до поетично-ідеалізованого. Звертаючись до невичерпних фольклорних джерел, М. Йогансен переосмислює їх у світ­лі ренесансних ідей. Відома народно-поетична метафора «крокового колеса» зазнає значної трансформації, набу­ваючи космічного виміру: «У безмежній пустій порожнечі Позначилось кроковеє коло і вийшло з туману по плечі».

Поетична збірка «Ясен» (1929), що з’явилася після кни­жок «Революція» (1923) та «Доробок» (1924), виявляла нову якість творчих пошуків М. Йогансена і, за свідчен­ням критиків, стала «однією з віх, що показують напря­мок розвитку української поезії» ^]. Очевидно, тут є певне перебільшення, але безперечно книжка «Ясен» була по­значена рисами, властивими як загальному спрямуванню тогочасної поезії, так і оновленому світоприйняттю поета, якого дедалі більше вабила «романтика буднів». Зазна­чаючи, що «велич революції вимагає грандіозних образів», він у статті «Елементарні закони версифікації (віршуван­ня)» висловлює своє розуміння засобів гіперболізації, на­голошуючи на тому, що «конкретність, близькість до життя з передумовою живої поезії»².

Поет великого міста, М. Йогансен уникав гіперболізо­ваного урбанізму, притаманного, скажімо, панфутуристам. Про неприйняття їхньої естетичної платформи він неодно­значно заявив разом з М. Хвильовим та В. Сосюрою в «Універсалі», яким відкривався альманах «Жовтень» (1921). Техніка, на його думку, має сприяти збагаченню людської духовності, як про це мовиться у полемічно за­гостреному вірші «Машина мріє», написаному класични­ми терцинами. То була творча полеміка, спроба довести, що урбанізована сучасність може знаходити своє художнє трактування в розмаїтих поетичних формах, а не лише у верлібрах чи дольниках, як вважали представники «ліфу» чи «динамізму-спіралізму».

Пошуки М. Йогансеном нових засобів зображальної виразності приводили до збагачення внутрішніх ресурсів українського вірша. Рішуче виступаючи проти епігонсько­го версифікаторства (В. Алешко) чи небезпечної прозаїза- ції поезії (В. Поліщук), М. Йогансен послідовно обстою­вав принципи милозвучності в ліриці, кохався в звукопи­сах, створював звукові метафори («Над вигулом вулиць, Над тремтом трамваїв», або ж «За водами — заводи»). Однак звукописна культура, якою він бездоганно володів,

1 Лейтес а. Три книжки//Література. Наука. Мистецтво. 1924. 25 листоп.

2 Червоний шлях. 1923. № 2. С. 116.

304

не стала суто філологічним захопленням, не правила за самоціль («І птиці летять», «Ось їду по рейці і хитаюсь», Романс», «Вечір» тощо). «І в віршах своїх, і в прозі, і в ісоретичних статтях неуклінно старався підняти українсь­ке слово до європейського рівня»,— писав М. Иогансен в Автобіографії...», орієнтуючись на гасла «літературної дискусії» 1925—1928 рр.

Пошуки гармонії традиційних і нових форм віршування позначилися майже на всьому поетичному доробку М. Йо- гансена. Одним із типових щодо цього віршів є «Вікно .'іимового вагона», в якому автор вдався до графічної де­формації ямба, нерегламентованої почерговості нерівно- стопних рядків, наближення рими до оказіональних меж, підведення її під логічний наголос усередині рядка, до ак­тивізації інструментовки. Ці формотворчі заходи динамі- зували поетичне мовлення, передаючи внутрішню схвильо­ваність ліричного героя. Традиційні романтичні образи (місяць — зорі — туман — зимова ніч), не втрачаючи своєї таємничості, зазнають певної трансформації під поглядом поета-урбаніста, що вихоплює їх з нестримного потоку вражень. Динамічний пейзаж має філософський підтекст: все минуще, незабаром «вечір, витре 3 усесвіту історію снігів», скрізь панує оновлення природи, стверджується вічне через миттєве. Тож прекрасна кожна мить. Предмети зображення неначе перетікають один в одний, як «той ча­бан, що десь увечері гука. Перетворивсь на теплу і сонну птицю». Це, так би мовити, неідентична ідентичність, що становить основу йогансенівської метафори з характер­ною для неї акварельною розмитістю імпресіоністичного кшталту.

М. Йогансена подеколи називали поетом «розумового стильового експериментування» (Ф. Якубовський). На на- шу думку, мають рацію А. Лебідь, і М. Рильський, які вважали, що «в особистій ліриці М. Йогансен показав більше безпосередності» ^!, а разом з тим і «тонкої словес­ної музики». Иро це писала також Л. Старинкевич у ре­цензії на збірку «Ясен»: «Емоційно-лірична сторона вияви­лась... ледве чи не виразніше, аніж інтелектуальна» ².

І хоча М. Иогансен іронічно називав свою лірику, на­самперед пейзажну, «сільськогосподарським періодом» творчості, що має замінитися «індустріальним». Вірші на штаб «Добуваєм метал», «Весна на заводі», «Завтра знову

1 Лебідь а., Рильський м. За 25 літ: Літ. Хрестоматія. К-, 1926.

С. 379.

² Старинкевич Л. (Рец. на зб. М. йогансена <Май» // Червоний шлях. 1930. № 14. С. 188.

305