55. Фінанси житлово-комунального господарства

У галузі житлово-комунального господарства органи місцевого самоврядування уповноважені:

- управляти об'єктами житлово-комунального господарства;

- здійснювати облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- сприяти розширенню житлового будівництва;

- реєструвати житлово-будівельних кооперативи;

- забезпечувати соціально-культурні заклади і населення всіма комунальними зручностями;

- збирати, утилізувати відходи і сміття;

- здійснювати благоустрій територій;

- встановлювати зручний для населення режим роботи комунальних підприємств;

- затверджувати транспортні маршрути;

- утримувати в належному стані цвинтарі, здійснювати їх охорону;

- залучати на договірних засадах підприємства, які не належать до комунальної власності; до обслуговування населення засобами транспорту та зв'язку.

Утримання житлово-комунального господарства має свої особливості. Воно розпочинається з визначення доходів них підприємств, які, як правило, є меншими за видатки. В житловому .господарстві шляхом планування визначаються доходи за всіма джерелами надходжень, зокрема: квартирна плата; орендна плата за нежитлові приміщення; кошти, які одержують від комунальних підприємств па відшкодування витрат з обслуговування внутрішньобудинкових мереж (водопостачання, каналізація, електропостачання); інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту.

Видатки житлового господарства складаються із заробітної плати, нарахувань па заробітну плату, плати за технічне обслуговування житлових будинків, втрат на ремонт житлового фонду, та вивезення сміття, матеріальних витрат, а також оплати електроенергії на освітлення сходів, роботу ліфтів та на власні потреби, амортизаційних відрахувань відокремлених нежитлових будинків, витрат на утримання будинкового господарства, технічного інвентарю, механізоване прибирання територій та інших витрат.

56. Основи організації фінансів органів влади у зарубіжних країнах

У наш час у самому загальному вигляді можна виділити два типи моделей міжбюджетних відносин - децентралізований і кооперативний.

Децентралізовані моделі мають такі основні особливості:

1. З трьох головних функцій державних органів влади й управління - макроекономічної стабілізації, перерозподілу національного доходу і виробництва державних товарів і послуг (звичайно остання називається функцією розподілу ресурсів) - перші дві найчастіше (у крайньому випадку - цілком) належать до сфери діяльності центрального уряду, а третя поділяється між трьома рівнями влади, але вважається найважливішою в діяльності місцевої влади, що загалом відповідає оптимальній теоретичній моделі міжбюджетних відносин.

2. Наділення повноваженнями з оподатковування різних рівнів влади відбувається відповідно до зазначеного розподілу функцій.

3. Визнається високий ступінь фінансової незалежності і самостійності регіональної влади.

Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі набула не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного федералізму.

Для даної моделі характерні:

- порівняно більш широка участь регіональної влади в перерозподілі національного доходу і в макроекономічній стабілізації, що веде до тіснішого бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних структур;

- підвищена роль місцевої влади в системі розподілу податкових доходів, у тому числі і національних;

- активна політика горизонтального бюджетного вирівнювання, підвищена відповідальність центру за стан місцевих державних фінансів, рівень соціально-економічного розвитку територій, що веде до посилення контролю з боку центру і деякого обмеження самостійності місцевої влади

Так, відносно додаткових дотацій землям Німеччини написано: «Федерація за рахунок своїх коштів надає слабким у фінансовому відношенні землям дотації для додаткового покриття їх загальних фінансових потреб». В Адміністративному кодексі Франції про глобальну дотацію на децентралізацію сказано лише те, що вона надається для компенсації витрат при передачі повноважень зверху вниз, якщо видатки не компенсуються передачею податків тощо. Конкретні елементи механізму надання бюджетних трансфертів визначаються або спеціальними законами, або найчастіше інструктивними матеріалами Міністерства фінансів. Так, у Франції щорічно видається «Бюджетний путівник для комун, департаментів та регіонів», у якому фіксуються умови надання бюджетних трансфертів у поточному фінансовому році та розподіл їх загальної суми згідно з законом про бюджет на поточний рік.