43. Політичний процес та його суб’єкти

Під політичним процесом треба розуміти сукупну діяльність суб'єктів політики: державно-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт і окремих осіб, завдяки якій забезпечуються функціонування і розвиток політичної системи.

Політичний процес поділяється на два основні види: 1) політичну участь, що полягає у здійсненні масових акцій (участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях тощо); 2) політичне функціонування, що передбачає професійну політичну діяльність (парламентську, державно-управлінську).

Суб'єктами політики є окремі особи і соціальні групи. До групових суб'єктів політики належать: 1) первинні (етноси, нації, класи, територіальні, демографічні і конфесійні групи); 2) вторинні (групи тиску, лобі і партії); 3) безпосередні (владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, лідери). Якщо первинні суб'єкти політики виникають стихійно і намагаються через політику реалізувати різний спектр соціальних інтересів, то вторинні і безпосередні суб'єкти політики утворилися як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї для захисту інтересів соціальних груп.

44. Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.

На сучасному етапі прийнято розрізняти демократичні та антидемократичні політичні режими

Загальними показниками будь-якого політичного режиму є:

а) ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і сво­бод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо;

б) способи легітимації державної влади;

в) співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій;

г) методи, інтенсивність і правова обґрунтованість викорис­тання силових структур, інших ресурсів влади;

ґ) механізм ідеологічного тиску.

Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним правда держави чи права особистості, в якій мірі держава визнає,  гарантує або обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав  людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав, чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

45.

Об'є́днання громадя́н — добровільне громадське формування,

створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. (ЗУ Про обєднання громадян)

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. (ЗУ Про обєднання громадян)

Громадська організація є видом суспільної самоорганізації (громадян та/або юридичних осіб), що створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності, а також задоволення і захисту законних спільних інтересів своїх членів. (ЗАКОН УКРАЇНИ Про громадські організації)

Громадська організація — як об'єднання громадян утворюються для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

Громадське об`єднання є видом суспільної самоорганізації (громадян та/або юридичних осіб), що створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності, а також задоволення і захисту законних спільних інтересів своїх членів. (З А К О Н   У К Р А Ї Н И Про громадські об`єднання)

Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

46. Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти. Як зазначалося, поняття «пануюча еліта» істотно ширше, ніж поняття «політичної еліти». Основним ознакою приналежність до пануючої еліті є знання вищих, державних позицій в суспільстві, у політичних структурах, економіці, військовому комплексі, в культури і т.д. У це частину майна товариства, не приймаюча участі безпосередньо з політичної управлінні, але що має найвищим показниками і здобутками на свій професійної сфере. Крім політичної еліти, пануюча еліта входять також економічну, культурну, ідеологічну, наукову, інформаційну, військову элиту Економічна еліта – соціальна верства, до складу якого представників великого капіталу, великих власників. Рішення, прийняті економічної елітою, часто-густо надають життя людей щонайменше високе вплив, ніж розв'язання правительства. Культурна еліта включає найбільш авторитарних і вельми впливових діячів мистецтва, освіти, літератури, представників творчої интеллигенции. Наукова еліта включає найбільш обдаровану частина інтелектуальної еліти. Її роль визначається ступенем на такі процеси, як розвиток науку й техніки, науковий і технічний прогресс. Військова еліта – найважливіший шар пануючої еліти. Вона важливу роль життя суспільства, у політичних процесах. Хоча військова еліта й сприймається як самостійна група, все-таки часто її належать до політичної еліти. Рівень впливу військової еліти на громадське життя

визначається найвищим рівнем життя мілітаризації країни, характером політичного режима.

47. Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі.

Політичний конфлікт — гостре зіткнення протилежних сторін, обумовлене спільним виявом різних інтересів, поглядів, цілей у процесі боротьби за владу, перерозподілу і використання політичної влади, оволодіння ключовими позиціями у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до прийняття рішень, про розподіл влади і власності в суспільстві. Саме в політичній сфері відбуваються найбільш гострі конфлікти між індивідами і соціальними групами. Політика, з одного боку, діяльність з попередження і вирішення конфліктів. З іншого боку, політика — засіб провокування конфліктів, оскільки вона зв'язана з боротьбою за володіння владою. Технологія і практика управління конфліктами визначаються не тільки загальними правилами, але і соціально-економічним, політичним станом суспільства, історичними, національними, релігійними і культурними особливостями.

Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і в певних умовах викликають конфлікт.

Причини конфліктогенної ситуації в політичній сфері: неефективність законотворчої діяльності Верховної Ради, відсутність у державної влади політичної волі щодо здійснення реформ, а саме — контроль та послідовність, невідповідність форм і методів регулювання національних особливостей, надмірна регламентація відносин, особливо соціальних, неорганізованість, недостатній рівень взаємодії держави і суспільства.

