10) Розселення етнічних і національних меншин в Україні

За даними останнього перепису населення (1989 р.), національні (етнічні) меншини в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани, кримські татари та ін. За особливостями динаміки кількості населення національні меншини в Україні в другій половині XX ст. можна віднести до трьох груп: 1) меншини, в яких кількість населення збільшувалась (росіяни, білоруси, румуни, вірмени, цигани, німці, азербайджанці, грузини, чуваші, узбеки, мордва, корейці, удмурти, лезгини, туркмени, аварці); 2) меншини, в яких кількість населення утримувалась майже на одному рівні (молдавани, болгари, угорці, греки, татари, гагаузи, литовці, казахи, словаки, марійці, осетини, таджики, естонці, комі, албанці, асірійці, киргизи, комі-перм’яки, карели, чеченці, даргінці, араби, фінни, лакці, абхази, кабардинці, табасарани); 3) меншини, в яких кількість населення зменшилась (євреї, поляки, чехи, башкири, латиші, караїми). Ці зміни ілюструє таблиця 3, в якій показано місце кожної меншини в загальній кількості населення України на дату трьох переписів населення (1970, 1979, 1989 рр.) та динаміку кількості населення кожної меншини. За даними останнього перепису населення (1989 р.) вдалось виявити особливості розселення кожної національної меншини в Україні. Перше місце серед національних меншин в Україні займають росіяни - 8.3 млн.осіб, або 17.3% від загальної кількості населення. Їх чисельність постійно збільшувалась до 1989 р. (за переписом 1926 р. їх було 3.2 млн.чол.).

Особливістю розселення росіян в Україні є те, що вони нерівномірно розміщені у її регіонах. За часткою росіян у загальній кількості населення у державі виділяються Донецька область (22 %), АР Крим (14.1 %), Луганська (11.8%), Харківська (8.8%), Дніпропетровська (7.5%), Одеська (6.1%), Запорізька (5.8%), Миколаївська (2.1%), Херсонська (2.0%) області та м.Київ (4.0%). Нижче 2-ох відсотків росіян від загальної їх кількості проживають у Львівській, Сумській, Полтавській, Київській, Кіровоградській, Черкаській, Жито-мирській та Вінницькій областях. В кожному з решти регіонів проживає менше 1% росіян (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черні-вецька, Чернігівська області).

Євреї. Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність в постійно скорочується: Найбільша кількість євреїв проживала в м.Києві (17.2% від їх загальної кількості), Одеській (12.8%), Дніпропетровській (13.2%), Харківській (11.1%), Донецькій (8.4%), Вінницькій (2.8%), Житомирській (2.5%), Чернівецькій (1.3%) областях, АР Крим (4.3%). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.

Білоруси. Це - третя за кількістю громадян меншина в Україні. Її чисельність постійно зростає. В 2001 р. їх кількість становила понад 275.8 тис. Близько 80 % з них проживало в міських поселеннях. Багато з них тепер проживає на сході та на півдні України (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська області та АР Крим). Тут відсоток білорусів від їх загальної кількості в країні коливається від 16.1% (Донецька обл.) до 2.9% (Херсонська обл.). Майже 70% білорусів проживає у сільській місцевості Рівненської області.

Молдавани. В Україні проживає 258.6 тис. молдаван. За даними перепису населення 2001 року, понад 70% їх проживало на території Одеської та Чернівецької областей, значно менше - в Донецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях та в АР Крим. Понад 6% молдаван проживало в Херсонській, Харківській, Запорізькій та Вінницькій областях та в м.Києві. Особливістю сучасного розселення молдаван в Україні є те, що в переважній більшості представники названої національної меншини проживають у сільській місцевості, найбільші в Одеській та Чернівецькій, значна кількість - у селах Кіровоградської, Харківської, Миколаївської, Полтавської, Херсонської, Черкаської областей. Тільки в таких індустріальних областях як Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та АР Крим більшість молдаван проживає в міських поселеннях.

Болгари (204.6 тис.осіб) проживають в Україні в переважній більшості (87.1%) компактно на території Одеської і Запорізької областей. В незначній кількості вони є і в Донецькій, Миколаївській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях.

Поляки - одна з найдавніших національних меншин України. За переписом населення 2001 року в Україні проживало 144.1 тис. поляків. Із післявоєнних переписів населення видно, що їх загальна чисельність в Україні постійно скорочується.

Німці проживають у 18-ти областях та АР Крим. Найбільша їх частка зосереджена на території Дніпропетровської (16.9%), Донецької (16.7%), Одеської (9.4%), Закарпатської (9.2%), Запорізької (6.2%), Луганської (5.2%) областей, АР Крим (6.2%). Значно менша кількість німців проживає в межах Харківської, Херсонської, Миколаївської, Житомирської областей, в м.Києві. Понад 50% німців України проживають в Причорномор’ї та Приазов’ї.

Румунів в Україні майже 151.0 тис.осіб. За переписом населення 2001 року в Чернівецькій області проживало 75.8% всіх румун України, а в Закарпатській - 21.2%.

Греків в Україні проживає понад 91.5 тис.осіб (2001 р.). Вони появились тут дуже давно. Вже в V-VII ст. до Христа на півдні України виникли грецькі колонії, грецькі міста-держави (Ольвія, Херсонес та ін.). Зараз найбільша кількість українських греків проживає в Донецькій області (84.6%). Незначна їх кількість – у АР Крим, Запорізькій, Одеській, Дніпропетровській, Луганській областях. У 1989 році створено Регіональне товариство греків у Донецьку, яке дбає про задоволення національно-культурних запитів греків в Україні.

11) Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року більшість населення (67,5 %) вважає українську мову рідною, на другому місці (29,6 %) — російська мова.

Державною мовою України є українська. Згідно з переписом населення 2001 року її вважають за рідну 67,5 % населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними перепису 1989 року. Однак, 29,6 % населення визначили за рідну російську мову.Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська — на півдні та сході, де існуванняукраїнської у великих містах часто обмежено лише державними установами, і вона повноцінно функціонує лише в сільській місцевості.

Станом на 2002 р., українську як мову, якій надається перевага у спілкуванні (на відміну від української як рідної мови) було визначено лише 43,9 % населення держави (дані Києво-Могилянської академії). Найбільші розбіжності між цими двома поняттями спостерігаються на сході, півдні та в Києві, де за рідну українську мову вважать від 40 до 60 %, але надають їй перевагу як мові спілкування лише 10-25 %. Така ситуація пояснюється як наслідок тривалого домінування в цих районах саме російської мови у найбільш авторитетних сферах застосування: освіта, наука, право, влада, церква. Водночас, наявність сучасної переважно української самоідентификації громадян в цих регіонах свідчить про реальну можливість «українізації українців» — тобто непримусового повернення українців в лоно рідної культури та мови.

Вивчення географії і діалектів української мови дозволяють зробити висновок, що сучасна мова знаходиться на етапі свого відновлення як загальнонаціональної. Дві найбільш характерні риси мовної політики:

Поширення викладання української в навчальних закладах, що спрямовано на створення покоління з орієнтацією на національну культуру (частка україномовних шкіл зросла з 47,4 % у 1989 р. до 74,9 % у 2004 р., дані Міністерства освіти і науки України).

Пришвидчений розвиток літературної мови за рахунок повернення раніше вилучених (але не застарілих) слів (летовище) або слів регіонального походження (як східного так і західного) (наживо, хода, гелікоптер, сапетка), розвитку фахової української термінології — в економіці, техніці, медицині, гірничій справі тощо.

Союз Радянських Соціалістичних Республік у перші роки існування проводив на завойованих українських землях політику українізації, щоб здобути прихильність місцевого населення. Було розгорнуто значну лексикографічно-термінологічну діяльність, упродовж 1922—1932 років видано понад 60 термінологічних словників, у тому числі 16 — Інститутом української наукової мови та ще 15 підготовлено Науково-дослідним інститутом мовознавства. На початку 1930-х років сталінський режим згорнув діяльність цих установ, заборонив усі словники, видані до того як «націоналістичні» та затвердив новий правопис, який наблизив українську мову до російської.У Польщі 1924 року прийнято «Lex Grabski» — закон, який зменшував можливості батьків віддавати дітей в українські школи і збільшував кількість двомовних (утраквістичних шкіл).

Напередодні Другої світової війни в Україні було зліквідовано мережу культурно-освітніх закладів, що забезпечували потреби національних меншин. Під час і після війни окремі національні меншини були піддані репресіям і вислані поза межі України.

У повоєнний період в Україні відбулися певні позитивні зрушення у ставленні до національних меншин. Однак політика русифікації українського етносу, особливо у східних регіонах, продовжувалась. Поступово шляхом запровадження російської мови у всіх вищих навчальних закладах в орбіту асиміляції було втягнуто і західні регіони України.

уроки, що передували розпаду Радянського Союзу, за допомогою жорстких адміністративних і дискримінаційних заходів було асимільовано значну частину українського етносу передусім у великих промислових центрах східної, південної і частково центральної України. В умовах помітного скорочення людності у сільських місцевостях України та агресивного здійснення комуністичним режимом політики злиття народів СРСР в єдиний «радянський народ» мовна асиміляція українців набула загрозливих масштабів.

То ж нинішню мовну ситуацію в Україні слід розглядати як результат незавершеного асиміляційного процесу примусового перетворення україномовної спільноти на російськомовну, що здійснювався з метою цілковито розчинити український етнос в російському і знищити українську Україну.

Процес неухильного витіснення української мови із багатьох сфер життєдіяльності та прогресуюче зменшення носіїв української мови не призупинило навіть надання українській мові статусу державної у 1989 р. і подальше закріплення цього статусу, як одного з елементів конституційного ладу країни, в Конституції незалежної України.

Натомість впровадження української мови як державної у публічній сфері не було до кінця послідовним і не супроводжувалось системними заходами, спрямованими на подолання тяжкої спадщини — багатовікової деформації мовного середовища країни.

На існуючу й нині деформованість мовної ситуації в Україні вказує співвідношення носіїв української і російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять 77,8 % людності України, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5 %.

Національність	Вважали рідною мовою (%)
	мову своєї національності	українську	російську	іншу мову
українці	85,2	х	14,8	0,0
росіяни	95,9	3,9	х	0,2
білоруси	19,8	17,5	62,5	0,2
молдавани	70,0	10,7	17,6	1,7
кримські татари	92,0	0,1	6,1	1,8
болгари	64,2	5,0	30,3	0,5
угорці	95,4	3,4	1,0	0,2
румуни	91,7	6,2	1,5	0,6
поляки	12,9	71,0	15,6	0,5
євреї	3,1	13,4	83,0	0,5
вірмени	50,4	5,8	43,2	0,6
греки	6,4	4,8	88,5	0,3
татари	35,2	4,5	58,7	1,6
цигани	44,7	21,1	13,4	20,8
азербайджанці	53,0	7,1	37,6	2,3
грузини	36,7	8,2	54,4	0,7
німці	12,2	22,1	64,7	1,0
гагаузи	71,5	3,5	22,7	2,3
інші національності	32,6	12,5	49,7	5,2