2. Рецепція римського права

Рецепція права — запозичення чужоземного права, яке є більш розвинутим, ніж право країни, що позичає. Римське право виявило найбільшу життєздатність серед усіх світових кодексів. Після падіння Римської імперії римське приватне право ще продовжувало існувати і навіть розвиватися у Візантії.

Римське право заклало основу законодавства середньовічних єв­ропейських монархій і країн пізнішої доби. Широко відбувалася рецеп­ція римського права у Західній Європі у ХІІ-ХУІ століттях, оскільки розвиваються ремесла і торгівля, що відроджує інтерес до римського права. Видатну роль у відродженні і популяризації класичного римсь­кого права відіграв Болонський університет. Починаючи з XI ст., у цьому навчальному закладі практикуються т.зв. глоси - публічні за­читування і тлумачення {глосарій - з грецької словник з перекладом і поясненням незрозумілих слів) джерел. У XII ст. на зміну глосаторам прийшли т.зв. коментатори, які більшу увагу приділяли тлумаченню глоса, ніж безпосередньо джерелам. Рецепції римського права знач­ною мірою сприяв його абстрактний характер. Рецепція римського права дозволяла здійснювати реформу феодальних правових систем шляхом запозичень, котрі негайно проходили перевірку практикою.

Римське приватне право було рецепійовано у Цивільний кодекс Наполеона 1804 р., в російські цивільні Укладення 1903 та 1905 рр. та в інші кодифікації нового і новітнього часу. Римське приватне пра­во мало величезний вплив на становлення сучасних правових систем

держав Європи, Північної та Південної Америки. Рецепція римського права привела до того, що в одних з цих країн римське приватне пра­во стало чинним, а в інших здійснило значний вплив на зміст націо­нального цивільного права.

3. Значення римського приватного права для сучасного правника

У зв'язку із запровадженням ринкових відносин у нашій країні здійснюється рецепція римського приватного права у наше цивільне законодавство з метою удосконалення сучасного українського цивіль­ного законодавства перехідної епохи (від тоталітарного соціалізму до ринкової економіки). Вивчення іноземного законодавства неможливе без знання римського приватного права, його рецепції. Те само стосу­ється і міжнародного права. Володіння юридичною термінологією (необхідне не тільки для науковця, але й для юриста-практика) немо­жливе без засвоєння історії її виникнення. Чіткість юридичних визна­чень і формулювань, досконала юридична техніка давніх римських юристів та здійснених ними кодифікацій (особливо це стосується вчення про позови) мають неоцінене значення для становлення юрис­та та підвищення його наукової і практичної кваліфікації.

4. Поняття та види джерел права

Поняття "джерело права" розуміється: 1. Як джерело змісту пра­вових норм; 2. Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права; 3. Як джерело пізнання права.

Джерелом у розумінні змісту правових норм було рабовласниць­ке суспільство, яке саме в Древньому Римі досягло свого найбільшо­го розвитку.

У розумінні способу, форм утворення римського приватного права джерелами його становлення і розвитку протягом сотень років були: а) звичаєве право; б) закони - в епоху Республіки вони приймалися на­родними зборами, за доби принципату стали сентатусконсульти, а в пе­ріод абсолютної монархії - імператорські конституції; в) едикти магіст­ратів, тобто вищих посадових осіб; г) діяльність юристів.

Джерелами до пізнання римського права є конкретні юридичні пам'ятки (закони, кодифікації), праці юристів, а також істориків: ора­торів, письменників і драматургів.

Текст Законів XII таблиць є одним із авторитетніших джерел ін­формації про стан раннього римського права. Однак право постійно розвивається. Спочатку цілісного кодексу не існувало та було багато законів, писаних юристами на вимогу уряду, постанов плебісцитів,

тобто загальних зборів плебеїв, едиктів державних сановників, рі­шень сенату. Згодом були укладені збірки з римського права, в осно­ву яких було покладено спрощені посткласичні переробки класичних юридичних праць та витяги зі сводів імператорських законів. Коли республіка стала імперією, виникли укази імператорів, які часто пе­рекреслювали усю решту правових актів. Створив єдину систему права імператор Юстініан у VI сторіччі, придворні законники якого сформували збірники, що стали основою кодексу "Корпус юріс циві-ліс..." Найвагоміша складова його кодифікації - Дігести, або Пандек-ти, - антологія витягів з праць юристів-класиків. Своєю кодифікаці­єю Юстиніан надав усьому праву статутної форми.

Періодизація джерел

Юристи зазвичай виділяють такі періоди розвитку джерел римсь­кого права:

• Архаїчне право (754-367 р. до н.е.) - епоха виникнення й розвитку римського права, його основного джерела - законів. Головне дося­ гнення цього періоду - створення законів XII таблиць (451-450 р. до н.е.).

• Передкласичне право (367-27 р. до н.е.) - період виникнення й розвитку преторського права, заснованого на зборах едиктів судо­ вих магістратів - преторів.

• Класичне право (27 р. до н.е. - 1 третина III ст. н.е.) - період роз­ квіту римської юриспруденції, найбільша кількість найвідоміших римських юристів працювала в цей період.

• Посткласичне право (середина III ст. н.е. - V ст. н.е.) - період різ­ кого зниження активності римських юристів, появи численних компіляцій та збірників.

• Кодифікація Юстиніана (528-534 р.) - створення корпусу римсь­ кого права - основи для подальшого розвитку всього європейсь­ кого права.