53 Боротьба сталінськ тоталітарн режиму з укр. Націон – визвольн рухом в іі полов 40-поч 50-х років хх ст..

При вивченнi цього питання слiд простежити вплив адмiнiстративно-командної системи на полiтичний розвиток України в30-х рр. Доцiльно пiдкреслити, що на першому етапi наступу Сталiна проти потенцiйної опозицiї в Українi (реальний опiр йому був дуже слабким) основною мiшенню стала стара українська iнтелiгенцiя, особливо та, що була пов’язана з нацiональними урядами та не бiльшовицькими партiями 1917-1921 рр., а також видатнi дiячi культу ри i науки. ОДПУ, фабрикуючи «таємнi антирадянськi органiзацiї», застосовуючи фiзичний i психологiчний терор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвiтлюваних у пресi показових процесах. У такий спосiб полiтична полiцiя виправдовувала покарання засуджених, дискредитуючи всiх, хто подiяв їхнi погляди i готуючи грунт до наступних арештiв.Зазначте, що вперше до цiєї практики в Українi вдалися в 1929-1930 рр., коли в належностi до таємної нацiоналiстичної органiзацiї пiдназвою «Cпiлка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провiдних вчених, письменникiв та iнших представникiв iнтелiгенцiї,включаючи С. Єфремова, В.Чехiвського,та інш.. «Виявленiй»органiзацiї приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав,емiгрантських сил, пiдбурювання селянства проти колективiзацiї,вбивства Сталiна та його соратникiв, вiдокремити Україну вiд СРСР iутворити Українську самостiйну державу.Пiсля процесу СВУ, пiд час якого називалися iмена багатьох членiв Всеукраїнської Академiї наук, уряд увiв цензуру на її видання, став закривати найдiяльнiшi її секцiї i виганяти «буржуазних нацiоналiстiв». У 1931 р. було розпущено iсторичну секцiю М.Грушевського, а самого вченого пiд приводом того, що вiн причетний до ще однiєї таємної органiзацiї, вислали до Росiї, де вiн у 1934р. помер при загадкових обставинах. Набагато суворiших переслiдувань зазнали багато його колег i майже всi учнi. Процес СВУстав також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинуваченi у спiвпрацi з цiєю органiзацiєю,першоiєрархи церкви були змушенi скликати у сiчнi 1930 р. собор iсаморозпуститися. Незабаром митрополита М.Борецького, десятки єпiскопiв та сотнi священникiв було заслано до таборiв.Розкриваючи дане питання, студентам також треба добре засвоїти суть та причини так званого «великого перелому» 1929 р. Зокрема слiд уяснити, що в цей час соцiально-економiчнi перетворення сiльського господарства зводилися до сталiнської колективiзацiї, яка пов’язувалася з курсом на форсовану iндустрiалiзацiю, з позаекономiчним примусом селянства, котре повинно було платити своєрiдну «данину» на розвиток промисловостi.Потрiбно проаналiзувати особливостi суцiльної колективiзацiї в Українi, полiтику розкуркулення, руйнiвний вплив бiльшовицького насильства на продуктивнi сили сiльського господарства. Так, щоб придушити опiр суцiльнiй колективiзацiї, заможних селян оголошували «куркулями» i виселяли у райони Пiвночi, потiм почали виселяти середнякiв i навiть частину бiднякiв. Загалом за 1928-1931 рр. Зникло 352 тиС. господарств, 200 тиС. з яких було експропрiйовано. З понад мiльйона українських селян, репресованих радянською владою на початку 30-х рр., близько 850 тиС. депортували на Пiвнiч, де багато з них загинули. Визначаючи причини голодомору 1932-1933 рр. в Українi, необхiдно наголосити, що це була спланована акцiя комунiстичного режиму проти українського селянства, яка повинна була лiквiдувати базу української нацiї i нацiонального вiдродження, протистояння радянськiй владi. Аналiз архiвних джерел переконливо засвiдчує той факт, що в українському селi мали мiсце всi елементи полiтики геноциду. Такого висновку дотримуються i члени Мiжнародної комiсiї по розслiдуванню голоду в Українi (до її складу входили провiднi юристи свiту), яка працвала в 1988-1990 рр. Та й сам Сталiн визнавав, що загальний вврожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчiв не бракувало. Проте держава систематично конфiсковували бiльшу їх частину. Ігноруючи заклики i передження українських представникiв влади, Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна у 1932 р.