38.Права та обов'язки сільськогосподарських землекористувачів

Землі сільгосп. призначення надаються як громадянам, так і юридичним особам. Громадяни одержують їх для задо­волення своїх особистих потреб у виробництві продуктів харчуван­ня, для відпочинку, дозвілля, задоволення інших соціальних, куль­турних, оздоровчих потреб (для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, здійснення товарного сільгосп. вироб.).

Отже, землі сільгосп. призначення можуть бути надані для сільгосп. вироб. і тим юридичним особам, для яких ведення сільського господарства не є основним видом діяльності.

З урахуванням специфіки земель сільгосп. приз­начення закон установлює такі основні обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо використання сільськогосподарських угідь:

а) забезпечення оптимального водного режиму грунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати захист земель від підтоплення, заболочування, висушування; мають право в установленому порядку провадити зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливу води, засолення й заболочування земель, створюючи найбільш сприятливий режим фунтової вологи.

б) забезпечення належного сольового режиму фунтів, для чого необхідно здійснювати захист земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, зобов'язана боротися з підвищеною кислотністю фунтів, здійснюючи вапнування й інші землеробські заходи;

в )забезпечення такого живильного режиму фунтів, за якого родючість не тільки не зменшувалася б, незважаючи на винесення живильних речовин із врожаєм, а збільшувалася б. Підвищення ро­дючості фунтів є одним із головних обов'язків кожного власника та землекористувача, який стимулюється державою;

г) забезпечення належного культурно-технічного стану фунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур'янистою рослинністю, для чого кожен землекористувач наділений правами провадити у встановленому порядку культурно-технічні роботи на своїй ділянці;

д) забезпечення належної екологічної обстановки на земельні ділянці, не допускаючи її погіршення.

Отже, правовий режим земель нерозривно пов'язаний з повно­важеннями їх власників, зумовлює їх і залежить від характеру сільгосп. вироб., яке здійснюється власником. Усі повноваження власників землі та землекористувачів спрямова­ні не тільки на забезпечення їхніх інтересів і потреб, але й біль­шою мірою на підтримання і додержання правового режиму зе­мель сільгосп. призначення, що знаходяться в їх­ньому веденні.

39. Правові форми використання природних ресурсів у сільському господарстві

Ведення сільського господарства є неможливим без викорис­тання фунтів та інших природних ресурсів — у цьому полягає спе­цифіка галузі.

Усі форми залучення природних ресурсів до сільгосп. вироб. можна назвати сільськогосподарським вико­ристанням природи.

Використання природних ресурсів буває загальним і спеціаль­ним. Загальне використання природних ресурсів, полягає в безперешкодному використанні природних ре­сурсів фомадянами для задоволення своїх життєвих пофеб (есте­тичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без офиман-ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння).

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначаєть­ся тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюють­ся за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійсню­ється право володіння ними); б) на його здійснення треба отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Правова форма використання природних ресурсів — певний право­вий режим або закріплений у нормативних актах порядок викорис­тання природних ресурсів. Законод. У. розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ре­сурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплат­не і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; ґ) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону У. від 7 лютого 1991 р. "Про власність" і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається на­лежним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законод.м. Таке право власника передбачене ст. 6 ЦК і ст. 134 ГК від 16 січня 2003 р.

Право природокористування як форму спеціального використан­ня природних ресурсів слід відрізняти від права користування як елемента права власності, позаяк право природокористування — це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплю­вати і володіння, і користування, і розпорядження природними ре­сурсами в межах, визначених власником.