Тема 2.5(6)

М.Хоткевич був першим,хто відкрив «квітку й перлину індійського театру» «Шякунталю» Калідаси та ознайомив з історією індійського театру і драми українців. Вступна стаття Г.М. Хоткевича до власного перекладу драми містить: історію відкриття європейцями пам яток індійської літератури, культури; історію походження староіндійської драми і театру; дослідження видів драми і особливостей її побудови; характеристику епохи, коли була створена п єса; розповідь про Калідасу і визначення місця, яке він і його творчість посідають в індійській культурі; походження сюжету ; огляд перекладу драми різними мовами і їх критичну оцінку; відгуки про п єсу і автора визначних європейських діячів тощо. Сам текст драми супроводжують розширені детальні примітки перекладача, які роз’яснюють те чи інше поняття, вираз, що вони означають в індійській культурі, естетиці; містять вказівки для можливих виконавців з яким рухом, поглядом, в якому положенні необхідно промовляти ту чи іншу фразу згідно з правилами акторського виконання в індійському театрі. Відтворюючи історію іноземної драми і театру, автор залишався непорушним у своєму переконанні, що драма – яскраве відображення характеру цілого народу.

№3пит2

«Авеста»- синтез різноманітного матеріалу,вона увібрала в себе Фолоклорну і професійну творчість,в ній все це переплетено настільки досконало,що важко розчленувати те, що витворилося народом від того,що було створено автором. Дослідники вбачають в Авесті історію формування зороастризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племенів народів, серед яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти значення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.Разом з тим «Авеста» містить неабиякий пізнавальний філософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснообщинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виокремити в історії таджицького народу період, який він назвав "Суспільством Авести".«Авеста» увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже важливі відомості про народи, серед яких поширювався зороастризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково-історичне значення «Авести» важко переоцінити, вона не тільки релігійна, а й культурна, мовна, історична та філософська пам'ятка. Авеста була записана десь в 5 ст.до н.е.,а кодифікована 1ст.н.е.Всі тексти представлені в діалогах. Основний сюжет «Авести» - боротьба бога добра Ахура -Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї боротьби викладається весь віроповчальний комплекс і культові положення зороастризму.Усі дослідники вважають, що «Авеста» є продуктом тривалого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, багато з яких існували ще в доавестійський період. Це - залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст «Авести» поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, все таки Заратуштра. Розглянемо найдавнішу частину «Авести»,де особливе місце займає «Ясна» ("богослужіння", "поклоніння", "жертвоприношення"). Це молитовні співи, текст зороастрійського богослужіння, який складається з магічних формул.До них входять найбільш стародавні тексти «Хом-Яшт», «Гати» і «Ясна-Хаптахаті». Вважають, що автором «Гат» є Заратуштра. «Гати» є ядром, основою «Авести», тобто це і є «Авеста» в найточнішому розумінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою «Авестою». З'ясовано, що Гати було написано специфічною релігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова(її ще називають давньоперською, зекдською, авестійською чи гатсьхою).З "Гат"зрозуміло,що Заратуштра втік зі своєї батьківщини і знайшов притулок в країні Віштаспу.який прийняв його вчення.В "Гатах"Заратуштра виступає як реальна особа.жрець і людина.яка страждає через те.що тривалий час не має послідовників.Він проводить кардинальну реформу,проголосивши віру тільки в Ахура-Мазду,відкидає частину племінних богів-девів.про що свідчить напис царя Ксеркса.в "гатах"засуджується життя кочівників-грабіжників.піддаються прокляттю правителі та жерці.що знищують худобу при жертвоприношеннях.У "гатах"розрізняють 5 силабічних розмірів.Стародавність «Ясни»вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до землеробства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.ТУТ ми також знайомимось із піснеспівами та молитвами,це ті тексти ,які свідчать про наявність індивідуальної творчості.

Наприклад:

Я у захваті молюсь,руки горнучи до Мазди,

Щоби спершу Добрий Дух все прийняв До них входять,що зготував я.

Хай радіють з Артою Вохумана і Душа бика!

…

Оспівую тебе я,Маздо, передай мені вусті в уста

Слово мудрості про те,як уперше почалось життя!

Мова "Гаг" відрізняється від мови інших частин "Авести". "Гати" почали складатися ще за доби Ахеменідів, проте остаточно були кодифіковані лише за Сасанідів. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною початку великої релігії, як вважає історик XIX ст. А.Мензис. Про цю книгу вважають найціннішою і часто називають «книгою в книзі».«Авеста» увібрала багато зразків перської прози,спричинила появу низки творів Зенд,за допомогою яких твір став доступнішим і стимулював розвиток прози. «Авеста» не була явищем однорідним.оскільки активно розвивалась народна творчість. Щодо автора немає однієї думки,хто б міг ним бути, напевно автор вирішив лишитися невідомим. Крім того важко сказати чи була це робота однієї людини,чи групи ,оскільки твори різнорідні,різножанрові та включають у себе не тільки авторську ,але й народну творчість також. т. 3.2

Гати («піснеспіви») – найбільш важлива і шанована частина Авести, яка представляє собою 17 поетичних гімнів пророка Заратуштри. Ці твори звернені до єдиного Бога-Творця Ахура Мазди. Гімни як окремі розділи включені до складу авестійської книги Ясна

Поетика

У гатах (гімнах) «Авести» розрізняються п'ять силабічних розмірів.

