84.Види речових прав на чуже майно

Речові права — це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

У ст. 395 ЦК наведено перелік прав на чуже майно, який не є вичерпним:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право на чужу річ є важливим речовим правом. В цьому випадку право власності на річ належить одній особі, в той час як інша особа має на цю річ певне речове право, але обмежене за змістом. Скажімо, ми маємо посеред поля ділянку, на якій посадили картоплю. Оскільки у нас з вами, як правило, гелікоптера немає, для того, щоб восени вивезти картоплю, необхідно отримати дозвіл на проїзд вантажівкою у власника сусідньої земельної ділянки, тобто своєрідний дозвіл на використання чужого майна, оскільки без допомоги сусіда наше право власника може перетворитися на своєрідну фікцію, мертве право.

Право володіння. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично утримує його у себе. Володіння може бути як законним, так і незаконним. Право володіння виникає внаслідок договору, який укладено із власником.

85.Способи захисту права власності

ахист відносин власності в Україні здійснюється на підставі загальних засад, визначених ст. 386 ЦК України та ст. 48 Закону України "Про власність", серед яких слід зазначити:

1) рівний захист усіх суб'єктів права власності;

2) неможливість позбавлення особи права власності протиправним шляхом;

3) наявність у власника права вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння, а також вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном;

4) наявність у власника права на отримання відшкодування, завданої йому майнової та моральної шкоди;

5) захист права власності здійснюється судом, господарським або третейським судом;

6) наявність у власника права на відшкодування з боку держави заподіяних збитків у разі прийняття державою законодавчого акта, який припиняє права власності;

7) поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном.

6. Система цивільно-правових засобів захисту права власності

Під заходами захисту слід розуміти встановлені законом матеріально-правові примусові заходи, завдяки яким здійснюється захист відновлення або визнання порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Загальний перелік заходів захисту цивільних прав міститься у ст. 16 ЦК України.

Як правило, заходи, що забезпечують захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов'язально-правові.

Речово-правові заходи захищають повноваження власника на володіння, користування та розпорядження майном, яке є індивідуально-визначеним та існує у натурі за умови, що порушення права власності не пов'язано з невиконанням зобов'язань, що існували між власником та особою, яка порушила його право. До речово-правових заходів Належать: позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов), позов про визнання права власності.

Зобов'язально-правові заходи захисту відносин власності застосовуються у випадках, коли власник пов'язаний з правопорушником зобов'язальними відносинами, що бувають, як правило, договірними. Прикладом зобов'язально-правових заходів захисту відносин власності є позов про витребування майна від особи (зберігай, орендар, перевізник), якій воно було передано за договором та яка не виконала зобов'язань щодо його повернення у встановлений договором строк. До зобов'язально-правових заходів захисту відносин власності також належать позов про відшкодування завданої власнику шкоди, позов про повернення майна, що придбане або збережене за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав та ін.