20 Громадяни як суб'єкти цивільних правовідносин.

Поняття «фізична особа»¹ включає декілька категорій суб'єктів. Це громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Як прави­ло, всі фізичні особи мають рівні права, однак в окремих випадках іноземці та особи без громадянства не можуть бути учасниками ци­вільних правовідносин в Україні. Так, відповідно до ст. 14 Конститу­ції, а також ч. 2 ст. 374 ЦК іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) згідно із законом. В даному випадку - це Земельний кодекс України¹ (далі - ЗК), відповідно до якого дані особи можуть набувати право власності ли­ше на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у ме­жах населених пунктів, а також на такі ділянки несільськогосподар­ського призначення за межами населених пунктів, на яких розташо­вані об'єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності (статті 81-91 ЗК).

21.Поняття цивільної правоздатності і її риси.

Для того, щоб стати суб'єктом цивільних правовідносин, мати можливість укладати договори, громадянин повинен мати цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.    Цивільна правоздатність — це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки.    Цивільна правоздатність властива кожній людині, від неї не можна відмовитися чи уступити будь-кому. Вона виникає з народження і припиняється із смертю. Водночас законодавець передбачає випадки, коли закон охороняє права зачатої, але ще не народженої дитини (наприклад, якщо дитина повинна народитися після смерті свого батька-спадкодавця).    Окремі права особа може набувати лише з досягненням певного віку (стати донором, набувати зброю, цигарки тощо).    Правоздатність не залежить від фізичного чи психічного стану людини, від того, чи здатна вона її здійснювати. І новонароджений, і душевнохворий мають цивільну правоздатність в такій само мірі, як і доросла здорова людина, оскільки вони можуть стати суб'єктами права власності, спадкування, користування житловим приміщенням тощо.    Правоздатність необхідно відмежовувати від суб'єктивного цивільного права. Правоздатність — це абстрактна можливість мати зазначені в законі права та обов'язки. Суб'єктивне право — це право, яке вже існує і належить конкретній особі. Так, права власності на конкретний житловий будинок, земельну ділянку, транспортний засіб у громадянина може і не бути, але в нього завжди залишається можливість набути ці конкретні суб'єктивні права, оскільки чинне цивільне законодавство допускає їх набуття. Від суб'єктивного права правоздатність відрізняється і тим, що вона не може бути передана іншій особі, на відміну більшості майнових прав.    Характерні ознаки правоздатності:    - реальність (гарантованість). Кожній фізичній особі гарантується можливість стати суб'єктом всіх прав та обов'язків (ст. 24 Конституції). Будь-які перешкоди, які обмежують можливості набувати цивільні права і свободи, усуваються заходами державного примусу;    - рівність. У всіх фізичних осіб є рівні можливості мати передбачені законом права та обов'язки незалежно від раси, національності, політичних та релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, мовних та інших ознак;    - невід'ємність. Фізична особа не може передати свою правоздатність іншій особі за оплатним чи безоплатним договором.    Обсяг (зміст) правоздатності становлять всі цивільні права та обов'язки, які фізична особа може набувати відповідно до закону: мати майно в приватній власності чи в користуванні, спадкувати, заповідати, обирати рід занять, місце проживання, набувати авторських прав, інші майнові та немайнові права. В законі не наводиться вичерпного переліку можливих цивільних прав, які може набувати фізична особа, оскільки їх коло досить широке і перелічити їх в законодавчій формі неможливо.    Із змінами в політичній, економічній ситуації в суспільстві та державі в обсяг правоздатності можуть включатися нові права, а ті, що існують — якісно змінюватися.    Так, в КК УРСР приватнопідприємницька діяльність, тобто "діяльність, яка здійснюється з метою наживи", розглядалася як діяння, що підлягає кримінальному покаранню, а в ст. 151 цього Кодексу передбачалася міра покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна за комерційне посередництво. Але в липні 1992 р. ці статті втратили силу, оскільки з набуттям чинності Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" підприємницька діяльність була легалізована як самостійна діяльність "на свій ризик" з метою отримання прибутку. Закон України від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду" надав можливість громадянам стати власниками квартир шляхом їх приватизації.    Ніхто не може бути обмежений в правоздатності, крім випадків і в порядку, передбачених законом.    Згідно зі статтями 24, 64 Конституції обмеження прав людини і громадянина можливе лише на підставі закону і тільки у тій мірі, у якій це необхідно для захисту конституційного ладу, моралі, здоров'я, прав та інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.    Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним (ч. 1 ст. 27 ЦК).    Обмеження цивільної правоздатності може бути примусовим та добровільним. Так, особа за вироком може бути примусово обмежена у правоздатності, якщо:    а) вона засуджена до позбавлення волі (в цьому випадку вона обмежена в таких правах, як обрання місця проживання, роду занять, права на зовнішній вигляд тощо);    б) в порядку ст. 51 КК як додаткова міра покарання особу позбавлено можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки в цьому випадку обмежується її право на обрання роду занять (водій, бухгалтер, лікар, вихователь тощо).    Фізична особа може добровільно обмежити свою правоздатність, якщо вона обирає ту чи іншу професію, специфіка якої вимагає відмовитися від певних прав. Так, наприклад, співробітники міліції, не можуть бути членами політичних партій, займатися підприємницькою діяльністю тощо.

