4.2. Державний департамент України з питань виконання покарань

ДДУПВП створено Указом Президента України 22 квітня J 998 p. № 344 на базі Головного управління виконання пока­рань (ГУВП) Міністерства внутрішніх справ України як відо­кремлену структуру. Його створення стало етапом у виконанні взятих Україною у 1995 р. зобов'язань: при вступі до Ради

93

Європи Україна здійснює перехід кримінально-виконавчої системи до структури Міністерства юстиції України.

Незважаючи на прийняті рішення та неодноразові дору­чення Президента України, ДДУПВП з 1998 р. до теперіш­нього часу залишається окремим самостійним відомством, шо входить до структури Кабінету Міністрів України. Керівник ДДУПВП призначається та звільняється Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів України.

ДДУПВП є центральним органом виконавчої влади зі спе­ціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину дер­жавну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Правовою основою діяльності ДДУПВП є Конституція Ук­раїни, Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти централь­ного органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Завдання та функції ДДУПВП визначені у Положенні про Дер­жавний департамент України з питань виконання покарань, за­твердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10 черв­ня 2009 р. № 587. У червні 2005 р. був прийнятий Закон «Про Дер­жавну кримінально-виконавчу службу України», який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження. З 1 січня 2004 р. набув чинності новий КВК, який є основним документом, що регламентує виконання покарань і структуру ДДУПВП в Україні.

Основними принципами діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є:

1. законність;

2. повага та дотримання прав і свобод людини та грома­дянина;

3. гуманізм;

4. позапартійність;

5. єдиноначальність;

6. колегіальність при прийнятті важливих рішень;

7. взаємодія з органами державної влади, органами місце­вого самоврядування, об'єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями;

8) відкритість для демократичного громадського контролю. Виходячи з основних положень документів кримінально- виконавчої системи, завданнями ДДУПВП є:

— здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

94

• розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;

• здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань;

• забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

• забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дис­циплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

• керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

• правовий і соціальний захист осіб рядового і начальни­цького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;

• удосконалення роботи з кадрами, їх професійної під­готовки.

Нагляд за дотриманням законності в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється в по­рядку, визначеному Конституцією та законами України.

Як зазначалося, до складу кримінально-виконавчої системи входять арештні доми, виправні центри, кримінально-вико­навчі інспекції, слідчі ізолятори, а також виправні та виховні колонії.

У структурі ДДУПВП функціонує 26 територіальних органів управління, у тому числі управління в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, два відділи у Закарпатській та Чернівецькій областях, а також відділ кримі­нально-виконавчої інспекції у м. Севастополі, на який також покладені відповідні управлінські функції.

Арештні доми виконують покарання у виді арешту. В них тримаються повнолітні особи чоловічої або жіночої статі. За вчинення злочинів невеликої тяжкості до арештних домів мо­жуть направлятися і засуджені неповнолітні, яким на момент постановления вироку виповнилося 16 років.

Виправні центри (кримінально-виконавчі установи відкритого типу) виконують покарання у виді обмеження волі стосовно

95

осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено від­повідно до статей 82, 389 КК. На території України функціонує 22 виправних центри, де тримається майже 5 000 засуджених до обмеження волі.

Кримінально-виконавчі інспекції виконують покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, у виді громадських та виправних робіт. Виконання покарань здійснюється на основі участі засуд­жених у суспільно корисній праці відповідно до вимог КВК. Контрольні функції за виконанням покарань покладено на кримінально-виконавчі інспекції, а проведення індивідуальної профілактичної роботи — на територіальні органи внутрішніх справ. На обліку 700 підрозділів кримінально-виконавчих інспекцій перебуває більш ніж 191 000 осіб.

Слідчі ізолятори виконують функцію попереднього ув'яз­нення осіб. В них також утримуються особи, які після на­брання вироком законної сили направляються для подаль­шого відбування покарання у виховні або виправні колонії, а також засуджені за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості — для господарського обслуговування. На території України функціонує 33 слідчих ізолятори.

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно неповнолітніх чоловічої та жіночої статі. У структуру ДДУПВП входить 11 виховних колоній.

Виправні колонії (кримінально-виконавчі установи закритого типу) виконують покарання у виді позбавлення волі на пев­ний строк та довічного позбавлення волі. Вони поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Залежно від кримінально-правової та кримінально-виконав­чої характеристики засуджених і відповідно до ст. 18 КВК за­суджені відбувають покарання у таких виправних колоніях:

• мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяж­кості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

• мінімального рівня безпеки із загальними умовами три­мання — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особ-

96

лиізо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК;

• середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покаран­ня у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше від­бували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

• максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбав­ленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, за­суджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

Кількість установ за останні 5 років коливається в межах 138—136 (із тенденцією до скорочення). Щорічно в них від­буває покарання близько 188 000 засуджених. 1 223 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, утримуються у двох спеціально обладнаних в'язницях у Житомирі та Вінниці. Крім того, частина таких засуджених тримається в окремих секторах виправних колоній максимального рівня безпеки.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавчі інспекції, арештні доми, виправні центри, виховні та виправ­ні колонії організовуються і ліквідуються ДДУПВП. Штатна чисельність персоналу ДДУПВП повинна відповідати певній пропорції, встановленій законодавством, щодо кількості осіб, шо утримуються в установах кримінально-виконавчої систе­ми. Так, на початку 1999 р. вона становила 54 787 осіб, а на початок 2006 р. — знизилась до 48 664.

