44. Суть фіскальної політики та її знаряддя. Дискреційна та не дискреційна фіскальна політика

Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції, досягнення природного обсягу виробництва шляхом зміни державних видатків, рівня оподаткування або шляхом поєднання обох важелів.

Прийнято розрізняти дискреційну та не дискреційну фіскальну політику. Критерієм для розмежування таких видів політики є її залежність від рішень уряду чи парламенту. Зокрема, дискреційна фіскальна політика передбачає цілеспрямовані зміни у рівні державних видатків і податків з метою впливу на обсяг виробництва, зайнятість та цін.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на стимулювальну та стримувальну. Метою стимулювальної політики є природній рівень зайнятості та природній обсяг виробництва.

Сенс стимулювальної фіскальної політики зводиться до того, що уряд штучно збільшує сукупний попит за рахунок, наприклад додаткових державних закупівель, хоча самі державні закупівлі впливають на зайнятість та виробництво у вузьких межах, проте завдяки мультиплікативному ефекту зростають вторинні видатки, що суттєво збільшує сукупний попит. Як наслідок за незмінної сукупної пропозиції досягається вищий рівень зайнятості і обсяг виробництва на фоні зростання цін.

Стримувальна політика має на меті уповільнити темпи інфляції.За умов високих темпів зростання цін уряд вдається до стримувальної політики шляхом, наприклад, збільшення податків. В цьому разі завдяки мультиплікативному впливу податків сукупний попит істотно скорочується, що дозволяє подолати інфляцію коштом спаду виробництва.

Зовнішні прояви стимулювальної фіскальної політики здебільшого є дефіцит бюджету, який виникає внаслідок того, що держава послаблює податковий тиск і/або збільшує державні закупівлі.Проявом стримувальної політики є бюджетний профіцит, що виникає завдяки збільшенню податків і/або зниженню обсягів державних закупівель.

Дискреційна фіскальна політика є мало гнучкою, бо передбачає тривалу процедуру зміни нормативно-правових актів.

Не дискреційна фіскальна політика не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси, так як спирається на механізм автоматичних стабілізаторів.

Автоматичний стабілізатор – це будь-який механізм, який спричиняє бюджетний дефіцит у фазі спаду і профіцит у фазі піднесення та не потребує додаткових заходів з боку уряду.

З позиції школи економіки пропозиції одночасне стимулювання сукупного попиту та пропозиції дозволяє значно збільшити рівень зайнятості та обсяг виробництва за мінімального зростання цін.

Задача

5. Функція витрат фірми ТС = 0,5Q² + 2Q, функція попиту на продукцію фірми Р = 10-0,5Q. В и з н а ч и т и за якої ціни економічний прибуток фірми буде максимальним.Максимальний прибуток фірми при MR=MCMR-граничний виторг, MC-граничні витрати

MC=TC’q=2*0,5Q+2=Q+2

TR=P*Q=(10-0,5Q)*Q

MR=TR’=10-Q

MR=MC 10-Q=2+Q Q=4 P=10-0,5*4=8 TR=8*4=32

EP=TR-TC=32-(0,5*4*4+2*4)=32-16=16 грн

Білет 12

20. Інфраструктура ринку та її види. Банки та їх функції. Фондові біржі. Цінні папери.

Найбільш загально ринкову інфраструктуру можна визначити як сукупність (комплекс) ринкових інститутів, які прискорюють та спрощують процес укладання угод і сприяють безперешкодному функціонуванню економіки.

Існує два види ринкової інфраструктури: спеціалізована, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів); загальна, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми.

Ключовими елементами інфраструктури товарного ринку є, насамперед, консигнатори, комісіонери, лізингові компанії та товарні біржі.

Дещо відмінною є діяльність лізингових компаній, хоча для виробника капітальних благ вони залишаються одним із способів реалізації продукції. Адже лізингові фірми спеціалізуються на придбанні устаткування та машин, вартість яких є настільки високою, що не дозволяє фірмам, які їх потребують, одразу набути капітал у власність.Сучасна економіка, як правило, спираєтьсядворівневу банківську систему. Перший(вищий) її рівень формує центральний банк країни, а другий - комерційні банки.Центральний банк країни (в Україні- Національний банк України(НБУ) виконує чимало функційнайголовнішими з яких є:

Комерційні банки - фінансові установи різних форм власності, які здійснюють активні (кредитування економіки), пасивні (залучення коштів на депозит) та активно-пасивні (здійснення розрахунків між економічними суб'єктами, купівля-продаж валюти та цінних паперів тощо) операції. Спеціалізованими комерційними банками передусім є:іпотечні ,інвестиційні ,ощадні ,будівельні ощадні {каси) .

Фондова біржа функціонує на тих же засадах, що й біржа товарна, з тією лише відмінністю, що є організованим ринком для купівлі та продажу цінних паперів.

Якою б не була кількість фондових бірж у кожній з національних економік, всі вони виконують типові функції. Насамперед, фондова біржа відкриває приватним підприємствам та уряду доступ до практично необмежених та відносно дешевих (порівняно з кредитом) фінансових ресурсів. Важливим завданням фондовоі біржі є забезпечення відкритості курсів цінних паперів, тобто цін на фінансові активи, що склалися в результаті взаємодії попиту та пропозиції.

Сучасна ринкова економіка пропонує велику кількість видів цінних паперів – векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо.

Вексель - оформлений згідно чинного законодавства документ, за яким одна сторона угоди зобов'язується безумовно виплатити іншій певну суму грошей.

Облігація- це цінний папір, що оформлює відносини позичальника та кредитора і являє собою зобов'язання емітента (того, хто випустив цінний папір) сплатити фіксовану суму грошей в обумовлений момент часу.

Ощадні сертифікати -загальних рисах відтворюють всі основні характеристики облігацій, тобто є борговими зобов'язаннями із фіксованим доходом. Відмінність полягає в тому, що їх емітентами є комерційні банки, а тому сертифікати фактично засвідчують внесення відповідних сум на рахунок у кредитній установі.

Інвестиційні сертифікати