- •Тематичний модуль 1 Методологічні засади соціально-економічної безпеки
- •Тема 1 соціальний аспект економічної безпеки
- •1.1Соціальна природа економічної безпеки
- •1.2. Сутність поняття соціально-економічної безпеки : співвідношення соціального і економічного
- •1.3. Основні підходи щодо дослідження природи соціально-економічної безпеки
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 2 визначення ролі соціально-економічної безпеки в умовах ринку
- •2.1Соціально-економічна безпека: сутність й особливості проявлення в ринкових умовах
- •Соціальна проблема №1 – це бідність.
- •2.2 Державні стандарти і гарантії в сфері доходів населення.
- •2.3 Тіньова економіка як загроза соціально-економічній безпеці держави.
- •Питання для перевірки знань:
- •10. Які наслідки іллегалізації економіки в Україні?
- •Тема 3 система соціально-економічної безпеки
- •3.1 Поняття системи соціально-економічної безпеки: людини, суспільства, держави
- •3.2 Функції та принципи системи соціально-економічної безпеки
- •3.3 Особливості державного регулювання по забезпеченню соціально-економічної безпеки
- •3.4 Ефективна зайнятість, як критерій соціально-економічної безпеки
- •3.5 Загальна оцінка стану соціально-трудових відносин
- •3.6 Екологічна та техногенна безпека
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 4 стратегія, тактика і механізм реалізації політики соціально-економічної безпеки
- •4.1 Розвиток людських ресурсів як соціальний пріоритет стратегії економічних перетворень в Україні
- •4.2 Соціальні загрози
- •4.3 Соціальна політика та її складові елементи
- •4.4 Заходи щодо реалізації стратегії соціальної безпеки
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 5. Напрями забезпечення соціально-економічної безпеки
- •5.2 Методика оцінки рівня соціально-економічної безпеки країни
- •5.3 Оцінка рівня економічної безпеки підприємства
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 6 соціально-економічна безпека регіону
- •6.1 Основні концепції забезпечення соціально-економічної безпеки регіону
- •6.2 Принципи забезпечення соціально-економічної безпеки регіону
- •6.3 Критерії оцінки соціально-економічної безпеки регіону
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 7 продовольча безпека
- •7.1 Сутність і принципи дії продовольчої безпеки.
- •Критерії оцінки продовольчої безпеки
- •Глосарій
- •Література
- •Соціально-економічна безпека
- •83050,М.Донецьк,вул.Щорса,31
- •83023,М.Донецьк, вул.Харитонова,10
3.5 Загальна оцінка стану соціально-трудових відносин
За оцінкою та висновками багатьох фахівців, на перехідному етапі вступу України до СОТ на ринку праці в цілому буде спостерігатися скорочення попиту на робочу силу. З огляду на зазначене вище перед органами законодавчої і виконавчої влади, менеджментом суб'єктів господарювання, суб'єктами соціального партнерства стоїть надзвичайно складне, багатопланове завдання, а саме — опрацювання та реалізація найефективнішої економічної політики, яка дозволила б отримати максимальний ефект від зростання відкритості економіки та знизити негативні її наслідки і передусім у соціально-трудовій сфері. Формування такої політики на практиці - це значною мірою балансування на грані можливого між перевагами протекціонізму, з одного боку, і фритрейдерства — з іншого.
Інституціональні механізми функціонування та адаптації ринку праці мають бути спрямовані на реструктуризацію зайнятості, переміщення робочої сили з неефективних видів діяльності у перспективні сектори економіки з певними конкурентними перевагами і здатністю виробляти конкурентоспроможну продукцію та на ефективній основі надавати такі самі послуги. За умов, що склалися під впливом дедалі більшої відкритості національної економіки, політика на ринку праці має бути водночас і гнучкішою щодо поєднання у часі та просторі заходів адміністративного, економічного, соціального характеру, і більш жорсткою в плані «скидання» надлишкової робочої сили, недопущення консервації неефективної зайнятості.
Принципово важливою складовою організаційно-економічного механізму зростання трудових доходів має стати запровадження нового підходу до оподаткування прибутку підприємств, який зорієнтований на ресурсозбереження. Запропоноване є вкрай важливим з огляду на значну частку проміжного споживання у валовому випуску в економіці в цілому та збереження високої витратності на виробництві. Для того, щоб задіяти ресурсо-ощадний потенціал оподаткування прибутку, пропонуємо встановлювати диференційовані ставки залежно від того, за рахунок чого цей прибуток одержано — зменшення споживання ресурсів, нарощення обсягів виробництва, підвищення цін тощо. Запропоноване спонукатиме до пошуку повнішого використання резервів виробництва, зокрема пов'язаних із підвищенням організаційно-технічного рівня виробництва, оптимізацією структури ціни, зменшенням непродуктивних матеріальних і трудових витрат.
Значні кошти на підвищення заробітної плати можуть бути залучені, якщо буде подолано адміністративну корупцію, яка й досі поглинає значну частку доходів підприємств. Важливою складовою оптимізації трудових доходів має стати запровадження на кожному підприємстві сучасного, адекватного умовам перехідної економіки організаційно-економічного механізму визначення індивідуальної заробітної плати, складовими якого є заводська тарифна система, нормування праці, системи заробітної плати.
