2.5. Нематеріальні активи

Нематеріальні активи — це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси для їхнього використання в госпо­дарській діяльності з метою отримання прибутку.

До складу нематеріальних активів входять:

• права, що з'являються внаслідок володіння підприєм­ством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки; свідоцтвами на знаки для товарів і послуг; найменування місця походження товару, фірмове найменування;

• права, що виникають внаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем); |

• права на використання створених на підприємстві нетра­диційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізатор­ських пропозицій, ноу-хау, комерційних таємниць та ін.);

• права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

• монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяль­ності;

• права, що з'являються внаслідок укладених підприєм­ством з іншими підприємствами й організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчують патентами. Патентом називається виданий держав­ним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт про­мислової власності.

Не всі об'єкти інтелектуальної власності є патентоздатними, тобто не всі винаходи, корисні моделі та промислові зразки можуть бути запатентовані. Щоб винахід був запатентований, він має бути новим і вміщувати певний рівень винахідницької творчості.

Правову охорону знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюють на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, що засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користува­тися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороня­ти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на викори­стання знака на підставі ліцензійного договору. Власник тако­го свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком по­переджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак за­реєстровано в Україні.

Для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, на комп'ютерні програми та бази даних особа, яка має авторське право, може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному примірнику товару і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Державну реєстрацію авторських прав здійснює відповідно до встановленого порядку Державне агентство України з ав­торських і суміжних прав, яке складає і періодично видає ка­талоги всіх реєстрацій. Під час реєстрації прав автору видають свідоцтво встановленого зразка. За виникнення спору реєстра­ція визначається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Об'єкти інтелектуальної власності, до числа яких належать ноу-хау та раціоналізаторські пропозиції, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Це означає, що порядок їхнього використання на підприємстві або порядок їхнього продажу іншим суб'єктам господарювання визначає керівництво підприємства. Правовий захист таких об'єктів інтелектуальної власності здійснюється в межах чин­ного законодавства про комерційні таємниці, яке включає перелік відповідальностей, зокрема і кримінальну.

Є три основні юридичні методи, які можуть бути використа­ні для комерційної передачі об'єктів інтелектуальної влас­ності, а саме: продаж, ліцензування та досягнення угоди про ноу-хау.

Метод продажу власником усіх виключних прав і придбан­ня їх іншою особою полягає в тому, що всі виключні права, які надаються, скажімо, патентом на винахід, передаються без об­меження часу або інших обмежень власником винаходу іншій фізичній або юридичній особі. Такі принципи мають силу і під час передачі інших об'єктів промислової власності.

Юридичний акт, за допомогою якого власник запатентова­ного виробу передає свої права іншій особі, засвідчується пись­мовим документом. Після підписання документа попередній власник втрачає права на запатентований виріб. Новим влас­ником прав, які надаються патентом на винахід, стає отримувачем патенту.

Другим юридичним методом передачі прав є ліцензування, тобто надання власником запатентованого виробу іншій фі­зичній або юридичній особі дозволу на здійснення в певній країні та в обмежений проміжок часу однієї або кількох дій, на які має виключне право власник винаходу. Юридичний документ, який засвідчує дозвіл на використання винаходу називається ліцензійним контрактом, або ліцензією.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс упродовж певного терміну за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі та ін. (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцен­ціату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки та ін.

Третій юридичний спосіб передачі і придбання нематеріальних ресурсів належить до ноу-хау. Пункти, що стосуються ноу-хау, можуть бути включені до ліцензійного контракту або до окремого письмового документа. Ноу-хау можуть бути передані и речовій (матеріальній) або нематеріальній формі. У деяких випадках особа, яка отримує права на ноу-хау від попереднього власника, бере на себе зобов'язання не розкривати його третім особам.

За використання об'єкта ліцензійної угоди виплачують певну матеріальну винагороду. Найпоширенішою формою такої винагороди є роялті (періодичні відрахування), що встановлю­ються у вигляді ставок до обсягу продажу або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Замість роялті можна користуватися разовим паушальним платежем, тобто оплачувати фак­тичну ціну ліцензії.

Оцінка вартості наявних нематеріальних активів є об'єк­тивно необхідною для вирішення цілої низки економічних пи­тань, які постають перед підприємством (організацією). Необхідність цієї оцінки обумовлена такими головними обстави­нами:

• включення нематеріальних активів до статутного фонду;

• розмежування майнових часток у статутному фонді під час об'єднання або поділу підприємств (організацій);

• переоцінка вартості нематеріальних активів з плином часу;

• вирішення питань, пов'язаних з купівлею (продажем) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

• здійснення звітності підприємства за результатами вироб­ничо-господарської та комерційно-фінансової діяльності;

• необхідність отримання кредиту під заставу майна;

• визначення збитків, пов'язаних з порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності, та ін.