22. Цивільна дієздатність як фактор забезпечення соціальної активності особи. Види дієздатності

   Цивільна дієздатність — це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.    Якщо правоздатною є будь-яка особа незалежно від віку та стану здоров'я, то дієздатністю володіє не кожна особа. Дієздатність передбачає, що особа усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (тобто свідомо укладає договори, користується та розпоряджається майном тощо).    За обсягом розрізняють такі види дієздатності:    - повну;    - осіб віком до 14 років (малолітніх);    - осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх);    - осіб, дієздатність яких в судовому порядку обмежена;    - осіб, визнаних в судовому порядку недієздатними.    Повна дієздатність. Законодавець пов'язує виникнення дієздатності в повному обсязі з настанням повноліття — 18 років. У разі реєстрації шлюбу неповнолітньою особою вона також набуває повної дієздатності.    Як виняток повна дієздатність також може бути надана за заявою заінтересованої особи та згодою батьків рішенням органів опіки та піклування:    - особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;    - особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю;    - неповнолітній особі, яка записана батьком або матір'ю дитини.    Якщо батьки такої особи не дають згоди на набуття нею повної дієздатності, дієздатність може бути надана рішення суду.    Дієздатність осіб віком до 14 років. Ці особи можуть вчиняти лише дрібні побутові правочини (купувати шкільні сніданки, квитки в кіно, підручники), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Всі інші правочини від їх імені укладають їх законні представники — батьки (усиновителі), опікуни.    Дієздатність осіб віком від 14 до 18 років. Крім наведеного вище, ця категорія осіб має право також:    - розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;    - укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися коштами на рахунку;    - бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом.    Інші правочини неповнолітній може вчиняти лише за згодою батьків (піклувальників). Якщо неповнолітній нерозумно розпоряджається своїм заробітком, стипендією, іншими доходами (зловживає спиртними напоями, грає в азартні ігри, витрачає гроші на придбання непотрібних речей тощо) за заявою батьків (піклувальника), органу опіки та піклування суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися цими коштами.

23. Обмеження цивільної дієздатності

   Закон захищає інтереси осіб, які в силу об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати надані їм права, оскільки укладення договорів особами, які не розуміють значення своїх дій або не мають можливості оцінити їх критично, може істотно порушити законні інтереси таких осіб (наприклад, укладення ними договору дарування, безпідставне відчуження майна тощо).    Дієздатність — один із найважливіших елементів правового статусу громадянина, тому обмеження дієздатності допускається лише за рішенням суду, якщо особа:    - внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами ставить себе чи свою сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище;    - страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.    Найчастіше з ініціативою про визнання особи обмежено дієздатною звертається подружжя.

