11. Мова тварин та членороздільне мовлення

У сучасних мавп засоби спілкування, комунікації відрізня­ються не тільки своїм різноманіттям, але і вираженою спону­кальною функцією, яка спрямована на зміну поведінки членів череди. Крім того, засоби спілкування мавп мають велику ви­разність, вони подібні на емоційні засоби комунікації в людини. Однак на відміну від людини, комунікативні засоби мавп — як звуки, так і рухи тіла — позбавлені семантичної функції і тому не є знаряддям мислення.

В останні роки комунікаційні можливості мавп вивчали особливо інтенсивно, але не завжди адекватними методами. Можна, наприклад, посилатися на експерименти американсько­го вченого Д. Премака, який намагався за допомогою системи оптичних сигналів навчити шимпанзе людській мові. За цією системою в мавпи вироблялися асоціації між окремими предме­тами (шматками пластику) та їжею, причому застосовувалася методика "вибору на зразок", яку було введено в практику зоо-психологічних досліджень ще в 10-х роках XX століття Лади­гіною-Котс: щоб одержати ласощі, мавпа мала вибрати серед різних предметів (у даному випадку — різноманітних шматків пластику) і дати експериментатору той, який перед цим пока­зували. Таким чином вироблялися реакції на категорії об'єктів і формувалися узагальнені зорові образи та уявлення подібні до тих, з якими ми вже познайомилися при розгляді поведінки хребетних і навіть бджіл, але, зрозуміло, у шимпанзе вони були складнішими. Це були уявлення на кшталт "більше" і "мен­ше", "однакове" і "різне", зіставлення на кшталт "на", "спер­шу", "потім", "і", на що тварини, які стоять нижче антропоїдів, є не здатні.

Ці досліди, як і аналогічні експерименти інших дослідників, ефектно показують виняткові здібності людиноподібних мавп до "символічних" дій та узагальнень, їх великі можливості до спілкування з людиною та особливо могутній розвиток їхнього інтелекту в умовах особливо інтенсивних навчальних впливів людини ("розвиваючого навчання", за Ладигіною-Котс).

Разом з тим ці експерименти всупереч задумам авторів не доводять наявності в антропоїдів мови з такою ж структурою, як у людини, хоча б уже тому, що шимпанзе "нав'язали" подібність людської мови замість того, щоб установити з твари­нами комунікацію за допомогою її власних природних засобів спілкування. Зрозуміло, що коли враховувати придуману Пре-маком "пластикову" мову як еквівалент справжньої мавпячої мови, це неминуче призведе до артефактів. Такий шлях є без­перспективним і не може сприяти розумінню сутності мови тва­рини, бо такі експерименти дають лише феноменологічну кар­тину штучної комунікативної поведінки, яка зовні нагадує оперування мовними структурами у людини. У мавп була ви­роблена лише досить складна система спілкування з людиною як доповнення до тієї безлічі систем спілкування людини з тва­риною, яку людина створювала, ще починаючи з часів одомаш­нювання диких тварин.

Отже, незважаючи на разюче уміння шимпанзе використову­вати оптичні символічні засоби при спілкуванні з людиною і, зокрема, вживати їх як сигнали своїх потреб, було б помилкою тлумачити результати подібних дослідів як доказ тотожності мови мавп і мови людини. Неправомірність таких тверджень випливає з неадекватного тлумачення результатів цих експери­ментів, при якому зі штучно сформованої експериментатором поведінки мавп робляться висновки про закономірності природ­ної комунікаційної поведінки.

Що ж до мовних можливостей мавп, то принципову немож­ливість навчання мавп членороздільної мови було неодноразово доведено, так само як було показано неспроможність лінгвіс­тичних висновків Премака та інших авторів. Звичайно, питан­ня про семантичну функцію мови тварин ще багато в чому є не­зрозумілим, проте немає сумнівів, що в жодної тварини, в тому числі й людиноподібних мавп, немає понятійного мислення. Як уже підкреслювалося, серед комунікативних засобів тварин чи­мало "символічних" компонентів (звуків, поз, рухів тіла тощо), але немає абстрактних понять, слів, членороздільного мовлен­ня, кодів, які позначають предметні компоненти середовища. Такий, відмінний від тваринного, спосіб спілкування міг з'яви­тися лише у разі переходу від біологічної до соціальної площи­ни розвитку. Водночас, як вказував Енгельс, членороздільне мовлення та праця були основними чинниками антропогенезу.

Немає нічого дивного в тому, що і мова тварин характери­зується узагальненою умовністю передавальних сигналів. Це є основою будь-якої системи комунікації, а при переході до со­ціальної форми спілкування в перших людей це було біологіч­ною передумовою зародження членороздільного мовлення в їхній спільній трудовій діяльності. При цьому суспільно-тру­дові відносини, які тільки зароджувалися, могли реалізувати цю передумову. Є багато підстав думати, що перші елементи людського мовлення позначали інформацію про предмети, які були включені до спільної трудової діяльності.

У цьому полягає принципова відмінність людського мовлен­ня від мовлення тварин, яке інформує насамперед (хоча не ви­нятково) про внутрішній стан індивідуума. Як уже відзначалося, комунікативна функція мови полягає в згуртуванні співтовари­ства, індивідуальному впізнаванні, сигналізації про місцезна­ходження, залицянні до статевого партнера, сигналізації про небезпеку, вподобанні чи залякуванні тощо. Усі ці функції ціл­ком залишаються в межах біологічних закономірностей.

Інша важлива відмінність мови тварин і людей полягає в тому, що мова тварин завжди є "закритою", генетично фіксова­ною системою, яка складається з певної для кожного виду об­меженої кількості сигналів. А членороздільна мова людини є "відкритою" системою, яка постійно збагачується новими еле­ментами шляхом утворення нових комбінацій зі складових її акустичних компонентів. Тому людині доводиться в процесі її індивідуального розвитку вивчати кодові значення мови, навча­тися розуміти і вимовляти їх.