Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 1

1073 рр.1 Виникнення Короткої Пправди як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст.

Значне застосування на Русі одержала Поширена Правда як збірник розвинутого феодального права. До цього часу дослідникам не вдалося остаточно встановити час і місце складання цього за-гальноруського збірника права. Безпосередньою причиною його появи було повстання новгородців у 1209 р. проти лихварства Мирош-кіновичів2. Л. В. Черепній вважав, що тривалий процес складання Руської Правди завершився на початку XIII ст. створенням у Новгороді Поширеної її редакції3.

На думку П. П. Толочка, Поширена Правда з’явилася як результат посилення київської великокнязівської влади в часи певної стабілізації міжкнязівських відносин. Такими були останні роки великого князівства Ізяслава Мстиславича (1151—1154), а також роки правління Ростислава Мстиславича (1159—1167), який ще в 1136—1137 рр. видав Смоленський статут і, очевидно, був добре обізнаний з основами давньоруського законодавства4. Отже, Поширена Правда, як і Коротка, виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі5.

Третя редакція Руської Правди — Скорочена — з’явилася не раніше другої половини XII ст. Більшість учених розглядає цю пам’ятку як перероблення одного зі списків Поширеної Правди, зумовлену потребами централізованої держави, і датують її складання XV століттям. Деякі дослідники, зокрема Н. А. Максимейко, часом складання цієї пам’ятки вважають XVI або XVII ст., пов’язуючи її виникнення зі спробами кодифікації того часу.

Руська Правда — найважливіша пам’ятка феодального права, її норми закріплювали привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя і майно панівного класу. Підтвердженням цього є статті про відповідальність за вбивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найскладніші і найгостріші моменти історії

1История государства и права: Хронология: Учеб. пособие / Под ред. М. И. Сизикова. — М., 1996. — С. 29.

2Тихомиров М. Н. Исследования о Русской Правде: Происхождение текстов. — М.,

1941. — С. 226—229.

3Черепний Л. В. Общественно-политические отношения в Древней Руси и Русская Правда. — С. 276—278.

* Толочко П. П. Киев и Киевская земля в зпоху феодальной раздробленности

XII—XIII вв. — К., 1980. — С. 32. ; Детальніше про місце і час виникнення Поширеної Правди див.: Милов Л. В. О происхождении Пространной Русской Правди // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 8. История.

1989. — № 1. — С. 3—29.

161

75

162

Розділ 2. Становлення і розвиток держави і права Київської Русі

163

§ 4. Право Київської Русі

164

165

Київської Русі, коли в країні посилювалася класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою та еволюцію права. В оригіналах списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви окремих частин документа), і тільки пізніше такий поділ було здійснено з науковою метою.

Поряд із Руською Правдою правовими джерелами того часу є також грамоти й договори князів.

Як зазначалося, Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. Водночас не слід забувати, що Русь існувала в оточенні інших держав і народів, котрі так чи інакше впливали на неї і вона впливала на них. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов’ян. Руська Правда мала значний вплив і на становлення пізніших пам’яток права північносхідних слов’ян, таких як, наприклад, Псковська судна грамота, Судебник 1497 р., Судебник 1550 р. і навіть деяких статей Соборного уложення 1649 р. На розвиток права Київської Русі певний вплив справило введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського. До такого роду пам’яток права належать Єклога, Прохірон, Номоканон, Закон судний людям. Пам’ятками давньоруського церковного права вважаються церковні статути князів Володимира (про десятини і церковних людей) і Ярослава Володимировича (про церковні суди). Статут великого князя Володимира — це документ, що відображає договір між князівською владою і церквою (митрополитом, єпископом). Він визначав становище церковної організації в державі. Встановлюючи забезпечення церкви у формі десятини від надходжень князівських, судових, торговельних мит, від приплодів худоби і збору врожаїв, Статут визначав поділ централізованої феодальної ренти та інших доходів між світською і церковною владами. Він також містив норми про передачу в юрисдикцію церкви справ, пов’язаних із внутрішнім життям сім’ї, справ церковних людей — членів причту та окремих соціальних груп, у яких була заінтересована церква1.

1 Российское законодательство X—XX веков. — Т. 1 — С. 137, 139—140, 168—170. 76

166

Статут великого князя Ярослава Мудрого став наступною сходинкою у письмовому оформленні прав давньоруської церкви. У ньому йдеться про укладення і реєстрацію шлюбу, взаємні стосунки в сім’ї, відносини церковного кліру із зовнішнім світом. Цей Статут слугував також кодексом відомчого внутрішньоцерковного права. Він містить статті про провини членів церковного причту і монахів як у справах, характерних для церковної юрисдикції взагалі, так і про порушення, пов’язані з особливим моральним та правовим статусом указаних станових груп. Норми статуту Ярослава є відповідними нормам Руської Правди1.

Церковні статути визначали становище християнської церкви в давньоруській державі, закріплювали привілеї служителів церкви, фіксували позиції церкви як феодала щодо безпосередніх виробників, за рахунок яких вона існувала.

Право власності. У праві Київської Русі не було й не могло бути загального терміна для позначення права власності, бо його зміст залежав від того, хто був суб’єктом і що належало до об’єктів права власності. Водночас статті 13, 14 К. П. дають можливість стверджувати, що Руська Правда розрізняла право власності і право володіння, оскільки вони визначали порядок відібрання речі, котра перебувала у володінні іншої особи. Пізніше законодавець, по суті, говорить про неправомочне володіння (ст. 44 П. П.), вимагаючи від власника не тільки повернення речі справжньому власникові, а й виплати компенсації за користування нею.

Охорона приватної власності — одне із призначень Руської Правди. Так, згідно зі ст. 71 П. П. за знищення знака власності на бортних деревах накладався високий штраф (12 гривень). Це означало передусім захист самого принципу приватної власності, на який посягав порушник2.

У Руській Правді відбито процес посилення охорони приватної власності. Так, якщо в К. П. розмір штрафу залежав від виду і кількості украденого (скажімо, худоби), то в П. П. (статті 41, 42) він визначався також місцем учинення злочину (украдено худобу із закритого приміщення чи з поля). Основу феодального ладу становила феодальна приватна власність на землю. Тому Руська Правда досить багато уваги приділяла саме закріпленню й захисту феодальної власності на землю. Взагалі статті Руської Правди пронизані ідеєю охорони насамперед господарства феодалів-вотчинників, хоча вони певною мірою захи-

■ Щапов Я. Н. Княжеские уставьі и церковь в Древней Руси XI—XIV вв. — С. 308. : Памятники русского права. — С. 170.

77

167

Розділ 2. Становлення і розвиток держави і права Київської Русі

168

4. Право Київської Русі

169

170