на 44 %. Це рiшення i та жорстокiсть, з якою виконувалися його накази, прирекли мiльйони людей на смерть вiд голоду, який неможливо назвати iнакше, як штучний. Голод, що поширювався протягом 1932 р. набув найстрашнiшої сили на поч. 1933 р. Залишившись без хлiба, селяни їли мишей, пацюкiв та горобцiв, кiсткову муку i кору дерев. Мали мiсце численнi випадки канiбалiзму. Але конфiскацiї збiжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цiлi села. За казiвкою Молотова, коли хлiба не було, забирали сухарi, картоплю, сало, солiння, тобто всi запаси їжi. Намагаючись врятуватися, тисячi селян йшли до мiста, де весною скасували хлiбнi картки i можна було купити хлiб. Однак сiльським жителям хлiб продавати заборонялося. Селянам не дозволялося також найматися самостiйно на роботу на промисловi пiдприємства. Незважаючи на те, що шляхи, якi вели до мiста, були блокованi, тисячi сiльських жителiв пробивалися туди, але не знаходили порятунку i вмирали прямо на вулицях. У Харковi, Одесi, Днiпропетровську, Полтавi, Києвi кожного ранку збирали i вивозили до братських могил померлих вiд голоду селян. Прагнучи врятувати вiд голодної смертi дiтей, селяни везли їх до мiста i залишали в установах, лiкарнях, просто на вулицях. Загалом же, за пiдрахунками дослiдникiв вiд голоду 1932-1933 рр. в Українi загинуло вiд 5 до 9 млн.чол. Цим самим пiдривалася етнiчна основа становлення української нацiї – село, знищувався той прошарок, вiд якого залежали процвiтання суспiльства, здатнiсть його до розвитку. Далi варто зупинитися на висвiтленнi масових репресiй, якi здiйснювалися в Українi протягом 30-х рр. Слiд пiдкреслити, що з особливою силою вони розгорiлися пiсля того як в сiчнi 1933 р. Сталiн призначив своїм особистим представником в Українi П.Постишева. Разом з ним прийшов новий голова ОДПУ В.Балицький i тисячi росiйських функцiонерiв. Постишеву було доручено завершити колективiзацiю без огляду на цiну, провести чистку в компартiї та припинити українiзацiю. По мiрi того, як набирало обертiв правлiння терору нового сталiнського посланця в Українi, страчувалися чи висилалися в табори тисячi представникiв нової української iнтелiгенцiї, що з’явилася у 20-тi рр. З 240 українських письменникiв тодi зникло 200, iз 85 вчених-мовознавцiв лiквiдували 62. Оголошували шпигунами i заарештовували фiлософiв, художникiв, редакторiв. Деякi дiячi, не бажаючи зректися своїх поглядiв, накладали на себе руки, як це зробили М.Скрипник та М.Хвильовий. До сибiрських таборiв заслали навiть М.Яворського та його колег з iнституту марксизму-ленiнiзму, що розробляли марксистську iсторiю України. Закрили експерементальний театр Л.Курбаса «Березiль», а сам Курбас, як i М.Кулiш, також зникли у таборах. Прославленi на весь свiт фiльми О.Довженка зняли з прокату, а самого кiнорежисера змусили переїхати до Москви. Зазначте, що в 1933 р. знищення українських установ сягнуло апогею. Комiсарiати освiти, сiльського господарства, юстицiї, сiльськогосподарська академiя, редколегiї газет, лiтературних журналiв, енциклопедiй, кiностудiї оголошувалися «гнiздами нацiоналiстiв-контрреволюцiонерiв» i пiддавалися чисткам. Спираючись на фактологiчний матерiал, покажiть, що чистки були спрямованi не лише проти дiячiв культури, а й проти полiтичної верхiвки України. За звинуваченнями у нацiоналiзмi їх жертвами стали 15 тиС. вiдповiдальних працiвникiв. Ведучи мову про так звану «велику чистку» 1937-1938 рр., треба звернути увагу, що якщо репресiї на початку 1930-х рр. були в основному спрямованi проти українцiв, то терор 1937-1938 рр. охопив весь Радянський Союз i мав на метi змести всiх реальних та уявних ворогiв Сталiна. В цей час репресувалися не лише керiвнi особи, але й рядовi робiтники, колгоспники, iнтелiгенцiя, вiйськовослужбовцi Суспiльство все глибше опускалося у прiрву страху, вiдчаю, моральної деградацiї. За особистою вказiвкою Сталiна вiд iменi ЦК ВКП(б) заарештованих пiддавали тортурам. Не витримуючи фiзичних мук, вони давали свiдчення i на себе, i на своїх знайомих. Так забезпечувався черговий приплив арештiв. Україна постраждала вiд цього «полювання на вiдьом» бiльше, нiж iншi регiони. Служiння Сталiну вiрою i правдою впродовж багатьох рокiв не врятувало партiйно-державне керiвництво республiки. Загинули майже всi члени ЦК КП(б)У та українського уряду. НКВС планував знищити цiлi верстви населення, зокрема священникiв,колишнiх учасникiв антибiльшовицької боротьби, тих, хто бував закордоном чи мав там родичiв, iммiгрантiв з Галичини i ряд iнших. За даними iсторика А.Антонова-Овсiєнка, терор 1935-1941 рр. принiс 20 млн. жертв. Скiльки з них припадає на Україну, окрiм втрат вiд голодомору 1932-1933 рр. та репресiй першої половини 30-х рр., iсторична наука остаточно ще не визначила