- •1.Культура як духовний та суспільний феномен.
- •2.Світова та національна культура, їх взаємодія.
- •3.Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки.
- •4.Предмет історії української культури.
- •5.Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.
- •6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності.
- •7. Джерела формування української культури.
- •8.Періодизація історії української культури.
- •9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.
- •10. Кіммерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.
- •11.Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу.
- •12. Трипільська культура іу-ііі тис. До н.Е.
- •13. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань.
- •14.Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •16. Київська Русь як соціокультурна система.
- •17.Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •18. Іларіон Київський «Слово про Закон, Благодать та істин»: зміст, значення та основні проблеми твору.
- •19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21.Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.
- •22.Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємиця Київської Русі.
- •23.Етнокультурні процеси в Україні хіу-ху ст. На шляху формування українського етносу.
- •24.Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років ху ст.
- •25.Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський).
- •26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (xvі - перша половина хуіі ст.).
- •27.Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі ху-хуі ст.
- •28. Зміст та основні проблеми праці Ст.Оріховського «Напущення польському королеві Сигізмунду Августу».
- •29. Діяльність і.Вишенського на ниві полемічної літератури.
- •30. Скульптура і живопис України хуі ст.
- •31. Розвиток книгодрукування в Україні хуі ст.
- •32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні.
- •33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (ю.Дрогобич, п.Русин та ін.).
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •36. Полемічна література України хуі – перша половина хуіі ст.
- •37. Книгодрукування в Україні хуі ст.
- •38. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.
- •39. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •40. Львівський архітектурний Ренесанс.
- •41.Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •42. Музична культура і театральне мистецтво другої половини 17 – 18 ст.
- •43. Діяльність Феофана Прокоповича.
- •44.Значення творчості г. Сковороди для розвитку української культури.
- •45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва.
- •46.Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва.
- •47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці хуііі – початку хх ст.
- •48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хуііі – початку хх ст.
- •49. Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.
- •50. Аналіз праці «Історія Русів». Зародження національної ідеї.
- •51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •52. Суспільно-політична діяльність «Кирило-Мефодіївського братства».
- •53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні.
- •54. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •55. Ю.Бачинський та м.Міхновський – виразники української національної ідеї.
- •56. Національно-культурне відродження у Галичині.
- •57. Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).
- •59. Літературна та громадсько-політична діяльність т.Г.Шевченка.
- •60. М.Костомаров «Закон Божий. Книга буття українського народу» – програмний документ «Кирило-Мефодіївського товариства».
- •61. Розвиток науки і освіти в Україні хіх ст.
- •62. Львівський університет та його значення для української культури хіх ст.
- •63. Харківський університет, його внесок у розвиток науки, української філософії.
- •64. Розвиток науки та філософської думки у Київському університеті св. Володимира.
- •65. Архітектура України хіх ст.
- •66. Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні хіх ст.
- •67. Періодизація духовної культури хх ст., головні тенденції і розвитку.
- •68. Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження (1917-1933 р.Р.).
- •69. І процеси державотворення в Україні у період національно-демократичної революції 1917-1918 м.Грушевський рр.
- •70. «Розстріляне відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •71.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників».
- •72. Діяльність діячів української культури в еміграції.
- •73. Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •74. Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •75. Музична культура і театральне мистецтво України хх ст.
- •76. Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х – на початку 90-х років XX ст.
- •77. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
- •78. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.
- •79. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •80. Художня культура та її особливості.
- •81. Феномен масової культури.
- •82. Нова модерністська генерація в українській літературі.
- •83. Розвиток сучасних національних музичних традицій.
- •84. Традиції та новації в сучасному українському театральному та кіномистецтві.
- •85. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці хх - початку ххі ст..
- •86. Поняття «культура», «нація», «національна культура».
- •87. Поняття «національної ментальності», «ідентичності», «державності».
- •88. Мова та релігійність як елементи української культури.
- •89. Історичні версії походження українців та їх міфологічні інтерпретації.
36. Полемічна література України хуі – перша половина хуіі ст.
Підтримуючи ідею об’єднання католицької і православної церков під верховенством Папи Римського, Польща
протягом усього XVІ ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки.
Унію підтримувала найвища православна ієрархія: Кирило Терлецький, Іпатій Потій, Михайло Рогоза. Основна маса православного духовенства, українська шляхта, міщани і особливо селяни не припускали думки про об’єднання церков, вбачаючи в цьому замах на батьківську віру.
У католиків пропаганду унії взяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши талановитих проповідників, таких як Венедикт Гербест та Петро Скарга. Перший закидав православному духовенству неуцтво, другий у творі «Про єдність Божої церкви» доводив вищість католицизму щодо православ’я, виступав проти подружнього життя у середовищі священиків, ведення служб слов’янською мовою, втручання світських людей у церковні справи та проголошував спасіння православних через унію.
