- •Історія як наука: загальні поняття. Предмет історії України та її періодизація.
- •Історіографія української історії.
- •Значення та форми вивчення курсу історії України.
- •Норманська теорія: за і проти.
- •Рюриковичі – династія князів київських.
- •Соціально-економічний та політичний устрій Русі-України за княжих часів.
- •Лекція 3 феодальна роздробленість київської русі (хіі-хііі ст.) План.
- •Київська держава за ярославовичів
- •Князь володимир мономах (1113-1125)
- •Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Кревська унія 1385р.
- •Завоювання Галичини і Західної Волині поляками.
- •Люблінська унія 1569р.
- •Формування ранньонаціональної свідомості українців (XVI – XVII ст.) План .
- •Брестська церковна унія 1596р.
- •Виникнення козацтва. Запорізька Січ.
- •Культура України XVI – першої половини XVII ст.
- •Лекція 7, 8 Визвольна війна українського народу середини XVII ст. План.
- •2. Початок бойових дій та перші перемоги б. Хмельницького.
- •3. Військові дії 1649—1653 рр. Зборівський мирний договір.
- •4. Переяславська рада. Березневі статті 1654 р.
- •5. Події 1654—1657 рр. Смерть б. Хмельницького.
- •Лекція 9 Україна в обороні національної автономії (кін. XVII—XVIII ст.) План.
- •2. Занепад української автономії.
- •2. Занепад української автономії
- •3. Ліквідація Гетьманщини. Зруйнування Запорозької Січі
- •Лекція 10 Українське національне відродження кін. XVIII — I пол. Хіх ст. План.
- •Від „Руської трійці“ до Головної руської ради (Галичина як оплот українства).
- •2. Від „Руської трійці“ до Головної руської ради (Галичина як оплот українства).
- •Лекція 11 Українська Центральна Рада План.
- •2. Стосунки Центральної Ради з більшовицькою Росією.
- •3. Зовнішньополітична діяльність Центральної Ради. Брестський мирний договір (лютий 1918 р.)
- •Лекція 12, 13 Україна між двома світовими війнами. План.
- •2. Українські землі під Польщею
- •3. Умови розвитку українського народу на Буковині та в Бессарабії.
- •4. Карпатська Україна.
- •Західна Україна в політиці срср та Німеччини.
- •Визволення України від німецької окупації.
- •Визволення України від німецької окупації
- •Визволення України від німецької окупації
- •Соціально-економічний розвиток України.
- •Боротьба проти тоталітаризму у післявоєнний період.
- •Здобуття Україною державної незалежності.
- •Лекція 18. Україна – незалежна держава
- •Державотворчий процес в Україні. Розбудова владних структур.
- •Соціально-економічна політика української держави у 90х рр.
- •Україна і світ. Основні напрямки зовнішньополітичного курсу.
Лекція 11 Українська Центральна Рада План.
-
Створення та діяльність Центральної Ради.
-
Стосунки Центральної Ради з більшовицькою Росією.
-
Зовнішньополітична діяльність Центральної Ради. Брестський мирний договір (лютий 1918 р.)
1. Створення та діяльність Центральної Ради.
Перемога Лютневої демократичної революції 1917 р. в Росії поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів.
Після перемоги Лютневої революції 4 (17) березня 1917р. в Києві виник центр, який репрезентував інтереси всього українського народу — Українська Центральна Рада. її діяльність сприяла дальшому національному піднесенню. Рада була створена з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, громадсько-політичний діяч М. Грушевський, а його заступником — В. Науменко, товаришами голови — В. Антонович і Д. Дорошенко. Згодом керівний склад Центральної Ради змінювався. Провідну роль у ній з часом почали відігравати Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Спочатку в Петрограді, а потім у Києві під синьо-жовтими знаменами пройшли грандіозні маніфестації, прокотилася хвиля мітингів. Скрізь в Україні вирували віча, з’їзди, збори. Широкої підтримки набули лозунги: українізація школи, суду, управління, транспорту. Головною вимогою маніфестантів було надання Україні автономії.