Як основний напрям удосконалення тарифного регулювання заробітної плати на підприємствах України слід розглядати застосування єдиної гнучкої тарифної системи, в якій об'єднуються єдина тарифна сітка і система гнучких тарифних ставок (окладів). Принципи її побудови та основні положення щодо змісту та механізму застосування є складовою опрацьованих науково-практичних рекомендацій, які чекають широкого впровадження.Суттєво регулювати заробітну плату може нормування праці.
Основною формою доходів населення в цілому й економічно активного зокрема була та залишається заробітна плата.Вона повинна виконувати різноманітні функції, зокрема має бути фактичним інструментом оцінювання результатів роботи працівника. Однак зазвичай цей інструмент не є остаточно об'єктивним, оскільки тут присутні окрім «економічних міркувань, включаючи вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності й бажаність досягнення та підтримання високого рівня зайнятості» (Конвенція МОП № 131), також соціальний фактор - «потреби працівників і їхніх сімей, беручи до уваги загальний рівень заробітної плати в країні, вартість життя, соціальні допомоги й відносний рівень життя інших соціальних груп» (там само)[11]. Водночас разом з економічним та соціальним факторами на заробітну плату впливає і суб'єктивний чинник, оскільки люди, які виконують роботу, — різні, і роботу вони виконують по-різному. Саме тому виникають подекуди необгрунтовані конфлікти щодо різних підходів до вирішення таких питань, як мінімальна заробітна плата, регулювання заробітної плати, рівність в оплаті праці тощо.
На сьогодні в Україні створено законодавчо-правову базу регулювання оплати праці відповідно до міжнародних трудових норм, що діють у ринковій економіці, але й досі не створено ефективної системи оплати праці найманих працівників. Ухвалені законодавчі акти у сфері оплати праці докорінно не змінили ситуацію: не відбулося чіткого розмежування державного та договірного регулювання оплати праці, не відпрацьовано нових підходів до них, чинний механізм договірного регулювання ефективно не впливає на політику оплати праці.
Принципи організації оплати праці у багатьох випадках усе ще базуються на неринкових засадах. Негативно впливає на рівень заробітної плати нехтування підприємствами вимог нормування праці, що призводить до втрати зв'язку заробітної плати з кінцевими результатами праці. Понад 60 % чинних нормативів з праці було розроблено понад 15 років тому, і їх положення не відповідають організаційно-технічному рівню виробництва, змісту трудових процесів, технологій виробництва. Вони недостатньо враховують особистий внесок працівника у продукт виробництва, що призводить до втрати відтворювальної та мотиваційної функції заробітної плати [13,14].
Заробітна плата нині перетворилася на різновид соціальної виплати, не пов'язаної з кількістю, якістю та результатами праці, що руйнує основи розвитку суспільства, впливає на його безпеку.
Наслідком незадовільного договірного регулювання оплати праці у поєднанні з недосконалим державним регулюванням економіки стали необгрунтовані міжпрофесійна, міжкваліфікаційна, міжпосадова та міжгалузева диференціації заробітної плати, низька реальна заробітна плата. Це свідчення знецінення робочої сили, зниження її якості, перетворення заробітної плати на неефективну соціальну виплату. У свою чергу знецінення робочої сили призвело до негативних демографічних наслідків -- скорочення чисельності населення за низької народжуваності і зменшення очікуваної тривалості життя, до старіння населення, погіршення стану здоров'я людей, зниження рівня освіченості, культури тощо. Низький рівень заробітної плати зумовлює низький рівень потреб населення і його купівельну спроможність, що негативно позначається на ринку: зменшується попит на товари та послуги, створюється дефіцит власних інвестиційних коштів, згортається виробництво, скорочуються робочі місця, зростає безробіття, збільшуються міграційні процеси.
Усі повинні зрозуміти, що підвищення заробітної плати — це не тільки підвищення платоспроможності населення, а і збільшення доходів фондів соціального страхування, Пенсійного фонду, місцевих бюджетів, які спрямовуються на соціальні виплати.
Значну роль у забезпеченні доходів населення відіграють законодавчо встановлені мінімальні соціальні стандарти і гарантії, від рівня яких значною мірою залежить соціальна безпека громадян. Правові засади їх формування та застосування закріплені в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до чинного законодавства державні соціальні стандарти визначаються як встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.
Державні соціальні стандарти встановлюються для забезпечення реалізації соціальних прав громадян, визначених Конституцією України, визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини у матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах щодо їх реалізації.
За розробку та проведення моніторингу застосування державних соціальних стандартів та нормативів у сфері доходів населення відповідають центральні органи виконавчої влади — Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Міністерство юстиції України.
Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум -— вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і такого ж набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи.
Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком; визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, стипендій та інших соціальних виплат відповідно до законодавства; визначення права на призначення соціальної допомоги; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; визначення державних соціальних гарантій і стандартів у сферах охорони здоров'я, освіти, культури соціального обслуговування тощо.