Оцінку вартості нематеріальних активів здійснюють анало­гічно оцінці вартості решти майна підприємства з урахуван­ням певних особливостей. Для оцінки вартості нематеріальних активів у виробничій практиці використовують різноманітні методи залежно від виду того чи того нематеріального активу та вибору підходу для оцінки нематеріальних активів.

Першу групу становлять методи оцінки, які базуються на витратному підході, сутність якого полягає у розрахунку ви­трат на відтворення нематеріальних активів. Найпоширеніши­ми методами витратного підходу є:

• витратний метод, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів;

• метод початкових витрат, за якого вартість нематері­альних активів визначається за бухгалтерською звітністю під­приємства за кілька останніх років, виходячи з величини фак­тичних витрат і терміну створення нематеріальних активів;

• метод вартості заміщення дає змогу розраховувати ма­ксимальну вартість певного нематеріального активу на основі мінімальної ціни, яку необхідно заплатити за придбання ана­логічного активу;

• метод відновної вартості передбачає визначення вартості нематеріального активу як суму витрат, необхідних для ство­рення нової точної копії оцінюваного активу.

Прибутковий (дохідний) підхід оцінки вартості нематері­альних активів ґрунтується на припущенні, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент залежить від величини доходів, які можна отримати з цього активу в майбут­ньому.

Прибутковий підхід реалізується за допомогою таких ме­тодів:

— метод капіталізації прибутків, який полягає у виявленні джерел і розмірів чистого прибутку, що його може дати підприємству в майбутньому оцінюваний актив;

— метод дисконтування майбутніх грошових потоків, суть якого полягає в тому, що обсяг чистого прибутку, який очікується отримати у майбутньому від оцінюваного активу, коригується за допомогою показника ставки дисконтування.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів базується на визначенні вартості оцінюваного активу з урахуванням ринкової кон'юнктури на аналогічні активи. Цей підхід реалізується в таких методах:

• метод порівняльного аналізу продажу, який передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, ;і вартістю аналогічних об'єктів, які вже були реалізовані на ринку в попередні періоди;

• метод звільнення від роялті, за якого вартість активу визначається шляхом умовного припущення, що всі об'єкти інтелектуальної власності, які використовують на підприєм­ці, йому не належать. У цьому разі підприємство було б зобов’язане виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цих об'єктів інтелектуальної власності певну суму грошей. І насправді цю суму грошей підприємство нікому не виплачує, а залишає за собою. Цю суму грошей підприємство вважає додатковим прибутком, який створюється цим нематеріальним активом. Ця ж сума грошей і є ринковою вартістю нематері­ального активу, який оцінюється за цим методом.

Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Підприємство самостійно встановлює норму амортизаційних відрахувань залежно від очікуваного терміну корисного вико­ристання того чи того нематеріального активу, але не більш як десять років.

Амортизацію нематеріальних активів нараховують щоміся­ця, починаючи з місяця, який є наступним після зарахування нематеріальних активів на баланс підприємства.

Контрольні питання

1. Що таке капітал? Дайте визначення цього поняття і по­ясніть його роль у процесі виробництва матеріальних благ.

2. Дайте визначення і поясніть суть основного капіталу підприємства як різновиду капіталу.

3. Класифікуйте складники основного капіталу підприємства.

4. Що таке власний і позиковий капітал підприємства?

5. Що таке статутний і резервний капітал підприємства?

6. Поясніть, що становлять основні фонди підприємства.

7. Наведіть класифікацію та структуру основних фондів підприємства.

8. У чому полягає суть оцінки основних фондів підприємства?

9. Що таке балансова вартість основних фондів підприємства?

10. Що таке ліквідація вартості основних фондів підприємства?

11. У чому полягає суть фізичного, функціонального та еко­номічного зносу основних фондів?

12. Що таке амортизація основних фондів?

13. Які ви знаєте методи амортизації основних фондів?

14. Як здійснюється розрахунок показника ступеня ефектив­ності витрат на проведення капітального ремонту устаткування?

15. Які ви знаєте показники використання основних фондів?

16. Що таке нематеріальні активи як економічна категорія?

17. Що входить до складу нематеріальних активів?

18. Які ви знаєте методи оцінки вартості нематеріальних активів?

19. Як здійснюється амортизація нематеріальних активів?