці, що було несумісним з широким використанням безініціативних рабів1.

Академік Б. О. Рибаков на підставі аналізу документальних даних вивів таку соціально-політичну структуру Русі: великий князь — світлі князі — великі бояри — бояри — гості — купці — люди — челядь2.

Появу у східних слов’ян елементів антагоністичних класів відобразила пам’ятка давньоруського права — Руська Правда, записана в XI ст. при князеві Ярославі Мудрому, але у своїй основі укладена ще на початку утворення Давньоруської держави. Головна увага у цій пам’ятці приділяється захисту інтересів «мужів» — так у Руській Правді називалася соціальна верхівка суспільства слов’ян. «Муж» — представник дружинної знаті, живе у хоромах, оточений численною челяддю, яка працює на нього. Дедалі більше з’являється таких членів общини, які, розорюючись, втрачають волю і потрапляють у залежність від багатих «мужів». Хороми були не тільки житлом «мужів», а й центром їхніх володінь — земель, луків та різних угідь, які вони захоплювали в общини, перетворюючи у свою спадкоємну приватну власність — вотчину. Разом із зростанням економічної сили мужів зростала і їхня політична могутність.

На основі зазначених змін у соціально-економічному ладі східних слов’ян відбувалося утворення держави. Загальнослов’янський процес накопичення господарських і соціальних передумов державності досить чітко виявився у VII—VIII ст. Водночас із розвитком класових відносин формування державності відбувалося від

63

союзів племен до ранньофеодальних князівств та інших вищих рівнів політичних об’єднань і завершилося утворенням Давньоруської держави1.

Усхідних слов’ян вищим ступенем розвитку первіснообщинного ладу, що підготував окремі племена до майбутнього життя у великих об’єднаннях, в яких неминуче й швидко зникали давні патріархальні форми зв’язку, змінюючись новими, ширшими, були союзи племен2. Названі у давньому літописі поляни, древляни, угличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в’ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі та ільменські словени утворювали 14 союзів східнослов’янських племен. Територія кожного з них була чималою (дорівнювала кільком сучасним областям). Союзи племен об’єднували до десятка племен, назви яких не дійшли до нас. Збереглася лише загальна назва союзу, котра, як вважають дослідники, могла водночас бути назвою одного з племен, що входило у союз. На початку існування цих союзів племен, як і в антський період, формою організації управління була військова демократія.

Утаких військово-демократичних племенних союзах, утворених насамперед під час війни з метою оборони, велику роль відігравав військовий ватажок. Військовою силою союзу племен були всі боєздатні чоловіки. До VI—VII ст. належить і виникнення громадського інституту — дружини. Остання була постійною організацією професійних воїнів, які стояли поза общиною і над нею, організацією, згуртованою не родовими зв’язками, а спільністю військових і майнових інтересів та вірністю своєму ватажку.

Військовий ватажок і його близькі дружинники забирали собі більшу частину здобичі. Але при цьому ще тривалий час зберігалися первісні демократичні установи — народні збори, рада старійшин. Народні збори перетворилися у збори воїнів, яким військовий ватажок, оточений і підтримуваний дружиною, нав’язував свою волю, здобуваючи дедалі більший вплив і владу з допомогою інших старійшин. Спираючись на дружину, він міг нехтувати звичаями племені.

Таким чином, відбувалося перетворення органів суспільного самоврядування в державні органи. Військова демократія поступово переростала у військовоієрархічне правління — князівство. У союзах племен — князівствах — формувався новий рівень управління3.

64

65

1Российское законодательство X—XX веков: В 9 т. — М., — 1984. — Т.

1.— С. 15.; Рогов В. А. Государственньш строй Древней Руси. — М., 1984. — С. 7—8.

2Рьібаков Б. А. Новая концепция предьістории Киевской Руси // История

СССР. — 1981. — № 2. — С. 59.

66

1История Украинской ССР. — Т. 1. — С. 254.

2Рьібаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—ХШ вв. — С.

3Толочко П. П. Древний Киев. — К., 1983. — С. ЗО; Котляр Н. Ф. Древняя Русь и Киев в летописньїх преданиях и легендах. — К., 1986. — С. 27.

67

Розділ 2. Становлення і розвиток держави і права Київської Русі

68

2. Формування державності східних слов’ян

69

70