32. Головні умови торгівлі іноземною валю­тою на мвру. До головних умов торгівлі іноземною валю­тою на мвру відносять:

1.умови щодо купівлі іноземної валюти;

2.умови щодо строку використання придбаної іноземної валюти;

3.умови щодо винагороди суб’єктів МВРУ та валютних бірж;

4.умови щодо курсу купівлі-продажу іноземної валюти.

Умови щодо купівлі іноземної валюти.

1)Обсяг іноземної валюти, що купується та перерахо-вується у зв’язку з виконанням резидентом зобов’язань, не мо-же перевищувати суму фактичних зобов’язань резидента.

Якщо банк, який купив іноземну валюту, не є банком, що обслуговує поточний рахунок резидента, з якою здійснюється перерахування купленої іноземної валюти з ме­тою виконання зобов’язань перед нерезидентом у цій валюті, то копії документів, на підставі яких була куплена іноземна ва­люта, надсилаються цим банком-покупцем для контролю в банк, що здійснює перерахування іноземної валюти на користь нерезидента.

2)Не дозволяється купівля іноземної валюти з метою ви-користання передбачених відповідними договорами зо-бов’язань в іноземній валюті за нерезидента-боржника. Рези­дент виконує такі зобов’язання за рахунок власних (не куплених, не залучених у формі кредиту) коштів в іноземній валюті.

3)Підставою для купівлі іноземної валюти на МВРУ з метою виконання зобов’язань за операціями, що потребують отримання індивідуальних ліцензій НБУ, є індивідуальні ліцензії (дозволи) НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями та документами, передбачені умовами цих ліцензій (дозволи).

4)Купівля іноземної валюти 1-ої групи Класифікатора з метою повернення на адресу нерезидента коштів, попередньо отриманих від нього резидентом за торговельною операцією, у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання частково або повністю не виконані, не дозволяється, якщо ці кошти надійшли від не­резидента в гривнях або іноземній валюті інших груп Класифікатора.

33.СП, як форма спільної підприємницької діяльності між укр. суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарювання. Спільне підприємство -- це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становлять не менше ніж 10%.

В Україні немає специального закону, який регулював би розвиток СП. їх діяльність регулюють окремі положения, які містяться в законодавчих актах, у яких встановлені правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Це Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про господарчі товариства”, “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про підприємництво”, “Про режим іноземного інвестування” та ін. Договори (контракти) про створення СП підлягають дер­жавій реєстрації в районних державних адміністраціях за місцем їх розташування. Для цього засновники СП подають документи, які передбачені Положениям про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності резиденти: 1-резиденти: рішення власників про створення суб’єкта підприємницької діяльності (установчий договір);статут;реєстраційну картку, яка водночас є заявою про дер­жавну реєстрацію; документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення спільного підприємства;2-юридичні особи-засновники до вказаних документів ще подають нотаріально завірену копію свідоцтва про дер-жавну реєстрацію цієї юридичної особи;3-нерезиденти - - документ, який свідчить про його реєстрацію в країні місцезнаходження. Цей документ повинен бути завірений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовоюу і легалізований у консульській установі України або завірений у посольстві відповідної держави в Україні і легалізований у Міністерстві іноземних справ.

Економічною основою діяльності СП є статутний фонд. При його формуванні важливо правильно визначити вартісну частку участі кожного партнера, тому що прибутки, як прави­ло, розподіляються з урахуванням цих внесків. Партнери роб-лять внески у товарній або грошовій формі, а також у формі інтелектуальної власності.

При формуванні статутного фонду українська сторона -учасник СП виділяє земельні ділянки, тобто надає право користування землею, приміщення, машини, обладнання, а також трудові ресурси, необхідні для здійснення виробничої діяльності. Участь іноземних партнерів СП проявляється, як прави­ло, в тому, що вони надають устаткування, технологічні карти, патенти, ліцензії або інші форми інтелектуальної власності. В агропромисловому виробництві можуть надаватися відповідні сорти сільськогосподарських культур, племінних тварин, хімічні засоби захисту рослин і тварин. Можуть також надава­тися різні транспортні засоби. Іноземні учасники СП забезпечують навчання працівників і надають консультаційну допомогу в процесі використання технологічних операцій. Установчі документи СП повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також про державну належність їх засновників. У статуті СП визначаються форми і органи управління виробничою діяльністю, штати, функціональні обов’язки управлінського персоналу — всі ці положения повинні відповідати чинному законодавству України.Майно, що ввозиться в Україну, як внесок іноземного інвестора до статутного фонду СП (крім товарів для реалізації або власного споживання) звільняється від обкладення митом. Митні органи пропускають таке майно на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більше як на 30 календарних днів з дня оформления ввізної митної декларації.Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо в період, на який дається відстрочення платежу, це майно за-раховане на баланс підприємства.Якщо протягом 3 років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс спільного підприємства дане майно відчу-жується (наприклад, у зв’язку з припиненням діяльності), то СП сплачує ввізне мито, яке обчислюється, виходячи з його митної вартості.Спільні підприємства самостійно визначають умови реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі ціну на них, а також приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об’єктів інтелектуальної власності, які їм належать.