Народно-поетичний струмінь свідчить, що на основі Авести мали б виникнути різні літературні роди та види: бо, стиль відзначається пластичністю образу й тяжінням до жанровості (наприклад, опис бога Вертрагни, що постає то у вигляді вепра, Котрий кидається уперед, з гострими зубами, Мужнього, з гострими іклами"; або ж хвалу «водам, що витікають з джерела… які подібні до вагітних матерів та дійних корів»). Але цього не сталося, бо дві редакції Авести остаточно перетворили пам'ятку на дидактично-релігійний кодекс. А навала арабів-мусульман у VII ст., яка зруйнувала й текст пам'ятки, вже постраждалий за Александра Македонського (збереглися самі уламки), і давньо-іранську культурну традицію взагалі, спричинилася до того, що нова Іранська поезія виникає вже на базі мусульманської ментальності.

Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважали, що письмо є винаходом злого бога Анхра-Майнью і не користувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Аршакідах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогідний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зроблена в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура II (310-379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількістю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термінів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався "Авеста" ("основа", "головний текст"), а другий - "Зенд" ("викладання", "пояснення"). Звідси з'явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги "Зенд-Авеста" і навіть хибне твердження про зендську мову.

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом тривалого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, багато з яких існували ще в доавестійський період. Це - залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, все таки Заратуштра. Дослідники виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною початку великої релігії, як вважає історик XIX ст. А.Мензис. Початково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких загинула при вторгненні в Персію Александра Македонського; залишилася лише одна носка.

Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша частина - Гати, і пізньоавестійський — мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як мова жрецтва, "мертва" мова, що має виключно релігійно-культове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існують тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями. Їх звичайно називають "Зенд-Авестами". Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови французькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авести українською мовою немає.

ТЕМА №3пит.4

Касида (араб. — цілеспрямована) — урочистий жанр арабської, тюркської та перської класичної поезії.Касида подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма касиди, зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це передовсім моноримний вірш, у якому, як і в газелі, римуються між собою лише перші два рядки (бейт), в інших рима повторюється через рядок за схемою: аа ба ва га... і т.д. Касида мала від ста до ста п'ятдесяти рядків, причому перший бейт (матла) й останній (макта) підлягали старанному опрацюванню, оскільки вони містили основну думку твору. Незважаючи на офіційну форму та внутрішню версифікаційну інертність, касида під пером талановитих поетів (Алішер Навої) зазнала неабиякої естетичної увиразненості.З великого доробку Рудакі до нас дійшло бл.тисячі його віршів.Повність збереглися касиди «Мати вина»(933),»Вітер від Мульяна до нас доходить…» й автобіографічна «Ода на старість».Розглянемо касиду«Мати вина»,тут прославляється Рустама:

Ім»я Рустана слава вічна вкрила ,

Тій славі він дає сьогодні крила.

Хто келих вип.»є,забуває зразу

Найтяжче горе,кривду і образу.

Маснави - это стихи, написанные в форме рифмованных куплетов, а более конкретно, это стихи, основывающиеся на независимые, внутренне рифмующиеся строфы. Большинство маснави следуют метру из 11 слогов, количество которых не ограничено. Не ограничивается также и количество куплетов в стихах или поэмах. Схема рифмы: aa/bb/cc.

Газель (араб.-ліричний вірш) — ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов'язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т.п.Викінчені за думкою строфи не пов'язані між собою фабулою, їх об'єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім'я (літературний псевдонім). Основний зміст газелі — любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в алегоріях. Ця форма як відгалуження касиди виникла у 7 ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах (Сааді, Гафіз, Джамі, Навої, Рудакі та ін.), вплинувши на індійську та уйгурську.

Наприклад :

Розкішне поле нам здається звіром,

Змією злою у зимові дні.

А лиш потепліє-в гарячих барвах

Воно ряхтить,як зошити Мані.

На корабель життя не покладайся,

Бо є потвори на морському дні.(Рудакі)

Рубаї — чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).

Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному літуратурному середовищі (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хайям). Приклад рубаї Омара Хайяма у перекладі В. Мисика:

І юних, і старих — всіх поглинає час, (а)

І невеликий нам дається днів запас. (а)

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, (б)

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. (а)

***

На долю – мачуху лиху – не нарікай,

А краще в келиху вина втопи відчай,

Хай виноградна сила нас втішає

Й напій струмує, як весни ручай.

Наведемо також приклад рубая з творчості Рудакі:

Себе в руках завжди тримати-от справжнє благородство.

Глухих,сліпиш не ображати-от справжнє благородство.

Не благородство-наступити на груди бідному,що впав,

Ні ,руку впалому подати-от справжнє благородство!

РУДАКІ

БЕЙТИ- це дворядковий вірш будь-якого жанру.Залежно від поетичного жанру вірша,бейти можуть як римуватися між собою,так і не римуватися. Бейт завжди має виражати завершену думку.За кількістю байтів, зазвичай, визначають об»єм поетичного твору або об»єм творчої спадщини того чи іншого поета.

Хто мудрих слухає, у того мир на думці.

Війною й чварами втішаються безумці.

***Знання — це скарб, йому й ціни не зложиш.

Визбируй же його, де тільки можеш!

***«Що доброго сказав той гість хазяїнові дому?»

«Якщо собі не хочеш зла, то не роби нікому!»

*** Без діла не дармуй, життя свого не гай,

Живи роботою, за неї вболівай!