Серед причин політичних конфліктів у тоталітарних режимах: — надмірна централізація державної влади. — відсутність можливості легальної політичної протидії існуючій владі; — всезагальна ідеологізація суспільного життя і жорстока "боротьба" із інакомислячими; — жорсткий контроль над отриманням, обробкою і розповсюдженням інформації і на цьому грунті не випадкове виникнення різних "самовидавництв"; — розрив між декларованими принципами і фактичною стороною політики, яка проводиться, між словом і справою. — відсутність діючого механізму впливу громадян на політику держави і, як наслідок, невдоволеність у простих людей існуючим способом життя. У ліберально-демократичних режимах найбільш загальною причиною соціально-політичних конфліктів є нерівне положення, яке займають люди в "координованих системах", де одні управляють і командують, другі — вимушені підпорядковуватись і виконувати вказівки. Іншими словами, політичнийконфлікт виникає через питання влади.

48.

Поняття СТРАТЕГИЯ И ТАКТИКА в политике - уровни планирования и управления политическим процессом. Стратегия формируется как общая цель движения и общие принципы и способы ее достижения и реализуется через идеологические теории, манифесты, общие программы политических партий и элит.

Однакотика создается как дробление стратегического процесса на этапы или элементы, представляющие собой одновременно самостоятельные процессы и моменты целого.

Однако стратегия и тактика тождественны и различны, являются одним целым, которое различено само в себе, состоит из элементов. Функция политического планирования выполняется представителями элит.

Однако создании политических программ назначение стратегии и тактики заключается в обеспечении совпадения дробных фактических шагов с общей целью, результатом политического процесса, который предполагается получить. Обычно это противоречие формулируется как противопоставление цели деятельности и самого движения к ней или цели и средств ее достижения.

49.

Поняття та ознаки партії

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Ознаки політичної партії:

основна мета діяльності - завоювання і здійснення політичної влади в суспільстві;

наявність детально розробленої політичної програми і статуту партії;

наявність організованої структури на всіх рівнях;

активна участь у виборчих кампаніях.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

Ознаки політичних партій:

– добровільність об’єднання;

– певна тривалість існування в часі;

– наявність організаційної структури;

– прагнення влади;

– пошук народної підтримки.

50.

Поняття і типи політичної участі

Політична участь – це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і вироблення політичних рішень.

До найбільш розповсюджених видів політичної участі можна віднести:

- дії по делегуванню політичних повноважень (електоральна поведінка);

- активістську діяльність, яка спрямована на підтримку кандидатів і партій у виборчих компаніях;

- професійну політичну діяльність як публічних політиків, так і осіб, що фахово забезпечують реалізацію політико-державних функцій;

- відвідування мітингів, політичних зборів та участь в демонстраціях;

- участь в діяльності партій, політичних рухів і груп інтересів.

Політичну участь можна також поділити на такі різновиди:

автономна участь – це добровільна політична діяльність людей, які переслідують особисті чи групові інтереси;

мобілізована участь – має примусовий характер, її стимулами є адміністративний примус, страх, сила традиції тощо. Як правило, мобілізована участь спрямована на підтримку політичної системи; її метою є демонстрація відданості правлячій еліті, “всенародної єдності” і схвалення чинної політичної лінії. Такий тип участі домінує в автократіях (тоталітарних і авторитарних режимах);

“ангажована” участь – характеризує цілеспрямовану на реалізацію групових інтересів (партій, руху, лобі, політичної “команди”) політичну поведінку, яка є цілком усвідомленою, спланованою та, здебільше, професійною. Ангажовану позицію посідають природно всі партійні лідери та помітні партійні діячі, практично всі відомі публічні політики є безпосередньо чи приховано “ангажованими” впливовими політичними силами; абсолютна більшість засобів масової інформації також “ангажована” певними політичними групами, організаціями чи державою.

Конвенціональна участь - поведінка, яка використовує законні або ті, що відповідають загальноприйнятим нормам форми вираження інтересів і впливу на владу. Основною формою конвенціональної поведінки є участь у виборах. 

Неконвенціональна участь - незаконна або така, що суперечить загальноприйнятим політичним нормам поведінка. Вона проявляється у формах протесту, у непокорі державній владі. До подібних акцій громадяни вдаються у тих випадках, коли відсутні інституціональні канали вираження їх інтересів, або традиційні форми участі виявляються неефективними, а самі люди відчувають недовіру до політичної системи. Неконвенційна поведінка поділяється на ненасильницькі і насильницькі види. До перших можна віднести мітинги і марші протесту проти яких-небудь дій офіційної влади, пікети, сидячі страйки у громадських місцях і під вікнами урядових будівель, перекритгя транспортних магістралей. Ці дії можуть здійснюватися з порушенням діючого законодавства.

51.

Предмет політології

Предметом політології є головним чином, політична влада – закономірності її формування та розвитку, форми та методи функціонування.

Підходи до визначення предмета політології:

1. Інституціональний підхід-предмет політології це інститути(партії, організації…)Недоліки: Предмет політології розглядається, як формально-статичний, тобто цей підхід мало ефективний, при дослідженні динамічних політичних процесів.

2. Біхевіоризм-розглядає предмет політології, як тенденції і закономірності поведінки людей. Оснований на принципах позитивізму. Недоліки: біхевіористи не враховують внутрішні мотиви людської поведінки.

3. Підхід котрий розглядає політологію в широкому розумінні(Радугін).Політологія- це цілісна міждисциплінарна наука.

4. Політологія наука про закономірності діяльності по керівництву і управлінню суспільству на основі публічної влади.