4. Переяславська рада. Березневі статті 1654 р.

Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках, брак надійних союзників поставили перед Хмельницьким та його радниками дилему: або капітуляція перед Польщею і втра­та всього, придбаного в шестилітній важкій боротьбі, або ж союз з Москвою.

Богдан Хмельницький, частина інтелігенції та духовенства ще з 1648 р. зверталася до Москви з проханням допомогти Україні в боротьбі з Польщею. Проте москов­ський уряд дотримувався вичікувальної тактики: хотів бачити обидві воюючі сторони вщент знесиленими. М. Гру-шевський, пояснюючи цю ситуацію, писав, що весь хід історії Східної Європи міг би взяти інший і кращий напря­мок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою на початку своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, з уцілі­лими людьми, не зневіреними в своїх провідниках і в підня­тому ними ділі, здатною бути опозицією Москві, відстояти себе в цій опозиції і не дати зіпхнути на становище про­вінції.

Слід врахувати, що союз з Україною був дуже привабли­вим і потрібним для Москви. Він відкривав шлях до Чор­ного моря і на захід, забезпечував Москві панування на сході, а головне — задовольняв її військові інтереси: Україна мала 300 тис. випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Європи війська.

1 жовтня 1653 р. Земський Собор Москві ухвалив прийняти Україну «під високу государеву руку», а 31 грудня 165З р. царські посли прибули до Переяслава .

Богдан Хмельницький був зайнятий війною з Польщею та похоронами Тимоша і прибув до Переяслава лише 6 січня 1654 р. Він уникав будь-яких урочистих церемоній і, як пише Н. Полонська-Василенко, жодного разу не запросив московських послів до себе. Можливо, тому й обрав для переговорів не Київ, а тихий козацький Переяслав. Усі переговори відбувалися сухо й офіційно. Та й стався інци­дент, непередбачений у Москві. Коли духовенство хотіло привести до присяги гетьмана й старшину, Хмельницький зажадав від московських послів, щоб вони перші склали присягу від імені царя. Боярин Бутурлін, голова москов­ського посольства, рішуче відмовився це зробити. Тоді гетьман і старшина залишили переговори, що стало причиною публічного скандалу. Бутурліну довелося двічі повторюва­ти запевнення, що цар охоронятиме всі права України і державний лад її буде збережений. Лише після цього гетьман і старшина погодилися на присягу.

Цікаво, що опис цих подій зберігся тільки в звіті Бутурліна про переговори у Переяславі — документі, який Бутурлін подав царському урядові. А про те, чи можна опис вважати достовірним, промовляє така деталь: Бутурлін пи­сав, що на Переяславській раді зібрався «весь народ» і в церкві присягало «великое» множество всяких чинов лю­дей», — і це, як зазначає М. Грушевський, коли відомі навіть імена тих, котрі присягали, їх було 284 особи.

Ратифікація договору відбулася в Москві у березні 1654 р. Сам Б. Хмельницький у Москву не поїхав. Посли — вій­ськовий суддя Самуїл Зарудний та полковник Павло Тетеря, привезли в Москву акредитовані грамоти від гетьмана, «Статті Хмельницького» (23 статті) та низку листів. Ос­новна ідея цих документів — встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня дер­жавна самостійність.

У грамоті гетьман виступає як репрезентант «Руської Держави», а це підкреслює, що вона не перестала існувати й після Переяславської угоди. На грамоту гетьмана та його «Статті» цар дав послам відповідь, що була ратифікацією договору. То ж по суті це був не Переяславський. а Мос­ковській договір укладений на підставі Переяславського.

Договір кваліфікований як «вічний», проте його правова сила була чинною лише на період гетьманування Б. Хмель­ницького. Кожний наступний гетьман укладав новий до­говір, що мав дві частини: перша — «Статті Богдана Хмель­ницького від 1654 року», або основний договір, і друга — «Нові статті», або додаткові.

А вже при обранні гетьманом Юрія Хмельницького в жовтні 1659 р. царський уряд вніс на затвердження змінений текст договору 1654 р. Сюди внесено статті, що обме­жували автономію України і права гетьмана. Та й далі но­вообраним гетьманам подавали статті в редакції 1659 р. В історичній науці і досі нема сталої думки щодо характеру Переяславської угоди. Сучасники вважали, що це був до­говір, який не порушував суверенних прав України, зафік­совував союз з Москвою на добровільних засадах, військо­вий союз, спрямований проти Польщі. Дослідник україн­сько-московської угоди О. Оглоблин резюмує суть договору також як військовий союз України з Москвою, де цар дав гарантію збереження всіх прав та вольностей Української держави. Подібної думки дотримувалися й у багатьох євро­пейських державах. Так фанцузькі урядові кола вважали, що Переяславський договір був потрібний Україні як тим­часовий перепочинок у боротьбі з Польщею, і мета Хмель­ницького — бути правителем України.

В офіційному радянському виданні документів, що сто­суються Переяславського договору, вмішено 10 листів Хмельницького, де він просить московський уряд допомогти Украї­ні в боротьбі з Польщею. Проте майже всі ці листи тракту­ються як прохання про «включение Украины в состав России» або «воссоединение Украйны с Росией». Так що українським історикам ще належить дати об'єктивну оцін­ку Переяславсько-московської угоди.