- •М іністерство освіти і науки, молоді та спорту україни
- •Конспект лекцій
- •Тема 1 машинобудівне підприємство в системі ринкових відносин
- •1.1. Підприємство: цілі діяльності, організаційні основи, продукція
- •1.2. Організаційно-правові форми підприємства
- •1.3. Ринкове середовище підприємства
- •1.4. Маркетинг товарів промислового виробництва
- •Тема 2 основний капітал підприємства
- •2.1. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства
- •2.2. Класифікація, структура, облік та оцінка основних фондів
- •2.3. Знос, амортизація і відтворення основних фондів
- •2.4. Показники використання основних фондів
- •2.5. Нематеріальні активи
- •Тема 3 виробнича потужність підприємства
- •3.2 Методика розрахунку виробничої потужності.
- •3.1 Види виробничої потужності
- •3.2 Методика розрахунку виробничої потужності
- •3.3 Шляхи підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства
- •Тема 4 оборотні засоби підприємства
- •4.1 Оборотні засоби: загальна характеристика, склад і структура
- •4.2. Нормування оборотних засобів
- •4.3. Ефективність використання оборотних засобів підприємства
- •Тема 5 персонал підприємства та продуктивність праці
- •5.1. Персонал підприємства, його склад, структура і класифікація
- •Набір та підготовка персоналу підприємства
- •5.3. Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства
- •5.4. Продуктивність праці, показники та методи її визначення
- •5.5. Чинники та резерви зростання продуктивності праці
- •Тема 6 оплата праці
- •6.1. Заробітна плата: сутність, функції
- •6.2. Елементи організації заробітної плати
- •6.3. Тарифна система оплати праці
- •6.4. Система оплати праці
- •6.5 Преміювання персоналу
- •Тема 7 собівартість продукції підприємства
- •7.1. Сутність, значення та класифікація витрат
- •7.2. Групування витрат за економічними елементами
- •7.3. Калькуляція собівартості продукції
- •7.4. Наближені методи розрахунку собівартості виробів
- •7.5. Напрями зниження собівартості продукції
- •Тема 8 ціноутворення
- •8.1. Ціна: поняття, функції, класифікація
- •8.2. Методи ціноутворення
- •8.3. Цінова політика підприємства
- •Тема 9 ефективність інженерних та господарських рішень
- •Сутність визначення ефективності інженерних та господарських рішень
- •Показники та методи розрахунку ефективності інвестицій
- •9.3 Показники порівняльної ефективності інновацій та методи розрахунку порівняльного ефекту виробничих інновацій
- •9.4 Методика розрахунку сукупного ефекту від створення нової продукції
- •Література
7.4. Наближені методи розрахунку собівартості виробів
Проектування машин, приладів, устаткування потребує техніко-економічного обґрунтування інженерних рішень в умовах недостатньої інформації для складання калькуляції собівартості виробу. Така ж проблема виникає під час розробки бізнес-планів інноваційних проектів. У цих випадках використовуються наближені (спрощені) методи розрахунку собівартості виробів. Усі методи прогнозування собівартості продукції ґрунтуються на аналізі собівартості виробів-аналогів. Аналог повинен бути подібним за конструктивним виконанням та експлуатаційним призначенням.
Наближені методи розрахунку собівартості виробів поділяються на дві групи: методи цілісного оцінювання собівартості машин, приладів, устаткування та ін.; методи оцінювання собівартості виробів через поділ об'єкта аналізу на окремі елементи (вузли, блоки), визначення собівартості цих елементів з подальшим розрахунком собівартості виробу в цілому. У цих групах використовуються такі основні наближені методи розрахунку собівартості: параметричний метод; метод структурних аналогій.
Параметричний метод передбачає визначення собівартості виробу залежно від його параметрів, які відображають його найбільш важливі технічні або експлуатаційні характеристики.
Найчастіше використовують два різновиди цього методу — кореляційне моделювання та метод питомих витрат.
