8.Форми феодального землеволодіння на прикладі Королівства франків

Королівство франклів – проіснувало з 5 по 9 ст. Територія Франції, Німеччини, Італії.

Форми землеволодіння:

1. Марка – це сусідська община, що базувалася на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, та вільній праці її членів.

2. Алод – це приватна сімейна власність, яка вільно відчужувалася.

3. Бенефіції – це форма землеволодіння, що передбачає дарування королем землі своїм воїнам на основі пожиттєвого користування без права передачі у спадок.

4. Феод – спадкова форма землеволодіння. Маєток сеньйорів – площа декілька сотень гектарів; імунітет феодала, монополія феодала- «немає землі без сеньйора»;

Прекарні угоди – угоди згідно яких алод дрібного землевласника відчужувався на користь феодала або церкви, а потім повертався селянину у користування як прекарій(земля видана на прохання).

5. Класична

9.Феодальне місто, його ознаки та економічна роль у суспільстві Середньовіччя.

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення.

Причини урбанізації:

Загальне економічне піднесення Успіхи у сільському господарстві дали можливість вивільнити частину людей із аграрного сектору.

Потреба у промислових товарах.Необхідність реалізовувати ремісничу продукцію за межами маєтку.Розвиток товарно-грошових відносин.

Крім старих римських центрів, середньовічні торговопромислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені у їхньому виникненні на своїх землях, через те що мита і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального помістя. Значну частину площі міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно перебував у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Багато міських жителів працювали в сільськогосподарському виробництві. Як сільські ремісники, вони відбували всі феодальні повинності.

Феодали мали певні обов'язки. Вони повинні були захищати місто, його жителів від посягань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів.

Економічно розвинені міста Англії, Франції та Німеччини в XI—XII ст. досягли значного розквіту. Збільшилась чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля. Панівне місце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачувалося купецтво.

На початку XII ст. вони перетворилися на важливі пункти європейської міжнародної торгівлі.

Отже, міста в епоху середньовіччя відігравали значну економічну роль, стали центрами розвитку товарно-грошових відносин, носіями ринкових елементів.

10.Розвиток цехової організації у часи феодалізму

У часи середньовіччя значного поширення набула тенденція до об'єднання осіб суміжних професій у межах кожного міста в цехи, гільдії, братства. Цехи в Західній Європі виникли майже одночасно з містами. Їхні права і привілеї закріплювались відповідними документами — пожалуваннями, постановами міських властей, статутами.

Цехи як організації самостійних дрібних майстрів допомагали їм захищати свої інтереси від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів з інших міст, що становило небезпеку в умовах тодішнього вузького ринку і незначного попиту. Цехи виконували низку функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла: встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів: регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями.

До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала зручні умови для розвитку продуктивних сил, сприяла спеціалізації, кваліфікації простого товарного міського виробництва. У її межах розширювались асортимент і якість випуску товарів, удосконалювалися навики ремісничої праці.

У значній частині міст північної Європи, у Південній і Південно-Західній Франції існувало вільне, не організоване в цехи ремесло. Проте й тут регламентацію виробництва здійснювали органи міського самоуправління.

Крім соціально-економічних функцій цехи охоплювали також інші сторони життя ремісників. У разі війни вони виступали як бойова одиниця. Цехи, будучи своєрідною релігійною організацією, мали церкву або ікону в церкві, каплицю, спільну казну, із коштів якої допомагали ремісникам та їхнім сім'ям у разі захворювання чи смерті годувальника.

Окремі майстри розширювали виробництво, змінювали технологію, збільшували кількість найманих робітників. Зростала майнова диференціація. З одного боку, в цехах виділялися заможна верхівка і прошарок бідних майстрів, які повинні були працювати на власника великих майстерень. Вони отримували від заможних майстрів сировину та віддавали їм вироби.