9 березня 1917 р. Центральна Рада звернулася з відозвою „До українського народу”, в якій закликала український народ, селян, робітників, солдатів, городян, інтелігенцію, духівництво зберігати спокій, обирати своїх людей на всі посади, збирати кошти на український національний фонд, творити нове вільне життя. І справді, національне життя в Україні значно активізувалося. Відроджувалися старі й виникали нові політичні організації та партії, відкривалися українські клуби, товариства, відбувалися різноманітні збори. Відновила діяльність „Просвіта”, знову почала виходити газета „Нова Рада”.
За рекомендацією Центральної Ради почали створювати підлеглі їй місцеві органи влади — губернські, міські, повітові українські ради.
Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 10 (23) червня 1917 р. видала перший Універсал до українського народу, який був зачитаний через два дні на другому військовому з’їзді у Києві. В цьому урочистому акті проголошувалося: „Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!.. Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям.
... Ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя”. Відзначалося також, що тільки всенародне обрані Українські Установчі збори (сейм) мають право ухвалювати в Україні закони.
Вслід за цим за пропозицією Української партії соціалістів-революціонерів було утворено Генеральний секретаріат Центральної Ради — виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив Б. Винниченко. Він одночасно був затверджений генеральним секретарем внутрішніх справ. Генеральними секретарями стали також С. Єфремов (згодом — О. Шульгин), X. Барановський, С. Петлюра, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним писарем — П. Христюк. У першому українському уряді п’ять місць займали соціал-демократи, соціалісти-революціонери — два, соціалісти-федералісти — одне. Із дев’яти членів уряду був один безпартійний — кооператор. Стан справ в Україні, зокрема проголошення першого Універсалу, занепокоїв Тимчасовий уряд. 28 Червня (11 липня) 1917 р. до Києва прибули його міністри О. Керенський, М. Терещенко, І. Церетелі. Вони М. Грушевського, В. Винниченка і С. Петлюри. У результаті було досягнуто взаєморозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали право України на автономію. Вони погодилися з тим, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні, визнали майбутні Всеросійські Установчі Збори, а до їх скликання не здійснювали ніяких таємних заходів щодо встановлення автономії України.
Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді неукраїнського населення. Для представників неукраїнських організацій виділяли 30 % місць. Передбачали обрати новий склад Генерального секретаріату, в який також увійшли б представники неукраїнських організацій. Порозуміння з неукраїнськими меншостями знайшли, а це була основна вимога міністрів Тимчасового уряду.
Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, Тимчасовий уряд після довгих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском Тимчасового уряду від проголошених у першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У другому Універсалі, схваленому 3 (16) липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських Установчих зборів, які мали встановити автономію України, і що вона не має наміру відокремлюватися від Росії. Вона ствердила: „Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єдности...”
Отже, тези про волю України про те, що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в першому Універсалі, у другому фактично заперечені. Цей політичний компроміс ослабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовір’я до свого парламенту.
Новий Генеральний секретаріат було доручено формувати Д. Дорошенку. В принципових питаннях він дійшов згоди з М.Грушевським, і новосформований уряд очолив знову В. Винниченко.
Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії — більшовики. Вони висунули ідею переростання демократичної революції у так звану соціалістичну. Спочатку хотіли добитися цього мирним шляхом, а після липневих подій 1917 р. — шляхом збройної боротьби і встановлення диктатури пролетаріату.
Революційний запал, в якому було багато утопічного і жорстокого, наростав. Визріла революційна криза. Процеси, що відбувалися в країні, забезпечили більшовикам підтримку пролетарських мас, особливо в індустріальних центрах. Потужна агітація і пропаганда, що закликали до „експропріації експропріаторів” дали результати. У ніч з 24 на 25 жовтня (з 6 на 7 листопада) влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків, які мали тепер більшість у Радах. Тимчасовий уряд було повалено.
У таких умовах 7 (20) листопада Центральна Рада прийняла свій третій Універсал, що пролунав у святковій атмосфері біля пам’ятника Б. Хмельницькому і був освячений молебнем у Софіївському соборі. Зміст третього Універсалу не повністю відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У цьому документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки, яку українське населення, зарубіжні дипломатичні місії розуміли як проголошення незалежності української держави. Це була деяка політична модифікація автономного статусу України в складі єдиної Російської Республіки? Незрозуміло тільки, про яку Росію йшла мова. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократична Росія вже не існувала.