15.2. Причини й умови рецидивної злочинності

Причини й умови рецидивної злочинності складаються з трьох груп чинників:

• чинники, що зумовлюють вчинення особою першого зло­чину, який призвів до засудження;

• чинники, що зумовлюють подальшу криміналізацію особи у процесі розкриття, розслідування злочину і відбування особою покарання;

• чинники, що негативно впливають на особу після відбу­вання покарання, у постпенітенціарний період.

Першу групу чинників було розглянуто в Загальній частині (де йшлося про причини й умови конкретного злочинного діян­ня) і конкретизовано при вивченні окремих тем Особливої час­тини.

Коротко охарактеризуємо основні чинники другої групи.

1. Неповне розкриття злочинів не забезпечує невідворотнос­ті покарання. В Україні загалом частка розкриття карним роз­шуком зареєстрованих злочинів збільшилась з 50 % у 1992 р. до 76,9 % у 2001 р., що перевищує ці самі показники в Росії, Англії, Німеччині й багатьох інших країнах. Проте більшість нерозкритих злочинів є тяжкими. Крім того, як відомо, біль­шість злочинів, за окремими видами — абсолютна більшість (кишенькові й пляжні крадіжки, крадіжки в дачному секторі, на підприємствах, транспорті, в аграрному секторі тощо) з різ­них причин не реєструється і становить масив латентної зло­чинності. Це саме, хоча меншою мірою стосується також шах-райств, вимагань, грабежів, розбоїв, хуліганства, зґвалтувань.

Що ж до злочинів проти власності, економічних, службо­вих, таких як розтрати, привласнення державних, комуналь­них, приватних матеріальних цінностей, ухиляння від сплати податків, одержання хабара, то й для них характерна висока латентність.

До причин неповного розкриття злочинів належать недостат­ня кваліфікація частини кадрів правоохоронних органів, відсут­ність достатніх матеріальних стимулів для роботи, слабка тех­нічна забезпеченість.

З огляду на викладене зумовлюється достатньо високий сту­пінь безкарності, що "п'янить голову" особам, які роздумують про становлення на шлях вчинення злочинів, підштовхує до нових, тяжчих злочинів тих, хто раніше вже їх вчинив і був засу­джений. Адже, як зазначав ще в XVIII ст. видатний італійський гуманіст Ч. Беккаріа, неминучість покарання значно важливіша за його суворість.

2. Рецидивній злочинності сприяють непоодинокі випадки волокити у процесі досудового розслідування і судового розгля­ду кримінальних справ, що зумовлюється перевантаженістю правоохоронної й судової системи, недостатнім штатом праців­ників, не завжди високим рівнем їх професійної підготовки.

Негативно позначаються на боротьбі зі злочинністю випадки необґрунтованої відмови у видачі санкції на арешт у процесі досудового розслідування, надто м'яких вироків до небезпеч­них злочинців.

Очевидно, не можна сприймати лібералізацію і демократи­зацію суспільного життя як підставу для відмови від рішучої боротьби зі злочинністю.

3. Суттєві об'єктивні чинники зумовлюють подальшу кримі-налізацію частини осіб, які відбувають покарання в місцях по­збавлення волі.

Позбавлення волі як вид покарання з самого початку несе в собі подвійність. З одного боку, обійтися без нього не можна. Своєю наявністю він повинен залякувати потенційних злочин­ців, бути чинником кари за вчинене, коли особа зазнає серйоз­них обмежень. Цей вид покарання повинен захищати суспільст­во від можливості вчинення нових злочинів найнебезпечнішими злочинцями. Вважається також, що місце позбавлення волі — це плацдарм, на якому можливий процес виправлення засудже­ного.

З іншого боку, очевидні й негативні моменти у застосуванні покарання у виді позбавлення волі. Місце відбування покаран­ня стає своєрідним "університетом" для тих, хто там перебуває. Частина засуджених остаточно підпадає під вплив злочинного світу, кримінальної субкультури, засвоює "тонкощі" злочинної діяльності, злочинну психологію, її зовнішні прояви, перей­мається духом несприйняття вимог суспільства і норм моралі, встановлює злочинні зв'язки для подальшої злочинної діяльно­сті на волі, тобто "знаходить себе" на злочинному терені. Якщо до цього додати, що під час відбування покарання, особливо тривалого, у засудженого обриваються соціально корисні зв'яз­ки, які в нього були до засудження (розпад сім'ї, втрата ква­ліфікації), втрачаються навички життя на волі, що ускладнює або взагалі унеможливлює ресоціалізацію, то буде очевидною суперечливість позбавлення волі як кримінального покарання.

Зауважимо, що бракує коштів для оновлення матеріаль­ної бази пенітенціарної системи. Переважна кількість слідчих ізоляторів (СІЗО) побудована півтора-два століття тому і мо­дернізувати їх практично неможливо. Слідчі ізолятори пере­вантажені, як і частина місць позбавлення волі.

Зазначимо також, що в місцях позбавлення волі не виста­чає фронту робіт для засуджених, що не дає змоги достатньою мі­рою фінансувати їх діяльність, блокує можливість заробітку засу­джених. Крім того, вимушена бездіяльність значної частини засуджених не сприяє позитивній ситуації в місцях позбав­лення волі, ускладнює виховну роботу із засудженими (адже праця є одним з основних чинників виправно-виховного про­цесу).

Ураховуючи, що це питання має загальнодержавне значен­ня і зусиллями тільки кримінально-виконавчої системи його не вирішити, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову "Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі" № 1454-96. Згідно з цією постановою передбачається щорічно включати до державного замовлення обсяги поставок продукції для дер­жавних потреб, яку вироблятимуть підприємства криміналь­но-виконавчої системи. При цьому їм надається пріоритет­ність в отриманні замовлень, але за умови, що їх продукція відповідатиме якісним і ціновим показникам порівняно з ана­логічними виробами інших підприємств.

Щодо третьої групи негативних чинників у постпенітенціар-ний період слід зазначити таке:

• втрата соціальних зв'язків особами, що відбули покаран­ня (розпад сім'ї, що часто спричинюється до втрати жит­ла, відвернення чесних людей з колишнього оточення); засуджених кидають не тільки другий з подружжя (чоло­віки вдвічі частіше), а й батьки та дорослі діти;

• великі труднощі з працевлаштуванням, особливо через загострення проблеми безробіття;

• практичне зникнення системи громадського контролю за раніше судимими;

• в умовах низького життєвого рівня частини населення чес­на робота на виробництві за малого і непостійного заробіт­ку дедалі менше приваблює колишнього засудженого;

• злочинний досвід і кримінальні зв'язки колишнього засу­дженого знаходять попит у злочинному середовищі, до якого він тягнеться, опинившись у психологічному ва­куумі. Тільки там він здебільшого може знайти співчуття і підтримку, хоча розуміє, що за це потрібно сплатити ви­соку ціну. Іноді людину примушують до зв'язків із зло­чинним світом через залякування розправою, вимогу роз­рахуватися за реальні й уявні борги тощо;

• на шлях вчинення нових корисливих злочинів засудже­ного штовхають набутий раніше, у тому числі в місцях позбавлення волі, потяг до алкоголю, наркотиків, азарт­них ігор, бажання "надолужити" втрачені в неволі роки.