Ехінококоз

Біогельмінтоз з хронічним перебігом та алергійним компонентом, спричиненим проникненням збудника в органи та тканини людини і розвитком ларвоцист. Найчастіше уражуються печінка та легені.

Актуальність. Ехінококоз поширений майже у всіх країнах світу і частіше в регіонах з розвиненим пасовищним тваринництвом, особливо вівчарством. В Україні реєструється переважно в південних областях. Щорічно виявляють 20-30 випадків. Соціально-економічна значущість пов’язана з важким і тривалим перебігом хвороби. Значно знижується продуктивність тваринництва.

Етіологія. Збудник – ехінокок (Echinocoсcus granulosis). Це дрібний ціп’як завдовжки 2-6 мм. Сколекс має 4 присоски і хоботок з двома рядами гачків (36-40). Стробіла складається з 3-4 члеників, останній – зрілий. Цей членик досить великий, займає близько половини довжини тіла, містить матку, що має бічні вирости і містить 400-800 яєць. У кожному яйці формується личинка – онкосфера. Передостанній членик гермафродитний.

Життєвий цикл. Членики виділяються назовні з фекаліями остаточного хазяїна, котрими є вовки, шакали, лисиці, зрідка – кішки, частіше собаки. Розрізняють два підвиди збудника ехінококу: овечий та свинячий штами. Членикиовечого штаму рухливі, що зумовлює можливість забруднення ними трав’яного покриву і створюються умови для зараження овець та великої рогатої худоби. Членики свинячого штаму не здатні активно рухатися і залишаються у фекаліях. Тому цим штамом заражуються свині, схильні до копрофагії. Онкосфери ехінокока стійкі і зберігають життєздатність протягом 10-12 міс. Можуть перезимовувати.

Зрілі членики виповзають з анального отвіру собаки, забруднюють пасовиська, потрапляють на шерсть овець та заковтуються у кишечник проміжного хазяїна (вівці, людина). У кишечнику з яєць виходять онкосфери, проникають у кровоносні судини і ворітною веною потрапляють у печінку. Ті онкосфери, що не затрималися у печінці, через праву половину серця потрапляють у легені. Нерідко вони виходять із легень у велике коло кровообігу і заносяться кров’ю у головний мозок та інші органи. У місцях локалізації онкосфери перетворюються на фіни.

Фіна – ехінокок (однокамерний міхур – ларвоциста) з вивідковими камерами зі сколексами всередині.

Фіна росте повільно у середину міхура і може досягати у людини розмірів голівки новонародженої дитини, а у тварин – маси в 64 кг.

При поїданні заражених органів відбувається зараження остаточного хазяїна (собаки, вовки). У кишечнику цих тварин личинка перетворюється на статевозрілого паразита.

Людина в життєвому циклі паразита є сліпою гілкою, бо нечасто трупи людей поїдаються хижими тваринами. Роль людини у підтриманні даного виду гельмінта, таким чином, незначна.

Сприйнятливість тварин і людей висока.

Імунітет вивчений недостатньо. Однак імунні реакції організму людини лежать в основі серодіагностики.

Джерело збудника. Кінцевим живителем є представники сімейства собачих, а також кішки та інші хижі ссавці. Особливе епідзначення мають собаки, під час спілкування з якими людина може заразитися. Проміжним живителем, крім людини, можуть бути свійські та синантропні тварини: вівці, кози, велика рогата худоба, свині, олені (від них можуть заражатися м’ясоїдні тварини, з’їдаючи їх органи).

Механізм передачі фекально-оральний. Чинниками є руки, забруднені онкосферами під час контакту з інвазованою ехінококом собакою. Зараження можливе також за умов вживання води, овочів та фруктів, забруднених онкосферами.

Собаки заражаються під час поїдання органів тварин, уражених ехінококозом.

Особливості епідпроцесу:

• Ехінококоз найбільш поширений серед населення районів з інтенсивним розвитком вівчарства, де вівці та велика рогата худоба перебувають на пасовищах і охороняються сторожовими собаками.

• В Україні ехінококоз зустрічається на півдні (пов'язаний з вівцями). У західному регіоні значно уражені свині, однак у людей ця хвороба майже не реєструється.

• Сезонність із-за хронічного процесу захворювання не простежується.

• Хворіють всі вікові групи населення.

Патогенез. В основі патогенезу є розвинення ехінококових міхурців, що ростуть і можуть досягати великих розмірів (див. життєвий цикл).

Клініка. Інкубаційний період триває місяці й роки, залежно від швидкості росту міхура.

Спочатку захворювання може перебігати зовсім безсимптомно через дуже повільний ріст міхурів. Пізніше, при локалізації міхура в печінці (80% випадків), хворий відмічає тиск у правому підребер’ї, потім тупий та ниючий біль, розвивається жовтяниця. При локалізації у легенях (10% випадків) симптоми можуть нагадувати пневмонію, бронхіт, а також виникає деформація грудної клітки. Іноді міхур локалізується в нирках, мозку, серці, кістковій тканині, статевих органах. При розпаді міхура може мати місце кровохаркання, кровотеча, гематурія, а також алергічні прояви.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є кров, харкотиння, сеча, промивні води із бронхів.

Гельмінтологічними методами з харкотиння, осаду після центрифугування сечі або промивних вод готують мазки і мікроскопують для вивчення елементів ехінококового міхура (гачечків, сколексів).

Діагноз встановлюють за даними клінічного обстеження, рентгеноскопії, лабораторних досліджень загального аналізу крові. Найбільш ефективними є методи: реакція латекс-аглютинації (РЛА), РНГА, імуноферментний аналіз.

РНГА – високоефективний метод дає позитивний результат у 80-90% випадків захворювання. Антигеном для реакції є стерильно взята рідина із ехінококового міхура людини або барана.

Шкірно-алергічна проба (реакція Каццоні) дозволяє виявити до 90-96% випадків ехінококозу, але при повторному застосуванні може викликати анафілактичний шок, що обмежує її використання. Антигеном є стерильна рідина із ехінококових міхурів тварин або полісахаридно-білковий комплекс, виділений із сколексів ехінококових міхурів.

Специфічна терапія не розроблена. Лікування хірургічне, але розробляють консервативні методи лікування за допомогою антигельмінтних препаратів. З хіміотерапевтичних засобів – тимоловий ефір пальмітинової кислоти (тепаль) по 1 мл внутрішньом’язово по 5 ін’єкцій через день. Всього 5 циклів з інтервалом 6-14 днів.

Протиепідемічні заходи. Хворі на ехінококоз є епідемічно безпечними. Лікування потребують у зв’язку з важким клінічним перебігом, а також за життєвими показниками.

Основними протиепідемічними заходами є:

• Дегельмінтизація собак ареколіном 2 рази на рік.

• Знищення бродячих собак.

• Ветеринарно-санітарний контроль за забоєм худоби з обов’язковим знищенням уражених органів.

• Особиста гігієна під час контакту із собаками.

• Дотримання правил особистої гігієни працівниками хутряних промислів, звірогосподарств.

• Обстеженню на ехінококоз (методом РНГА, РЛА) підлягають населення осередків, чабани, пастухи і члени їх сімей, робітники звіроферм, заповідників, зоопарків, хутрових підприємств, ветеринарні працівники та заняті відловом собак 1 раз в 3-5 років.

Епіднагляд. Ехінококоз належить до зоонозних інвазій, тому епіднагляд включає комплекс заходів медичної та ветеринарної служб щодо моніторингу захворюваності людей, свійських тварин та собак. Заходи залежать від інтенсивності епідпроцесу.

Всі випадки ехінококозу реєструються в СЕС.