5. Комунікативна дія та її форми

Комунікація – передача інформації від комунікатора до реципієнта через певні сигнали і канали.

Комунікація – опосередкована і доцільна взаємодія суб’єктів, яка може являти собою:

- рух об’єктів у просторі і часі (матеріальна комунікація, транспортна, міграційна, енергетична, міграційна).

- рух ідеальних об’єктів у багатоманірних умовних просторі і часі (генетична, психологічна, соціальна).

Розповсюджене розуміння комунікації як виключно інформаційно-прагматичної взаємодії, як передачі інформації від однієї системи до іншої за допомогою спеціальних носіїв і сигналів.

У розробці теми комунікації особливе місце займає питання «зворотнього зв’язку» (різні способи, з допомогою яких комунікатор отримує інформацію про те, в якій мірі і з якою якістю адресат отримав повідомлення).

Предмет наукової полеміки продовжує бути співвідношенням понять комунікація, взаємодія, спілкування.

Традиційний підхід:

Комунікація – найважливішим є об’єкт, тобто зміст комунікації

Взаємодія – соціальні відносини учасників процесу

Спілкування – процес обміну думками і почуттями між людьми у різних сферах діяльності.

Форми комунікативних дій – наслідування, діалог, керування.

Канали комунікації: усна, документальна, електронна.

Способи зв’язку:

1) безпосередні форми комунікації;

2) опосередковані форми комунікації.

Активні суб’єкти комунікації:

1)індивід – мікрокомунікація;

2)група – мідікомунікація;

3)маса – макрокомунікація.

Характер взаємодії суб’єктів комунікації:

1)автокомунікація;

2)міжособистісна комунікація;

3)групова комунікація;

4)масова комунікація.

За характером знаку:

1)вербальна комунікація;

2)невербальна комунікація;

3)мистецтво – особлива форма комунікації.

Комунікація у суспільстві:

1)формальна/неформальна комунікація;

2)інституціональна/стихійна комунікація;

3)одностороння/двостороння комунікація.

У гуманітарних науках поняття комунікації пов’язане зі специфікою обміну інформації у соціумі.

Роман Якобсон визначив комунікацію як процес передачі інформації між людьми з допомогою знакових систем (сигналів).

комунікант – інформація – реципієнт.

Таке визначення кваліфікує комунікацію як двоелементний процес (відправник - реципієнт) і дещо перебільшує ідентичність того, що переноситься: виникає бажання вважати, що інформація, яка переноситься, однакова і для відправника, і для реципієнта. Це може бути, але це зовсім не гарантовано змістом інформації, а корегується у процесі комунікації.

Ця обставина зміни інформації у комунікативному процесі підкреслюється у деяких визначеннях комунікації.

Так, Лотман підкреслював, що у комунікатора і адресата не може бути однакових кодів та однакового об’єму пам’яті. Тому, комунікація – це переклад тексту з мови мого я на мову мого ти.

7. Лінгвопсихоментальна діяльність суб’єкта в процесі комунікації

Г. Лассуел розробив лінійну модель комунікації. На його думку, акомунікативний акт складають 5 елементів:

1. Хто говорить? (комунікатор, який передає повідомлення)

2. Що говорить? (яку саме інформацію несе повідомлення)

3. Яким каналом? (через який канал відбувається передача)

4. Кому? (на яку аудиторію спрямоване повідомлення)

5. З яким ефектом? (ефективність повідомлення)

Модель, запропоновану Лассуелом, розвинули і доповнили інші дослідники. Р. Бреддок вказав на важливість умов, у яких протікає комунікація, і ціль, з якою говорить комунікатор. Науковець запропонував додати ці елементи до структури комунікативного акту.

Інший учений, математик Шеннон-Уівер, звернув увагу на те, що повідомлення, відправлене комунікатором, і повідомлення, отримане реципієнтом, - не тотожні. На інформацію накладаються шуми (особистий досвід, ситуаційний контекст), які і спотворюють повідомлення. У зв’язку з цим, Шеннон-Уівер виділив такі елементи комунікації:

1. Джерело інформації, що продукує повідомлення;

2. Відправник, який кодує повідомлення у сигнал;

3. Канал комунікації;

4. Реципієнт;

5. Ціль;

6. Місце призначення.

З наведеної моделі видно, що комунікативна взаємодія можлива лише у тому випадку, якщо і комунікатор і реципієнт володіють однією системою кодування і декодування інформації, тобто розмовляють однією мовою. Але в умовах людської комунікації можуть виникнути комунікативні бар’єри, які носять соціальний або психологічний характер.

Модель комунікації американського дослідника Г. Гербнера подібна до попередніх, але має і власні елементи:

1. хтось сприймає інформацію

2. і реагує

3. в даній ситуації

4. з допомогою деяких засобів

5. щоб створити доступний для інших зміст

6. у певній формі і контексті

7. передає повідомлення

8. з деякими наслідками

Така структура показує, що соціальна комунікація має розглядатися як суб’єктивний, вибірковий, мінливий і не передбачуваний процес. Про це свідчать усі наведені моделі соціальної комунікації, вони багато у чому подібні, тому щоб скласти уявлення про функції соціальної комунікації, достатньо розглянути модель Лассуела.

Ментальна модель свідомості: відчуття, почуття, мислення, інтуїція.

Компоненти ментальної свідомості – модус (оцінна складова інформаційної структури), концептуальний план (той зміст, що складає основу ментальності).