Тема 3. Біблія у світі наукового аналізу – 2 год.

1. Історичні передумови християнства.

2. Філософія Біблії. Основи християнської віри.

3. Значення християнства для розвитку європейської культури.

Література:

1. Екенайте Л. Фрейдизм и современное христианство // Вопросы философии. – 1976. – №11.

2. Кривелев И.А. История религии. Т. 2 . – М. : Місль, 1975-1976.

3. Крывелев И. Библия в свете научного анализа // Наука и религия. – 1981. – №7-12; 1982. – №1-2.

4. Минкявичус Я.В. Религия в этнической структуре общества // Вопросы философии. – 1976. – №11.

5. Релігієзнавство. за ред. В.І. Лубського. – К. : Видавничий центр «Академія», 2000.

6. Свенцицкая И. С. Судьбы апостолов: мифы и реальность. – М. : Вече, 2006.

Християнство пройшло довгий шлях, перш ніж стало світовою релігією й духовною основою європейської культури. Воно зародилося в I ст. нашої ери і спочатку формувалося в лоні іудаїзму, як одна з його сект. Бог древніх євреїв (Бог Старого Завіту) був прообразом християнського Бога.

За Біблією Бог створив людину на Свій образ. Тобто людина є особистістю, що володіє волею й творчою здатністю. Первородний гріх Адама й Єви порушив богоподібність людини. У силу наслідків первородного гріха людина не може уникнути тілесної смерті. Однак душа людини і його особистість (духовне «я») безсмертні.

Шлях до порятунку й вічного життя в єдності з Богом для людини лежить через фізичну смерть; цей шлях прокладений хресною смертю й тілесним воскресінням Ісуса Христа. Порятунок можливо лише в лоні Церкви, що є «тіло Христове». Вищою релігійною метою християнства є порятунок. Специфіка християнського розуміння порятунку виражається в догматах триєдності. Бог має три рівноцінних особи: батько, Син, Святий Дух, – об’єднаних єдиною божественною сутністю («природою»).

Біблія (від грец. «книги») не є цільним твором, це – збірка книг: 50 – у Старому Заповіті та 27 – у Новому. Новий Заповіт визнається Священною книгою лише християнством. До 4-х канонічних Євангелій Нового Заповіту відносяться такі: Від Матвія, Від Марка, Від Луки, Від Івана.

Протягом двох тисячоріч у християнстві виникали різні напрямки. З них найбільш відомі три: католицизми, православ’я, протестантизм.

Тема 4. Середньовічна європейська культура – 2 год.

1. Поняття «середньовічна культура».

2. Роль релігії і церкви в середньовічному суспільстві.

3. Лицарська культура.

4. Народна селянська культура. Міська культура.

5. Художні стилі в західноєвропейському середньовічному мистецтві.

Література:

1. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М. : Искусство, 1972.

2. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение. – М. : Высш. шк., 1987.

3. История средних веков. Т.1. – М.: Высш. шк., 1990; Т.2. – М. : изд-во МГУ, Инфра-М., 2000.

4. Карсавин Л.П. Культура средних веков. – К. : МИРОС, 1995.

5. Памятники средневековой латинской литературы IV – IX вв. Отв. ред. М. Е. Грабарь-Пассек и М.Л.Гаспаров. – М. : Наука, 1970.

6. Памятники средневековой латинской литературы X – XII веков / Отв. ред. М. Е. Грабарь-Пассек и М.Л.Гаспаров.— М. : Наука, 1972.

7. Средневековые латинские новеллы XIII в. / Изд. подгот. С. В. Полякова. — Л. : Наука, 1980.

Конспект лекції:

Стандартна періодизація середньовіччя – V-ХV ст. У цю епоху були розширені межі європейської культури, сформувалась історико-культурна єдність Європи. Саме у цей час складається особливий тип духовного життя західноєвропейського суспільства, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква (ключова відмінність епохи). Основи офіційного церковного світогляду середніх віків були закладені на рубежі IV-V ст. у працях Августина. Він розробив вчення «Божественної Благодаті», згідно з яким церква є посередником між Богом і людьми («єдинорятуюча роль церкви»).

Розкол християнської церквии у 1054 р. («Велика схизма») – є остаточним розколом християнської церкви на католицьку та православну і організаційно оформив розбіжності, які століттями існували між християнськими церквами (особливості історичного розвитку і функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, організації та богослужінні).

Друга відмінна ознака середньовіччя – корпоративність. На рубежі X – XI ст. єпископ Адальберон вивів таку формулу: «одні моляться, інші воюють, треті працюють». Кожний стан був носієм відповідного типу культури. Лицарство стало феноменом середньовічного західного світу. Воно створило особливу світську культуру. Лицарі – професійні воїни – являли собою корпорацію, членів якої об’єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особистісні ідеали. Основу лицарського епосу складала відданість васала сеньйору. У середині ХІІ ст. особливим явищем світської культури став лицарський роман, що прийшов на зміну героїчному епосу. Головним образом роману був герой-лицар з його подвигами в ім’я власної слави та любові. Оригінальним явищем лицарської культури стала музично-поетична творчість трубадурів. Наприкінці ХІІ – ХІІІ ст. у Німеччині набуває популярності творчість мінезингерів – лицарських поетів-співців кохання під супровід музичних інструментів.

Культура народної маси мала в основі християнський світогляд. В цей час розвиваються народні усні епічні твори – «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда». В народному середовищі відбувається формування національних мов. У ХІ ст. центрами культурного життя у Західній Європі стали міста. Поширеними літературними жанрами стали віршовані новели, байки, сатиричний епос. У ХІІІ ст. зароджується міське театральне мистецтво. Носіями ідей вільнодумства були мандрівні школярі та студенти – ваганти.

Архітектура відображає основні естетичні ідеї, що поширюються в мистецтві Стиль західноєвропейського мистецтва Х – XII ст. отримав назву «романський». Він виник у монументальній кам’яній архітектурі, а в той час всі кам’яні споруди називалися римськими (Roma – Рим), на відміну від варварських – дерев’яних. У XII-XV ст. виникає новий стиль – готичний (іт. gotico, готи – назва одного з варварських племен) – це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи.