20.4. Кримінологічна характеристика і попередження необережних автотранспортних злочинів

Автотранспортні злочини перетворилися в усьому світі на широкомасштабне лихо. Це зумовлено науково-технічним про­гресом у галузі автомобільного транспорту. У світі налічується понад мільярд одиниць автотранспорту "на ходу" (у США — близько 120 млн одиниць, в Україні — 6 млн одиниць). Це при­звело до перевантаження шляхів навіть у розвинених дер­жавах. У світі від автотранспортних злочинів щорічно гинуть сотні тисяч людей і мільйони людей травмуються. В Україні матеріальні збитки від автотранспортних злочинів становлять мільйони гривень.

Як зазначалося, автотранспортні злочини становлять майже 80 % загальної кількості необережних злочинів. Левову частку роботи з їх профілактики виконує міліція, насамперед дорожня автоінспекція.

Поняття "необережний автотранспортний злочин" охоплює чотири склади злочину: порушення правил безпеки дорожньо­го руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в екс­плуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил, норм і стандартів щодо убезпечення дорожнього руху (ст. 288 КК України); порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК України).

Усі зазначені діяння без вказаних в статтях наслідків тяг­нуть за собою адміністративну відповідальність. Перелічені склади злочинів тісно взаємопов'язані, діяння, що вчиняються винними особами, призводять до фактично однакових наслід­ків (смерті, тілесних ушкоджень), що дають підставу зарахува­ти їх до автотранспортних злочинів.

Від необережного автотранспортного злочину слід відрізня­ти дорожньо-транспортну пригоду (ДТП). До останньої крім злочинів входять також факти, коли винний у пригоді гине сам або отримує тілесні ушкодження (водій, пішохід), а також коли пригода обмежується майновою шкодою (адміністратив­ний і цивільно-правовий делікт).

До найтиповіших порушень правил дорожнього руху стосов­но протиправної поведінки водія належать перевищення швид­кості; порушення правил обгону, маневрування і рядності; виїзд на смугу зустрічного руху; порушення правил переїзду перехре­стя вулиць; недотримання дистанції; осліплення світлом фар; порушення правил руху на залізничних переїздах; керування несправним транспортним засобом.

Найвища аварійність спостерігається у квітні. Високий сту­пінь аварійності характерний для мототранспорту.

Значною мірою ДТП пов'язані зі станом сп'яніння учасників дорожнього руху: водіїв і пішоходів. При цьому зауважимо, що кожний десятий водій зникає з місця скоєння ДТП незалежно від наявності його вини.

Винуватцями переважної більшості ДТП є водії: дві третини з них недостатньо кваліфіковані (особливо це виявляється остан­німи роками). Рецидив ДТП становить 5 %; 98 % правопоруш­ників — чоловіки, 2 % — жінки. Частка жінок-водіїв не пере­вищує 10 %, отже з вини жінок пропорційно кількості водіїв трапляється у п'ять-шість разів менше ДТП, ніж з вини чоло­віків. Жінки дисциплінованіші, дуже рідко сідають за кермо в нетверезому стані.

Для осіб, що скоюють ДТП, характерні байдужість до гро­мадських інтересів, здоров'я і життя людей, зневага до вимог закону, самовпевненість, невиправдане зухвальство, загальна недисциплінованість.

Характерним прикладом байдужості до себе й інших є по­ширена відмова водіїв користуватися пасами безпеки. У сис­темі "людина — транспортний засіб — дорога" головним чин­ником є людина.

До причин ДТП належать також вкрай незадовільний стан доріг (до 15 % ДТП), конструктивні недоліки транспортних за­собів, низький рівень ремонтних робіт, недостатній догляд за дорожнім рухом з боку дорожньої автоінспекції, часта безкар­ність порушень правил дорожнього руху.

До недоліків організаційно-технічного, організаційно-право­вого і організаційно-управлінського характеру можна зарахува­ти такі:

• низька якість шляхового покриття, слабка пропускна здатність доріг, недостатнє освітлення, погана розмітка, неоптимальне розміщення дорожніх знаків;

• низький технічний стан транспорту, відсутність запасних частин;

• слабка пропаганда додержання правил дорожнього руху;

• порушення робочого дня водіїв;

• слабка організація медичної допомоги потерпілим на шляхах.

Коли йдеться про профілактику автотранспортних злочинів і ДТП, слід ураховувати, що це профілактика водночас і кри­мінальних, і адміністративних деліктів, і так званих казусів (невинного спричинення шкоди).

Розмаїття причин ДТП зумовлює різноплановість заходів щодо їх попередження. Вони можуть мати соціально-економіч­ний, соціально-правовий, організаційно-технічний, психологіч­ний характер.

Величезне профілактичне значення має прокладання нових сучасних автомагістралей і реконструкція наявних доріг, їх за­безпеченість інформаційно-вказівними знаками, відповідними огорожами тощо.

Важливим напрямом профілактики є необхідний рівень під­готовки водіїв-професіоналів і аматорів.

Необхідно постійно вносити зміни в конструкцію транспорт­них засобів, удосконалювати засоби пасивної безпеки (паси без­пеки, швидконадувні подушки, травмобезпечне укріплення до­рожніх знаків, підвищення ефективності післяаварійних дій тощо).

