- •Тематичний модуль 1 Методологічні засади соціально-економічної безпеки
- •Тема 1 соціальний аспект економічної безпеки
- •1.1Соціальна природа економічної безпеки
- •1.2. Сутність поняття соціально-економічної безпеки : співвідношення соціального і економічного
- •1.3. Основні підходи щодо дослідження природи соціально-економічної безпеки
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 2 визначення ролі соціально-економічної безпеки в умовах ринку
- •2.1Соціально-економічна безпека: сутність й особливості проявлення в ринкових умовах
- •Соціальна проблема №1 – це бідність.
- •2.2 Державні стандарти і гарантії в сфері доходів населення.
- •2.3 Тіньова економіка як загроза соціально-економічній безпеці держави.
- •Питання для перевірки знань:
- •10. Які наслідки іллегалізації економіки в Україні?
- •Тема 3 система соціально-економічної безпеки
- •3.1 Поняття системи соціально-економічної безпеки: людини, суспільства, держави
- •3.2 Функції та принципи системи соціально-економічної безпеки
- •3.3 Особливості державного регулювання по забезпеченню соціально-економічної безпеки
- •3.4 Ефективна зайнятість, як критерій соціально-економічної безпеки
- •3.5 Загальна оцінка стану соціально-трудових відносин
- •3.6 Екологічна та техногенна безпека
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 4 стратегія, тактика і механізм реалізації політики соціально-економічної безпеки
- •4.1 Розвиток людських ресурсів як соціальний пріоритет стратегії економічних перетворень в Україні
- •4.2 Соціальні загрози
- •4.3 Соціальна політика та її складові елементи
- •4.4 Заходи щодо реалізації стратегії соціальної безпеки
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 5. Напрями забезпечення соціально-економічної безпеки
- •5.2 Методика оцінки рівня соціально-економічної безпеки країни
- •5.3 Оцінка рівня економічної безпеки підприємства
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 6 соціально-економічна безпека регіону
- •6.1 Основні концепції забезпечення соціально-економічної безпеки регіону
- •6.2 Принципи забезпечення соціально-економічної безпеки регіону
- •6.3 Критерії оцінки соціально-економічної безпеки регіону
- •Питання для перевірки знань:
- •Тема 7 продовольча безпека
- •7.1 Сутність і принципи дії продовольчої безпеки.
- •Критерії оцінки продовольчої безпеки
- •Глосарій
- •Література
- •Соціально-економічна безпека
- •83050,М.Донецьк,вул.Щорса,31
- •83023,М.Донецьк, вул.Харитонова,10
2.2 Державні стандарти і гарантії в сфері доходів населення.
Значну роль у забезпеченні доходів населення відіграють законодавчо встановлені мінімальні соціальні стандарти і гарантії, від рівня яких значною мірою залежить соціальна безпека громадян. Правові засади їх формування та застосування закріплені в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до чинного законодавства державні соціальні стандарти визначаються як встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.
Державні соціальні стандарти встановлюються для забезпечення реалізації соціальних прав громадян, визначених Конституцією України, визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини у матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах щодо їх реалізації.
За розробку та проведення моніторингу застосування державних соціальних стандартів та нормативів у сфері доходів населення відповідають центральні органи виконавчої влади — Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Міністерство юстиції України.
Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум -— вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і такого ж набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи.
Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком; визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, стипендій та інших соціальних виплат відповідно до законодавства; визначення права на призначення соціальної допомоги; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; визначення державних соціальних гарантій і стандартів у сферах охорони здоров'я, освіти, культури соціального обслуговування тощо.
Світова наука і практика опрацювали кілька підходів до визначення величини прожиткового мінімуму: статистичний, ресурсний, відносний, соціологічний, нормативний, комбінований.
За статистичним методом прожитковий мінімум встановлюється на рівні доходів 10—20 % найменш забезпечених громадян. Ресурсний метод передбачає врахування можливостей держави щодо гарантованого забезпечення певного рівня добробуту громадян. Відносний метод базується на встановленні прожиткового мінімуму, що відповідає середньодушовому доходу. При використанні соціологічного методу за основу беруть дані соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Нормативний метод полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму на основі мінімального споживчого кошика. Комбінований синтезує кілька методів: вартість необхідних продуктів харчування розраховується за нормами споживання, непродовольчих товарів — за часткою у сукупних витратах, житлово-комунальних послуг — за фактичними витратами. Кожен із перелічених методів має свої переваги та обмеження у застосуванні. Так, статистичний, соціологічний та ресурсний методи можна застосовувати лише в країнах з високим рівнем економічного розвитку.
В Україні прожитковий мінімум встановлюється із застосуванням нормативного методу для чотирьох категорій осіб: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Так, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» величина прожиткового мінімуму на одну особу з 31 листопада становить 701 гривню, а розмір мінімальної заробітної плати в Україні становить з 20 жовтня 2009 року -744 гривні[6].
Для розрахунку величини прожиткового мінімуму відповідними центральними органами виконавчої влади формуються набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг.
Набір продуктів харчування розробляється Міністерством охорони здоров'я України відповідно до нормативів потреби організму в певних мікроелементах, виходячи із хімічного складу та енергетичної цінності окремих продуктів. У його визначенні враховуються рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Отже, мінімальна заробітна плата нині не виконує покладеної на неї функції — забезпечення населення, що працює, необхідними коштами для відтворення робочої сили, а це негативно впливає на стан соціальної безпеки держави.Однією з причин такої ситуації є недоліки чинного законодавства. Так, у Законі «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» немає прямої прив'язки соціальних гарантій та стандартів до прожиткового мінімуму; зазначено лише, що «основні державні соціальні гарантії... не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму». Крім того, немає взаємозв'язку між мінімальними соціальними стандартами (мінімальною заробітною платою, мінімальною пенсією тощо).