   При винесенні рішення суди повинні мати як докази зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами (акти органів міліції, показання свідків тощо), так і докази того, що ця особа ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище (довідки про заробітну плату, стипендію, пенсію, про сукупний дохід сім'ї тощо). Якщо підставою обмеження дієздатності є медичні показники, то в судовому засіданні необхідно довести не лише факт психічного розладу, а й ту обставину, що психічний розлад істотно впливає на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.    Рішення суду про обмеження дієздатності надсилається органу опіки та піклування.    Правові наслідки обмеження дієздатності:    - над особою встановлюється піклування;    - обмежено дієздатний особисто може вчиняти лише дрібні побутові правочини;    - правочини, що виходять за межі дрібних побутових, обмежено дієздатний може укладати лише за згодою піклувальника;    - заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи одержує та розпоряджається ними піклувальник.    За наявності достатніх підстав піклувальник може дати письмовий дозвіл на отримання заробітку, інших доходів самим підопічним.    Водночас обмежено дієздатний самостійно відповідає за заподіяння шкоди і за невиконання укладених ним договорів.    Якщо обставини, які були підставою для обмеження дієздатності особи, відпадуть, за рішенням суду вона може бути поновлена в дієздатності.

 4.4. Визнання фізичної особи недієздатною

   При певній патології психіки суд може визнати особу недієздатною. Підставами для цього є:    - хронічний стійкий психічний розлад (медичний критерій);    - нездатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (юридичний критерій).    Передумовою визнання особи недієздатною завжди є проведення судово-психіатричної експертизи, яка повинна дати висновок щодо можливості такого громадянина усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки (укладення шлюбу, договору), суд може визначити день, з якого особа визнається недієздатною.    Правочини від імені недієздатної особи вчиняє її законний представник — опікун.

24. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

   На практиці нерідко мають місце випадки, коли особа тривалий час відсутня за місцем постійного проживання і її місцезнаходження невідоме.    Лише за останні 14 років є невідомою доля понад 350 тис. українців.    Така невизначеність створює певні труднощі для захисту прав іншими особами: кредитори — не можуть стягнути борг, подружжя — укласти шлюб, утриманці — отримати допомогу та ін. Усунути таку невизначеність допомагають інститути визнання особи безвісно відсутньою та оголошення особи померлою.    Відповідно до чинного законодавства фізична особа може бути визнана в судовому порядку безвісно відсутньою, якщо:    - протягом одного року вона відсутня за місцем постійного проживання;    - протягом року відсутні відомості про місце її перебування.    Заінтересовані особи повинні надати докази того, що вони вживали всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування такої особи (опитувалися громадяни, направлялися запити, оголошувався розшук тощо), а також обгрунтувати причини, в силу яких громадянина необхідно визнати безвісно відсутнім (наприклад, його майно може бути знищене, розкрадене, утриманці перебувають у важкому матеріальному становищі тощо). Сам порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК.    У разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою настають такі правові наслідки:    - над майном безвісно відсутньої особи встановлюється опіка.    З цього майна видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. За рахунок цього ж майна погашається заборгованість по інших зобов'язаннях безвісно відсутнього (ст. 44 ЦК);    - неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає дітей безвісно відсутнього, які не досягли восьми років, вправі вимагати призначення їм пенсій у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім (ст. 46 Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення");    - дружина (чоловік) безвісно відсутнього набуває права розірвати шлюб в так званому спрощеному порядку через органи РАЦС (а не в суді) без згоди іншого подружжя;    - припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безвісно відсутнього (наприклад, дія довіреності, договору поруки);    - кредитори мають право вимагати задоволення з майна цієї особи.

25. Оголошення фізичної особи померлою

   За загальним правилом фізична особа може бути в судовому порядку оголошена померлою, якщо:    1) вона відсутня за місцем постійного проживання;    2) про її місцезнаходження немає відомостей протягом трьох років;    3) розшук її не дав позитивного результату;    4) відсутні підстави вважати, що особа ухиляється від правосуддя у зв'язку із вчиненням злочину чи від виконання цивільних обов'язків (наприклад, сплати аліментів, повернення боргу тощо).

   Правові наслідки оголошення особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (видається свідоцтво про смерть, припиняється шлюб, утриманці набувають право на пенсію, припиняються особисті зобов'язання, відкривається спадщина, але спадкоємці не мають права відчужувати нерухоме майно протягом п'яти років).    Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'являється або якщо одержані відомості про її місцеперебування, суд скасовує рішення про оголошення її померлою. Особа, яка з'явилася, має право вимагати повернення свого майна, яке перейшло до іншої особи безоплатно (подароване, успадковане) і збереглося, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.    Набувач, який отримав майно за відплатними договорами, зобов'язаний повернути його тоді, коли він знав, що фізична особа, яка була оголошена померлою, фактично жива.