Метод кореляційного моделювання передбачає встановлення кореляційної залежності собівартості від технічних параметрів виробу. Це дає змогу визначити собівартість виробу на початкових стадіях проектування, коли відомі його технічні характеристики. Метод ґрунтується на одному з розділів математичної статистики — теорії кореляції. При цьому вирішуються два головних завдання: визначення форми аналітичної залежності показника У від параметрів-аргументів X та оцінювання щільності кореляційного зв'язку. Є стандартні програми, які дають змогу вирішити ці завдання за допомогою комп'ютера.
Кореляційне моделювання передбачає побудову парної або багатофакторної моделі. Парна кореляція характеризує зв'язок між собівартістю виробу Св та основним параметром, який найповніше відображає його конструкційно-експлуатаційну характеристику:
де Пт — технічний показник виробу.
Наприклад, для двигунів внутрішнього згоряння ця залежність має вигляд:
де Р — потужність двигуна;
ауЬ — постійні величини, які визначають під час кореляційного аналізу.
Вихідними даними для побудови кореляційної моделі є статистична інформація підприємств-виробників.
Множинна кореляція передбачає визначення собівартості виробу залежно не від одного, а декількох параметрів виробу (Пт ):
Наприклад, собівартість електролебідки від її технічних параметрів може бути подана у такому вигляді:
де G — маса електролебідки;
Рт — тягове зусилля;
V — швидкість намотування канату;
а, b, c, d — постійні величини.
Множинна кореляція забезпечує більшу точність, ніж парна, проте існують певні обмеження її використання. По-перше, показники, які включаються до математичної моделі, мають бути досить незалежними один від одного, що під час конструювання машин зустрічається не дуже часто. По-друге, кількість об'єктів для дослідження повинна бути більша від кількості параметрів-аргументів (не менше ніж у 6—7 разів). Саме відсутність належної інформаційної статистичної бази стримує використання кореляційного моделювання для розрахунків собівартості продукції. Цей метод ширше використовують у важкому машинобудуванні.
Другий різновид параметричного методу — це метод питомих витрату який передбачає визначення собівартості на одиницю основного конструктивного параметра виробу (маса, потужність, продуктивність та ін.)
де Са — собівартість виробу-аналога;
ПТ.н , Пт — відповідно технічний показник аналога та нового виробу.
Найчастіше у машинобудуванні як технічний показник використовується маса виробу. Головним недоліком методу питомих витрат є невелика точність, оскільки при цьому не враховується використання нових матеріалів, комплектуючих виробів порівняно з виробом-аналогом.
Наближену собівартість нового виробу можна визначати також методом структурної аналогії. Сутність цього методу базується на аналізі структури собівартості аналогічних машин, приладів тощо з огляду на статті калькуляції або частки окремого вузла, блока у собівартості виробу в цілому.
Собівартість нового виробу в цьому випадку визначається за формулою
де Сб — собівартість блока (вузла) нового виробу;
кь — частка аналогічного блока (вузла) у собівартості виробу-аналога
Для розрахунку вибирають блок (вузол), який має найбільшу частку в собівартості виробу. Собівартість блока (вузла) розраховується також одним з наближених методів.
У випадку структурної аналогії за статтями калькуляції собівартість нового виробу розраховують таким чином:
де Сіп — витрати за і-ю статтею калькуляції для нового блоку;
kіа — частка і-ї статті витрат у повній собівартості виробу-аналога.
Найчастіше для виробів машинобудування статтею, за якою визначається собівартість, беруть витрати на матеріали, для радіоелектронних виробів — витрати на покупні вироби та напівфабрикати. Це пояснюється тим, що, по-перше, ці статті витрат мають найбільшу частку, по-друге, інформація саме для розрахунку цих статей витрат першою з'являється під час розробки нових виробів.
Точність розрахунку собівартості (Сн) підвищується, якщо врахувати структурні співвідношення матеріальних витрат та заробітної плати
де Смн — матеріальні витрати за новим виробом;
kза, kма,— відповідно частка витрат на основну заробітну плату та на матеріали у складі повної собівартості виробу-аналога;
а — норматив нарахувань на заробітну плату (додаткова заробітна плата та внески на соціальні заходи);
р — норматив загальновиробничих витрат;
у — норматив адміністративних витрат;
φ — норматив витрат на збут.
Значення усіх складових, за винятком витрат на матеріали, приймається відповідно до умов виробництва виробу-аналога.