- •1. Алфавіт.
- •2. Зміни в українському правописі.
- •3. Чергування голосних та приголосних звуків.
- •5. Написання апострофа та ь.
- •6. Правопис прізвищ та імен по-батькові.
- •7. Звертання в українській мові.
- •8. Правопис слів іншомовного походження.
- •9. Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми в діловому мовленні.
- •10. Подвоєння та подовження приголосних.
- •11. Правопис іменників чол.. Р. П відміни в Родовому відмінку.
- •12. Правопис складних іменників.
- •13. Правопис складних прикметників.
- •14. Не з різними частинами мови.
- •15,Правопис дієприкметників та дієприслівників
- •16. Відмінювання займенників.
- •17. Правопис та відмінювання складних числівників.
- •18. Правопис сполучників.
- •19. Правопис частов.
- •20. Правопис прислівників (разом, окремо, через дефіс).
- •21. Особливості перекладу прийменника по в українській мові.
- •22, Розділові знаки при прямій мови
- •23, Розділові знаки в складносурядних реченнях.
- •24, Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
- •25. Українська літературна мова.
- •1. Дохристиянська література, її роль у становлені та розвитку української літератури і культури. «Слово о полку Ігоревім»
- •2. Найважливіші пам’ятки язичницької культури.
- •3. Літописання Київської Русі.
- •Багатьох дослідників цікавить те, хто писав літописи, коли, чому, на які кошти. Найвідоміший із літописців – Нестор. Дослідники підтверджують, що літопис не могла написати одна людина.
- •4. «Біблія», її походження і варіанти.
- •5. Література українського бароко. Григорій Сковорода – представник українського бароко, літературно-естетичні, філософські погляди.
- •6. Роль т. Г. Шевченка у формуванні нової української літератури.
- •7. Поезія 70-90-х років 19 ст. – початку 20 ст.
- •8. Укр.Літ. 20ст, літ-ні течії та угрупування (проза, поезія, драматургія. Театр «Леся Курбаса»
- •9. Поезія іі половини хх століття. (Малишко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Дмитро Павличко)
- •10. Проза іі половини хх століття. (Олесь Гончар, Григір Тютюник)
19. Правопис частов.
Частка — службова частина мови, яка надає окремим словам і реченням певних смислових чи емоційних відтінків. Частки поділяються на кілька груп: частки, що надають смислових відтінків (ось, он, точно, якраз, лише, і, й, та, навіть та ін.); частки, що вказують на модальні відтінки (так, ні, давай, нехай, невже, навряд чи та ін.); формотворчі частки (нехай, хай, най- та ін.); словотворчі частки (будь-, небудь-, не, ні та ін.). Разом пишуться: 1частки аби-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, дещо, дехто, декуди, деякий, , чимало, щодня, щонайкраще, якнайкраще. (Якщо між частками -аби-, де- і займенником стоїть прийменник, то всі 3 слова пишуться окремо: аби до кого, аби в чому, де на якому.) 2Частки би(б), же(ж), в складі сполучників та сполучних слів пишуться разом: якби, щоб, щодо, теж, мовби. Окремо пишуться усі частки, які беруть участь у словотворенні або уточнюють зміст цілого речення. Серед них частки би (б), за допомогою яких утворюється форма умовного способу дієслова: взяв би, прочитав би, прийшла б, повернувся б; підсилювальні частки же(ж): Чому ж ти не звернувся на біржу праці? частки то, це, що мають у реченні значення вказівності або визначальності: Рідна мова — то ж вона душі окраса; Частка то трапляється у сполученнях що то, чи то, на які покладені функції підсилювальних часток: Що то за об'єкт споруджується? Частка що в складі сполучних слів з прислівниковим значенням дарма що, хіба що, тільки що, поки що: Дарма що справа нова, але цікава. Частки-хай –нехай, за допомогою яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить; Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони інтонаційно підкреслюють значення окремого слова: стій-бо, хай-но спочивають; частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, будь-хто, який-небудь, казна-чий, хтозна-де, хтозна-куди, хтозна-коли. (хто б то, скільки ж то, казна в чому)
20. Правопис прислівників (разом, окремо, через дефіс).
Разом пишуться: прислівники, прийменника + іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє); складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найуживаніші з них такі: без: без кінця, без черги, без упину, без жалю; на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку; до: до побачення, до речі, до краю, до діла; з: з радості, з жалю, з горя, з розгону; в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь; прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою. Через дефіс пишуться: прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їхньому, по-нашому; прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє; прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, більш-менш, часто-густо, любо-дорого; прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте Правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.