Одним з головних завдань для персоналу установ і органів, що виконують покарання, є не тільки забезпечення виконання вироку суду, а й організація процесу виправлення засуджених, створення умов для переоцінки ними життєвих орієнтирів,

97

мотивації подальшої постпенальної поведінки, що досягаєть­ся шляхом неухильного, точного виконання призначеного покарання. Виконання покарання передбачає об'єднання комплексу каральних заходів із заходами виховного впливу, які і створюють єдиний карально-виховний процес.

Під карально-виховним процесом ми розуміємо діяль­ність співробітників кримінально-виконавчих установ, які керуються вимогами відповідних законів, знаннями правових положень, основ кримінології, педагогіки та психології щодо здійснення карально-виховного впливу на засуджених та ко­рекції їх поведінки.

Відповідна робота має будуватися на основі принципів законності, диференціації та індивідуалізації покарання, сти­мулювання законослухняної поведінки засуджених і застосу­вання заходів примусу та інших правообмежень до осіб, які порушують дисципліну.

Отже, найважливішим елементом професійних якостей спів­робітника кримінально-виконавчої установи є глибокі знання кримінального, кримінально-виконавчого та кримінально-про­цесуального законодавства. Працівники кримінально-виконав­чих установ мають бути морально і психологічно готові до дотри­мання законів, мати навички та вміння застосовувати їх у своїй практичній діяльності. Ці якості вкрай необхідні для успішної реалізації заходів державного примусу, встановлених правовими нормами, та проведення заходів виправного характеру.

Не менш важливим є серйозна кримінологічна підготовка працівників кримінально-виконавчих установ, оскільки, як зазначено в ст. 50 КК та ст. 6 КВК, метою покарання є не тільки кара, а й виправлення злочинця (загальна та спеціальна превенція). Саме тому діяльність кримінально-виконавчих установ має бути спрямована на досягнення мети покарання, а значить впливати на негативні якості злочинця з метою ко­рекції поведінки на позитивну. Це не можливо здійснити без глибокого вивчення особистості засуджених, причин, умов та механізму їх злочинної поведінки, знання індивідуальних та кримінологічних особливостей особи.

Працівник кримінально-виконавчої установи повинен мати достатню педагогічну та психологічну підготовку, а для цього ретельно вивчати як загальні основи цих дисциплін, так і кримінально-виконавчу педагогіку, юридичну та кримінально-виконавчу психологію.

Відповідно до закону структура та чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України складається з цен­трального органу виконавчої влади з питань виконання по-

98

ь _зі спеціальним статусом, його територіальних органів

правління, кримінально-ізиконавчої інспекції, установ вико-

.ння покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань,

авчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств

Установ виконання покарань, інших підприємств, установ і

організацій, створених для забезпечення виконання завдань

Державної кримінально-виконавчої служби України.

Загальна чисельність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби У країн и, що утримується за рахунок Дер­жавного бюджету України, визначається відповідно до зако­ну. Гранична чисельність працівників центрального апарату центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів управління виз­начається Кабінетом Міністрів України. Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, за­кладів охорони здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. Штатна чисельність персоналу установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і кримінально-виконавчої інс­пекції, встановлена на рік, залишається незмінною протягом року незалежно від зміни чисельності осіб, які тримаються в цих установах, слідчих ізоляторах або перебувають на обліку в інспекції.

Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, установи ви­конання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забез­печення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зоб­раженням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків.

Для забезпечення виконання завдань Державної кримі­нально-виконавчої служби України центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління — управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київсь­кій області, місті Севастополі. Вони здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяль­ністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують Функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління

99

затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі Украї­ни є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Держав­ній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Співробітники кримінально-виконавчої служби в процесі своєї діяльності взаємодіють з органами державної влади та місцевого самоврядування, судовими, правоохоронними ор­ганами та іншими інститутами держави і суспільства.

100

Схема 4.1.

ВИДИ ОРГАНІВ І УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

(cm. 11 КВК)

ОРГАНИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

арештні доми

спеціальні виховні

установи (виховні колонії)

кримінально-виконавчі

установи закритого типу

(виправні колонії)

виправні колонії

середнього

рівня безпеки

виправні колонії мінімального рівня безпеки

ДЛУПВІ1

територіальні органи управління ДДУПВП

кримінально-виконавча інспекція

кримінально-виконавчі установи

кримінально-виконавчі

установи відкритого типу

(виправні центри)

виправні колонії максимального рівня безпеки

О

и и

S

_м

fa

о

н

—

з полегшеними умовами тримання

із загальними умовами тримання

У межах, визначених КВК та зако­нами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють:

Територіальні органи управління, кримінально-виконав­ча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються ДДУПВП, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний ба­тальйон — Міністерством оборони України

державна виконавча служба

військові частини, гауптвахти

дисциплінарний батальйон

Схема 4.2.

ДАТА СТВОРЕННЯ

22 квітня 1998 p.