Центром православної літератури спочатку був Острог, де під опікою видатного діяча просвіти та культури князя К. Острозького були зібрані найкращі літературні сили. Тут видано твори двох талановитих авторів Христофора Філарета та Клірика Острозького. X. Філарет у творі «Апокрисис» (1597) наводить документи, в яких розкриває історію унії, махінації єпископів, обороняв правосильність православної церкви. К.Острозький у творі «Пересторога» (1804) висміює католицькі догмати. Автором цього твору І. Франко вважав відомого діяча Львівського братства Ю.Рогатинця.
Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця Івана родом з Вишні, у літературі І.Вишенський (1545-1620). Його палкі послання до єпископів, які зрадили віру предків, до всіх земляків, «що живуть у лядській землі», пристрасні таврування злочинів і провин можновладців не були надруковані (крім одного) й ходили в численних рукописах серед української людності.
У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній (Кукіль), який розвивав ідею про «папу-Антихриста». Уніатський собор виніс йому смертний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.
Величезний смуток та відчай, що охопили ревнителів старої батьківської віри, змалював Мелетій Смотрицький у своєму «Треносі» (1608), тобто плачі, де показано скрутне становище православної церкви у Польщі. Автор наводить десятки прізвищ сімей, де батьки були православними українцями, а діти зрадили свій народ і віру, спольщилися й окатоличились.
Полемічна література дала поштовх розвитку української культури, протягом багатьох десятиліть надихала українських патріотів на боротьбу за свою віру і свободу.
37. Книгодрукування в Україні хуі ст.
Одним з перших друкарів і засновником друкаркарства на Україні і Росії являється Іван Федоров.
Коли ж у Москві почалась діяльність першої або перших друкарень, Федоров, на думку сучасних дослідників, перейшов туди справщиком. Там він, на думку вчених, створив і видав друкований буквар - «Начало учення детям». Ця книга збереглась в Англії, куди її вивіз в XVІ сторіччі англієць, який хотів, мабуть, зміцнити свої знання російської мови.
Аналіз шрифтів, побудови, змісту і навіть друкарських помилок, припущених у цьому виданні, порівняння з львівським букварем І. Федорова, виданим у 1574 р., дозволили прийти до висновку, що випустив цю книгу І. Федоров в одній з перших московських друкарень. Склав він її, користуючись своїм досвідом викладання.
Особливістю російського друкарства було те, що воно з перших своїх кроків стало державним. У 1563 р. Іван Федоров разом з Петром Мстиславцем очолив царську друкарню. Тут були створені всі умови для успішної роботи. Не відчувалось нестачі в коштах. Мабуть, не брак було й моральної підтримки з боку передових кіл. Менше ніж за рік з друкарні вийшов «Апостол». Він мав при собі післямову, що викладала передісторію російського друкарства й містила дату виходу книги - за сучасним календарем 1 березня 1564 р.
Це була прекрасно оформлена богослужебна книга, яка повинна була зберігатися в церкві, чекаючи святочної служби, коли з неї читали. Але цим значення «Апостола» в жодному разі не обмежувалось. Недарма «Апостол» був у кожної освіченої людини того часу.
Текст «Апостола» мав чимале культурне значення. В ньому було багато запозичень з грецьких і римських авторів. Мудрість окремих міркувань стала надбанням культурних людей того часу.
Одержати справжній текст «Апостола» здавалося рівною мірою потрібним і тим, хто боровся за зміцнення старого в житті країни, і прихильникам нового. Інша справа - мова книги. Більшість духовників вчили, що «гріх простим честі «Апостол» і Євангелії», при переписуванні застерігали книжкові слова «простими безчестити».
Іван Федоров, ставлячи перед собою мету дати книгу не лише для богослужіння, а й для читання, усував з мови старих «переводів» «Апостола» те, що було б незрозумілим тому, хто не знав тонкощів старослов’янської мови; наближав правопис слів до їх звучання. Він також відновив за грецьким оригіналом деякі місця, що пропускалися в списках «Апостола», зокрема, гостру розмову Савла з богом.
«Жестоко ти єсть противу рожну прати» - погрожує Господь апостолові Савлові. Цей вислів, відновлений у Федорівському виданні, укріпився в східнослов’янських мовах.
Немає сумніву, що І. Федоров добре знав, на що наражався, коли свідомо порушував заборону замінювати книжкові слова народними. Але поки він міг сподіватися на підтримку прогресивних кіл духовенства.
«Апостол» вийшов з друку на початку 1564 року. А в 1565 році виходять два видання «Часовника» - книги, яка була в той час першою книгою для читання. Два видання за один рік - хіба потрібний кращий доказ того, яка була потреба в цій книзі!
Як бачимо, за кілька років першодрукар створив друковану бібліотеку, що містила у собі й буквар, й книгу для початкового читання, і церковнослужебну книгу, яка разом з тим була надихаючим і збуджуючим думку читанням для високорозвинених людей.