Тема 2. Міжнародно-правові стандарти поводження із засудженими

/. На сьогодні кількість конгресів ООН з профілактики зло­чинності і поводження з в'язнями становить:

1)5; 2)7; 3)9; 4)11;

5) 12.

2. Місцем проведення першого Конгресу ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями у 1955р. є:

1. Женева;

2. Бангкок;

3. Каракас;

4. Лондон;

5. Нью-Йорк.

3. Міжнародно-правовим документом спеціалізованого ха­ рактеру є:

1. Загальна декларація прав людини;

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

342

3. Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримки пра­вопорядку;

4. Європейська конвенція про екстрадицію;

5. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах.

4. Міжнародним універсальним актом загального характеру є:

1. Мінімальні стандартні правила ООН щодо мір, які не пов'язані з ув'язненням (Токійські правила);

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

3. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються від­правлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила);

4. Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримки пра­вопорядку;

5. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах.

5. Місцем проведення останнього конгресу ООН з профілак­ тики злочинності і поводження з в'язнями у 2005р. є:

1. Женева;

2. Бангкок;

3. Каракас;

4. Лондон;

5. Нью-Йорк.

6. Конгреси ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями скликаються один раз на:

1. рік;

2. 3 роки;

3. 5 років;

4. 10 років;

5. 15 років.

7. Правову основу конгресів ООН з профілактики злочинності та поводження з в'язнями визначають:

1. інструкції;

2. закони;

3. резолюції;

4. укази;

5. розпорядження.

8. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями прийнято на Конгресі ООН з профілактики злочинності та по­ водження з в'язнями у Женеві в:

1. 1955 p.;

2. 1970 p.;

3. 1975 p.;

343

4. 1980 p.;

5. 1990 p.

9. Одним з питань, що розглядались на XI Конгресі ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями у 2005р. у Бангкоці було:

1. розробка та застосування стандартів ООН в галузі кри­мінального правосуддя;

2. стандартизація поводження з неповнолітніми;

3. забезпечення дієвості стандартів: 50 років діяльності щодо встановлення стандартів у сфері запобігання злочинності та кримінального правосуддя;

4. жінки як правопорушники та засуджені;

5. жінки в системі кримінального правосуддя.

10. Підґрунтям міжнародних стандартів поводження із за­ судженими є:

1. Мінімальні стандартні правила ООН щодо мір, які не пов'язані з ув'язненням (Токійські правила);

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;

3. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила);

4. Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримки пра­вопорядку;

5. Загальна декларація прав людини.

Тема 3. Правовий статус засуджених

1. Засудженим до позбавлення волі забороняється:

1. листуватися з особами, які знаходяться за межами коло­ній, вести з ними телефонні розмови;

1. брати участь у роботі самодіяльних організацій;

2. дарувати предмети, вироби і речі, які перебувають в осо­бистому користуванні;

2. одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

3. зберігати літературу і періодичні видання.

2. Засудженим до позбавлення волі дозволяється:

1. дарувати предмети, вироби і речі, які перебувають в осо­бистому користуванні;

2. грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матері­альної чи іншої вигоди;

3) вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і при­ своювати прізвиська;

344

4. придбавати і зберігати продукти харчування;

5. зберігати і використовувати гроші.

3. Ресоціалізація засудженого — це:

1. свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі по­вноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві;

2. процес позитивних змін, які відбуваються в його осо­бистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

3. процес позитивного перетворення особи злочинця під впливом кримінального покарання на законослухняного гро­мадянина;

4. відшкодування збитків потерпілим;

5. примирення засудженого з потерпілим.

4. Не є підставою виконання і відбування покарання:

1. вирок суду, який набрав законної сили;

2. інші рішення суду;

3. закон України про амністію;

4. акт про помилування;

5. рішення комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі.

5. Виправлення засудженого — це:

1. свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до само­стійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві;

2. процес позитивних змін, які відбуваються в його осо­бистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

3. процес позитивного перетворення особи злочинця під впливом кримінального покарання на законослухняного гро­мадянина;

4. відшкодування збитків потерпілим;

5. примирення засудженого з потерпілим.

6. До основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених не належить:

1. відшкодування засудженим збитків від вчиненого ним злочину;

2. встановлений порядок виконання та відбування по­карання;

3. суспільно корисна праця;

345

4. соціально-виховна робота;

5. громадський вплив.

7. До основних прав засуджених не належить право на:

1. отримання інформації про свої права і обов'язки;

2. вибір місця відбування покарання;

3. гуманне ставлення до себе і на повагу до гідності, властивої людській особистості;

4. охорону здоров'я;

5. соціальне забезпечення.

8. До основних обов'язків засуджених не належить:

1) залучення без оплати праці до роботи щодо благоустрою колоній;

2) виконання встановлених законодавством обов'язків громадян України;

3. виконання законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань;

3. ввічливе ставлення до інших засуджених;

3. з'явлення за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.

9. Розпорядком дня засуджених у виправних колоніях має бути передбачено безперервний сон протягом:

1. 6 годин;

2. 7 годин;

3. 8 годин;

4. 9 годин;

5. 10 годин.

10. Перевірки-огляди зовнішнього вигляду та стану одягу і взуття засуджених до позбавлення волі мають проводитись з періодичністю не менш як:

1. 1 раз на тиждень;

2. 1 раз на 2 тижні;

3. 1 раз на місяць;

4. 1 раз на 3 місяці;

5. 1 раз на 6 місяців.

11. Уразі наявності небезпеки життю та здоров 'ю засудже­ ного, він може бути переведений у безпечне місце на підставі мотивованої постанови начальника установи на строк до:

1. 7 діб;

2. 10 діб;

3. 14 діб;

4. 30 діб;

5. 60 діб.

346

12. Правовий статус засуджених становить різновид:

1. загального або конституційного статусу людини і гро­мадянина;

2. спеціального або родового статусу окремих категорій громадян;

3. індивідуального статусу громадянина;

4. статусу іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвій­ним громадянством;

5. галузевого правового статусу особи.

13. Зміст правового статусу засуджених становлять:

1. законні інтереси та обов'язки засудженого;

2. суб'єктивні права, законні інтереси та обов'язки засу­дженого;

3. суб'єктивні права та обов'язки засудженого;

4. суб'єктивні права та законні інтереси засудженого;

5. обов'язки засудженого.

14. Письмова скарга засудженого після відповідної реєстрації направляється зазначеному адресату у строк не пізніше:

1. 12 годин;

2. 1 доби;

3. Здіб;

4. 5 діб;

5. 7 діб.

15. Відповідь на письмову скаргу засудженого повинна бути оголошена йому в строк не пізніше:

1. 12 годин;

2. 1 доби;

3. Здіб;

4. 5 діб;

5. 7 діб.