5. Обов’язкові резерви як інструмент регулювання нбу діяльності комерційних банків.

НБУ для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов’язкового резервування як один з інструментів здійснення ГКП. Норматив резервування – установлене правлінням НБУ відсоткове співвідношення між сумою обов’язкових резервів і загальною сумою банківських пасивів, до яких застосовуються резервні вимоги. Норма резервних вимог є важливою компонентою грошового мультиплікатора. Залежність обсягу грошової маси від рівня норми резервних вимог простежується у формулі, що визначає пропозицію грошей:

MS = MВ * mm

MS – грошова пропозиція (маса), MB – грошова база, mm – грошовий мультиплікатор. У свою чергу, формула грошового мультиплікатора має такий вигляд:

mm = (cr + 1) / (cr + rr)

cr – коефіцієнт дисконтування грошей, тобто величина співвідношення готівки й депозитів, rr – норма резервування, тобто співвідношення банківських резервів і депозитів. Банківські резерви визначаються 2-ма чинниками: нормою обов’язкових резервів та величиною надлишкових резервів КБ. Механізм використання резервних вимог характеризується такими параметрами: 1) порядок визначення норми обов’язкових резервних вимог (на законодавчому рівні чи ЦБ); 2) базою, що використовується для обчислення обов’язкових резервів (пасиви чи активи, які саме); 3) визначення банківських активів, які дозволяється використовувати для задоволення резервних вимог; 4) величиною норми резервування та критеріями її диференціації; 5) розрахунковим періодом державних резервних вимог. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі банку кошти юридичних і фізичних осіб в національній і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків, та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ. Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. НБУ для різних видів зобов’язань може встановлювати диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від: природи зобов’язання (депозити, ощадні вклади, кошти на розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій) та терміну зобов’язань або пасивів (короткострокові чи довгострокові пасиви). Нормативи обов’язкового резервування, період і механізм його застосування встановлюють за рішенням правління НБУ з огляду на необхідність впливу на сферу пропозиції грошей в обігу. Для збільшення пропозиції грошей НБУ зменшує норматив обов’язкового резервування, для зменшення пропозиції – збільшує. Про зміни нормативу та періоду формування обов’язкових резервів НБУ повідомляє банківській системі не пізніше ніж за 10 днів до дати їх запровадження.

6. Визначення та класифікація комерційних банків.

Комерційні банки - провідна ланка системи фінансових посередників країни, в яку входять кредити установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку.

1) Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються по набору операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузь економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бут функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операції наприклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та галузевою чи секторовою, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки

2) В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, загальноукраїнські (республіканські) і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філії) в інших країнах, їхнє створення стимулює банківську конкуренцію та залучення іноземного капіталу. До загальноукраїнських комерційних банків відносяться АКБ Промінвестбанк, АКБ „Укрсоцбанк”, АППБ „Аваль”, ЗАТ КБ „Приватбанк” та ін., які мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території України. Деякі нові комерційні банки, що виникли одночасно з початком розвитку ринкової економіки в нашій країні (АКІБ „УкрСиббанк”, КБ „Фінанси та Кредит” та ін.) наблизилися до статусу республіканських банків. Свої філії (відділення) відкрило багато інших банків, більшість комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують, як правило, клієнтів певної області, міста, району або регіону.

3) У залежності від організаційної структури, поряд з багатофілійними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками дуже важко.

4) За формою власності комерційні банки можуть бути:

• унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи;

• з колективною формою власності.

5) За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:

• акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);

• товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

• кооперативи (кооперативні банки).

5) Залежно від величини активів усі банки поділяються на чотири групи:

• малі банки;

• середні;

• великі;

• найбільші банки.

7) За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:

• малі банки зі статутним капіталом до 5 млн євро;

• середні – зі статутним капіталом від 5 до 10 млн євро;

• великі – зі статутним капіталом від 10 до 30 млн євро;

• найбільші – зі статутним капіталом понад 30 млн євро.