Трихінельоз

(син.: одутлівка, трихіноз) – біогельмінтоз, який пов'язаний з паразитуванням трихінел – статевозрілих особин та їхніх личинок.

Актуальність. Трихінельоз поширений у всіх географічних регіонах – від тропіків до Заполяр’я. Україна належить до регіонів зі значним поширенням трихінельозу. Зараження ним багатьох видів тварин і людини зумовлює соціально-економічну значущість цієї інвазії. Трихінельоз може перебігати з ускладненнями (міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт), а також з можливим летальним кінцем.

Етіологія. Збудник – трихінела (Trichinella spiralis) –гельмінт ниткоподібної форми. Тіло округле, поступово звужене в передній частині. Самка 3-4 мм, самець 1,2-2 мм. Самки народжують живих личинок завдовжки 0,1 мм.

Життєвий цикл. Трихінела – біогельмінт. Для неї один і той же організм, включаючи і людину, є послідовно спочатку остаточним, а потім проміжним хазяїном.

Зараження людини відбуваєься у разі вживання в їжу м’яса тварин, яке містить личинки збудника. Після перетравлення м’яса у шлунку і розчинення капсул, що оточують личинки, вони потрапляють у тонку кишку, де через добу перетворюються на самців і самок. Запліднені самки прикріплюються до слизової оболонки кишок. Через 3-4 доби після зараження вони народжують личинок (живуть 2 міс і народжують більше 1 000 личинок). Личинки проникають у лімфатичну та кровоносну системи і течією крові розносяться в різні тканини. Досягнувши по смугових м’язів, личинки виділяють гіалуронідазу і проникають у м’язові волокна, скручуються спіраллю, через 3 тиж стають інвазійними й інкапсулюються. Трихінели в м’язах можуть зберігатися роками (25-40-50 років). Особливо інтенсивно личинки уражують ті м’язи, які найбагатші на кровоносні судини: міжреберні, м’язи діафрагми, язика, глотки, очей, жувальні.

Трихінели стійкі до дії несприятливих чинників. За температури 12*С зберігають життєздатність до 2 міс. У соленій і копченій шинці – до 1 року.

Сприйнятливість людей і тварин висока. У разі вживання в їжу, ураженого трихінелами м’яса, майже всі люди захворіють.

Імунітет залишається після перенесеного захворювання. Повторне захворювання, як правило, має стертий безсимптомний перебіг. У разі розвитку імунітету спостерігається масова загибель личинок у м’язах. Лабораторні тварини несприйнятливі до повторного зараження протягом 1,5 року. Наявність гуморальних антитіл при трихінельозі використовують для імунодіагностики цього захворювання.

Джерело збудника є свійські та дикі м'ясоїдні й усеїдні тварини (60 видів): переважно свійські та дикі свині, бурі й білі ведмеді, гризуни. Трихінельоз може бути у кішок, собак. Тварини заражаються поїдаючи трупи інвазованих тварин. Збудник трихінельозу з організму живителя не виділяється. Хвора людина є епідемічно безпечною для оточуючих.

Механізм передачі м'ясо-оральний. Зараження відбувається аліментарним шляхом у разі вживання в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса тварин, інвазованого трихінелами. Особливо небезпечні є сирокопчені вироби: окіст, бекон, ковбаси, сало-шпик та шашлики. Свинячий шпик має м’язові прошарки, він може сприйняти солі до 3-5%. Така концентрація солі не вбиває трихінел. Проварювання м’яса при температурі в товщі м’яса 70-80*С не гарантує знезараження трихінел в капсулах. Низькі температури теж не дають гарантії.

Особливості епідпроцесу:

• Рівень захворюваності залежить від рівня зараженості свійських тварин, переважно свиней.

• Починаючи з 1986 року у південних областях України спостерігається групова захворюваність унаслідок вживання м’яса, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю. Протягом 1992-1995рр. реєструвалися групові спалахи з летальними випадками.

• Поширенню трихінельозу сприяють: незадовільна ветеринарна експертиза свинячих туш; реалізація м’яса на стихійних ринках; незадовільний стан смітників, ринків, м'ясокомбінатів; недостатня боротьба з гризунами.

Клініка. Інкубаційний період від 2 до 28 діб, у середньому – 9-10 діб. Клініка трихінельозу характеризується алергічними проявами з 4 основними симптомами: набряки повік і обличчя, м’язовий біль, висока температура тіла й високий рівень еозинофілів у крові. Захворювання має гострий перебіг. При масових інвазіях трихінелами хвороба може ускладнитися ураженнями органів, з яких найбільш важкими є міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, гепатит, нефрит.

За наявності 5 личинок на 1 кг маси тіла людини настає смерть.

Лабораторна діагностика. З метою ветеринарно-санітарної експертизи м’яса застосовують трихінелоскопію для виявлення інкапсульованих трихінел. Досліджують 24 зрізів діафрагмального м’яза.

Для діагностики трихінельозу у людини використовують імунологічні методи: РЗК, реакцію кільце преципітації; імуноферментний метод (Іg M); шкірно-алергічну пробу.

Специфічна терапія тіабендазолом та десенсибілізувальна терапія.

Специфічна профілактика не розроблена.

Протиепідемічні заходи.

• Дегельмінтизація в умовах стаціонару.

• Ретельний збір епіданамнезу з метою виявлення чинника передачі.

З метою профілактики трихінельозу необхідно проводити:

• Ветеринарно-санітарну експертизу м’яса в продаж чи на переробку (знищення туш тварин при виявленні хоча б одної личинки трихінел). Без трихінелоскопії м'ясо не підлягає клеймінню. Обладнання на забійних пунктах біотермічними ямами для утилізації відходів. Заборона подвірного забою свиней.

• Оздоровлення поголів’я свиней шляхом покращення санітарно-зоогігієнічних умов, домагатися стійлового утримання свиней, проведення дератизації на свинофермах, обеззаражування кормів тваринного походження.

• Санітарну-освітню роботу серед населення.

Епіднагляд. Оскільки трихінельоз належить до природно-осередкових зоонозних захворювань необхідно проводити:

• систематичний моніторинг за циркуляцією збудника серед тварин, особливо свиней та на основі даних проводити заходи щодо ліквідації стаціонарних синантропних осередків.

• Систематично проводити заходи щодо запобігання занесенню збудника інвазії з природних осередків у синантропні (боротися з браконьєрами, організовувати трихінелоскопію м’яса диких тварин, яке вживають у їжу.

Має значення санітарно-освітня робота. Кожний випадок трихінельозу реєструється в СЕС.

При підготовці посібника використовувалась література:

К.М. Синяк, В.М. Гирін Епідеміологія з основами медичної паразитології К.: Здоров’я, 2001р

В.П. Пішак, Т.М. Бойчук, Т.Є. Дьякова, О.В. Денисенко, О.І. Сметанюк, Р.Є. Булик Медична паразитологія Чернівці, 2003р.