Світова наука і практика опрацювали кілька підходів до визначення величини прожиткового мінімуму: статистичний, ресурсний, відносний, соціологічний, нормативний, комбінований.
За статистичним методом прожитковий мінімум встановлюється на рівні доходів 10—20 % найменш забезпечених громадян. Ресурсний метод передбачає врахування можливостей держави щодо гарантованого забезпечення певного рівня добробуту громадян. Відносний метод базується на встановленні прожиткового мінімуму, що відповідає середньодушовому доходу. При використанні соціологічного методу за основу беруть дані соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Нормативний метод полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму на основі мінімального споживчого кошика. Комбінований синтезує кілька методів: вартість необхідних продуктів харчування розраховується за нормами споживання, непродовольчих товарів — за часткою у сукупних витратах, житлово-комунальних послуг — за фактичними витратами. Кожен із перелічених методів має свої переваги та обмеження у застосуванні. Так, статистичний, соціологічний та ресурсний методи можна застосовувати лише в країнах з високим рівнем економічного розвитку.
Для розрахунку величини прожиткового мінімуму відповідними центральними органами виконавчої влади формуються набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг.
Набір продуктів харчування розробляється Міністерством охорони здоров'я України відповідно до нормативів потреби організму в певних мікроелементах, виходячи із хімічного складу та енергетичної цінності окремих продуктів. У його визначенні враховуються рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Величина набору непродовольчих товарів базується на нормативах забезпечення особи засобами гігієни, захисту організму від негативного впливу навколишнього середовища, медикаментами, побутовими товарами.
Набір послуг враховує нормативи їх споживання населенням (холодної та гарячої води, електроенергії тощо).
До основних державних соціальних гарантій у сфері доходів населення належать: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; податкова соціальна пільга; державна соціальна допомога та інші соціальні виплати.
Мінімальна заробітна плата законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати (МЗП) встановлюється Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік. При цьому враховуються пропозиції, вироблені шляхом переговорів між урядом, представниками професійних спілок або уповноважених ними органів та роботодавцями.
Величина мінімальної заробітної плати залежить від ряду чинників: продуктивності суспільної праці; рівня зайнятості; загального рівня середньої заробітної плати; вартісної величини мінімального споживчого бюджету в розрахунку на працездатну особу тощо.Відповідно до стандартів Європейської соціальної хартії, мінімальна заробітна плата має становити не менше 2,5 прожиткових мінімумів. Слід зазначити, що протягом останніх трьох років спостерігається скорочення у розриві між цими показниками.
Нагадаємо, з 1 грудня в Україні рівень мінімальної зарплати збільшено з 545 грн. до 605 грн. Це передбачено Законом "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України".Прожитковий мінімум в 2008 році відрізняється за наступними групами населення:
- загальний показник прожиткового мінімуму - 592 грн;
- діти у віці до 6 років - 526 грн;
-діти у віці від 6 до 18 років - 663 грн;
- працездатне населення - 633 грн;
-особи, що втратили працездатність - 470 грн.[15].
Допомога з приводу народження першої дитини дорівнюватиме 12000 грн, а другої дитини – 25000 гривень.
Отже, система державних соціальних стандартів і гарантій у сфері доходів населення потребує подальшого вдосконалення та фінансового забезпечення прийнятих в Україні законів про соціальну допомогу та поступового наближення їх до європейських соціальних стандартів.
Слід констатувати, що недостатньо працюють правоохоронні, фінансові органи, державні податкові адміністрації, відповідні управління місцевих органів виконавчої влади щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про оплату праці. Останнім часом малоефективно працюють і профспілки.
За умови раціонального використання сировини та матеріалів, запровадження енергоощадних технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів можливо значно підвищити прибутковість підприємств і, відповідно, забезпечити належний рівень оплати праці.
Робота неповний робочий день, місяць, перебування у вимушених відпустках без збереження заробітної плати значної частини працівників призводять до суттєвих втрат робочого часу і зниження показника середньомісячної заробітної плати.
Раціональне використання робочого часу, запровадження методів науково-обґрунтованого нормування робочого часу — один з найефективніших засобів підвищення продуктивності праці та заробітної плати. Проте неупереджений аналіз свідчить, що на значній кількості підприємств не дотримуються державні гарантії в оплаті праці та норми, передбачені генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. На 16,5 % з них не дотримується законодавство щодо мінімальної заробітної плати, а на 14,7 % — порушуються норми генеральної та галузевих угод щодо встановлення розміру тарифної ставки робітника І розряду.
Більша половина цих порушень (65 відсотків) припадає на сільське господарство. Це особлива галузь економіки, якій слід приділити максимум уваги.
Ситуація, що склалася в Україні щодо доходів економічно активного населення, динаміка зрушень у цій сфері соціального буття дає підстави для обережного оптимізму, констатації позитивних зрушень і такого загального висновку: досягнуте економічне зростання стало матеріальним та фінансовим підґрунтям підвищення доходів працюючих, а задіяні важелі державно-договірного регулювання трудових доходів дають перші результати — сприяють соціалізації відносин в основній сфері життєдіяльності людини [18].