Ефективний контроль за додержанням правил безпеки зо­бов'язані здійснювати підрозділи ДАІ. До функцій ДАІ нале­жать регулювання руху транспорту і пішоходів, виявлення і запобігання порушенню правил дорожнього руху, контроль за утриманням дорожньої межі, нагляд за технічним станом транспорту, реєстрація і облік автотранспортних засобів, об­лік і аналіз ДТП, виявлення причин і умов, що сприяють ДТП, розробка профілактичних заходів, приймання іспитів на право керування відповідними видами транспорту і видача відповідних посвідчень водія, застосування до порушників встановлених законом заходів впливу, організація і здійснен­ня виховної та агітаційно-пропагандистської роботи серед на­селення тощо.

Підрозділи ДАІ тісно співробітничають з товариствами авто­мобілістів.

Як бачимо, функції ДАІ мають насамперед профілактичний характер. Основна їх мета полягає в забезпеченні безпеки руху

Більшість співробітників ДАІ працюють у дорожньо-пат­рульній службі, основне завдання якої — підтримувати вста­новлений порядок дорожнього руху.

Окремо зазначимо також агітаційно-пропагандистські відді­лення (відділи) ДАІ, що здійснюють велику виховну і право-освітню роботу серед населення.

Розшукові підрозділи ДАІ займаються розшуком викраде­ного транспорту, а також водіїв, що скоїли автотранспортний злочин і зникли. Це сприяє попередженню нових злочинів на транспорті. Дільничні інспектори зобов'язані брати участь у боротьбі з водіями, що керують транспортом у нетверезому стані.

Контрольні питання

1. Поняття необережної злочинності та Ті відмінність від злочинності умисної.

2. Структура необережної злочинності і її тенденції.

3. Особа необережного злочинця.

4. Причини й умови, що детермінують необережну злочин­ність.

5. Попередження необережної злочинності.

6. Кримінологічна характеристика автотранспортних зло­чинів.

7. Попередження дорожньо-транспортних пригод.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Альбом схем и таблиц по криминологии / Ю. В. Александров и др. — К., 1985.

2. Антонян Ю. М. Преступность среди женщин. — М., 1992.

3. Бакалова Л. М. Судебная патопсихология. — Донецк, 1998.

4. Биленчук П. Д., Еркенов С. Е., Кофанов А. В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация. — К., 1999.

5. Блувштейн Ю. Д. Криминологическая статистика. — Минск,1981.

6. Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и современ-ность. — М., 1990.

7. Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. — Харьков, 1998.

8. Європейські стандарти утримання в'язнів. — Харків, 1998.

9. Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. —К., 1999.

10. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекций. — Харьков, 1996.

11. Зелинский А. Ф. Криминология: Учеб. пособие.— Харьков, 2000.

12. Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений. — Харьков, 1980.

13. Злочинність в Україні. — К., 1998.

14. Коваленко О. И., Филонов В. П. Курс лекций по криминологии и профилактике преступлений. — Донецк, 1995.

15. Ковалкин А. А., Хруппа Н. С., Губарев В. Л. Деятельность органов внутренних дел по вьіявлению и предупреждению группового сбьгта наркотических средств. — К., 1993.

16. Кримінальний кодекс України. — К., 2001.

17. Криминология / Под ред. А. И. Долговой. — М., 1997.

18. Криминология / Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. К. Зминова. — М.,1995.

19. Криминология: Учеб. пособие / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой. —М., 1996.

20. Криминология: Учебник для учеб. заведений МВД Украинь / Под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. — К., 1997.

21. Криминология: Учебник для юрид. вузов / Под ред. проф. В. Н. Бур-лакова, проф. В. П. Сальникова. — СПб., 1998.

22. Кримінологія: Особлива частина: Навч. посіб. / За ред. І. М. Дань-шина. — Х.: Право, 1999.

23. Кримінологія і профілактика злочинів. Загальна частина: Курс лекцій / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин, В. Г. Лихолобта ін. — К., 1996.

24. Курс советской криминологии. Предупреждение преступности. —

М., 1986.

25. Латентная преступность: Познание, политика, статегия. — М.,1993.

26. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997.

27. Михлин А. С. Общая характеристика осужденньїх. — М., 1991.

28. Молодь України: сподівання, орієнтація, поведінка. — К., 1993.

29. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. —К., 1997.

30. Правовая статистика. — Харьков, 1998.

31. Семаков Г. С. Криминология: Курс лекций. — К., 1999.

32. Уголовнмй кодекс Украиньї: Науч.-практич. комментарий. — К.,1998.

33. Фокс В. Введение в криминологию. — М., 1980.

34. Хруппа М., Вінс О. Кримінологічне поняття наркобізнесу // Пра­во України. — 1994. — № 3-4.

35. Шнайдер Г. И. Криминология. — М., 1994.

36. Дагель П. С. Неосторожность. — М., 1977.

ЗМІСТ

Загальна частина Тема 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ

1.1. Кримінологія як наука і її предмет.....................................3

1.2. Завдання і функції кримінології........................................... 7

1.3. Система кримінології. Кримінологія як навчальна дисципліна......................................9

1.4. Кримінологія в системі наук. Зв'язок кримінології з правовими та іншими науками...................10