Продукція СП не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва.

Податки сплачуються спільними підприємствами відповідно до українського законодавства.

Згідно із Законом України “Про режим іноземного інвестування”, підприємствам з іноземними інвестиціями українським урядом надаються різні гарантії: 1) гарантії компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не­надійного виконання державними органами обов’язків щодо підприємств з іноземними інвестиціями; 2)гарантії в разі зміни законодавства. Якщо законодавчо будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом 10 років з дня набрання чинності та­ким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі; 3)гарантії щодо примусових вилучень, незаконних дій державних органів. Іноземні інвестиції не підлягають націоналізації: їх не мають права реквізувати, за винятком здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсацій можуть бути оскаржені в суді; 4)гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори мають право на повернення не пізніше 6 місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент при­пинення інвестиційної діяльності; 5)гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Іноземні інвестори після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантують безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті. Суперечки між партнерами спільних підприємств розглядаються в судах та/або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордо­ном.

34. Міжнародне виробниче кооперування — це найрозповсюдженіший вид міжнародних виробничо-технічних зв’язків підприємств¹. Воно є наслідком спеціалізації національних виробництв, що взаємодіють у системі міжнародного поділу праці, базується на предметній спеціалізації і виступає як форма часткового та загального поділу праці у світовому господарстві.

Основною ланкою міжнародної виробничої кооперації і прямих зв’язків є договори (контракти), які укладаються господарюючими суб’єктами на основі відповідних міжурядових, галузевих і міжвідомчих угод і являють собою підставу (до створення митного союзу) для митних органів під час пропус­ку товарів, що поставляються по кооперації, через кордон.

До операцій виробничої кооперації відносяться:поставка сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції; надання послуг по виконанню проектних і ремонтних робіт, по технічному обслуговуванню та здійсненню технологічних операцій, що зв’язані з виготовленням та реалізацією кінцевої продукції

Особливості міжнародного виробничого кооперування:суб’єктами кооперації є промислові підприємства з різних країн;кооперація не супроводжується створенням будь-яких організаційних структур;сторони на основі попереднього узгодження умов спільної діяльності пристосовують своє виробництво до здійснення кооперації;проведения уніфікації об’єкта кооперування, тобто вве­дения спільних технічних вимог, технічної докумен-тації, вимог техніки безпеки;закріплення в договірному порядку в якості головних об’єктів кооперування видів комплектуючих виробів, напівфабрикатів, технологій тощо;розподіл між сторонами в межах узгодженої програми завдань, закріплення виробничої спеціалізації та коор-динація їх господарчої діяльності;додержання графіка виконання виробничих програм в узгоджених обсягах, асортименті, якості;довгостроковість, стабільність та регулярність відносин між партнерами, що підвищує їх зацікавленість у тако­го роду зв’язках і веде до встановлення між кооперато­рами установлених виробничих і технологічних зв’язків, тісної взаємодії та взаємозалежності;різний соціально-економічний характер відносин між партнерами, що залежить від того, чи є кооперування внутрішньофірмовим або міжфірмовим.

Розвиток міжнародного виробничого кооперування зу-мовлений такими чинниками:суттєве ускладнення продукції, що виготовляє підприємство зростання капіталоємності виробництва та ускладнен-ня програм організації випуску нової продукції, що по-требує великих фінансових коштів;загострення конкурентно! боротьби на світовому ринку змушує підприємства знижувати витрати виробництва на одиницю виготовленої продукції. Для машино-будівництва в розвинутих країнах характерним є виго-товлення уніфікованих компонентів кінцевої продукції спеціалізованими фірмами на виробничих потужнос-тях великих компаній. Це дає можливість компаніям підвищити ступінь використання власних площ та ус­таткування, збільшити серійність випуску продукції, удосконалити технологію, знизити витрати на робочу силу тощо;розвиток співробітництва між окремими компаніями. У сучасних умовах одна компанія не може в короткі строки вирішити складні виробничі проблеми щодо розроблення та створення принципово нових конст-рукцій та виробів;поступове зниження ставок мита між розвинутими країнами, особливо на комплектуючі вироби, а також значний розрив у рівні мита на проміжну продукцію та готові вироби у країнах, що розвиваються.

У міжнародному виробничому кооперуванні виділяють три форми:поставка або обмін між кооператорами комплектуючи-ми виробами для здійснення наступного складання кінцевої продукції на підприємствах кожного з парт-нерів або одного з них;кооперування на основі організації спільного вироб-ництва. Сторони об’єднують зусилля та кошти щодо ре-алізації конкретних програм створення та випуску но­вого единого кінцевого продукту;кооперування шляхом погодження виробничихпро­грам