64. Поняття і види цінних паперів

Цінним папером – є документ встановленої форми з  відповідними реквізитами,  що  посвідчує  грошове  або  інше  майнове  право  і визначає   відносини  між  суб’єктом  господарювання,  який   його випустив  (видав), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно  з умовами його випуску, а також можливість передачі  прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу  пайові,  боргові  та інші цінні папери.  У сфері господарювання у випадках, передбачених законом,  використовуються такі види цінних  паперів:

а) акції,   б) облігації   внутрішніх   та  зовнішніх  державних  позик, в) облігації  місцевих  позик,  г) облігації  підприємств,  д) казначейські зобов’язання, е) ощадні (депозитні) сертифікати, є) векселі, ж) сертифікати фондів   операцій   з   нерухомістю,  з) іпотечні сертифікати,  інші  види  цінних  паперів, передбачені ГКУ та іншими законами.

Порядок реєстрації цінних паперів обумовлений законом України «Про цінні папери і фондову біржу».

Реєстрація випуску цінних паперів має бути проведена не пізніше ніж за 30 днів з моменту подачі заявки з доданням необхідних документів:

— заяви про реєстрацію цінних паперів;

— засвідченої копії протоколу рішення про випуск цінних паперів;

— нотаріально засвідченої копії статуту емітента, зразка бланка цінного паперу, сертифіката іменного цінного паперу;

— підтверджених аудитором балансу, звіту про фінансові результати та їх використання, довідки про фінансовий стан за останній повний фінансовий рік;

— копії свідоцтва про державну реєстрацію акціонерного товариства.

Реєстрація випуску цінних паперів або інформація про їх випуск не може вважати гарантією вартості цих цінних паперів.

Емітент має право на випуск цінних паперів з моменту реєстрації їх випуску та надання реєстраційного номера Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Положення про депозитарну діяльність №999 визначено, що цінні папери можуть існувати у двох формах:

1. Цінні папери, розміщені в документарній формі існування, які зараховані на рахунок у цінних паперах їх власника у зберігача.

2. Знаходяться в обігу як цінні папери бездокументарної форми існування у вигляді облікових записів на рахунках у цінних паперах їх власників у зберігачів та у разі їх знерухомлення у депозитарії.

65. Векселі Стаття 21. Основні характеристики векселів Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах "а", "в - є" частини третьої цієї статті, також:

просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у частинах третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Векселем визнається цінний папір, що засвідчує безумовне гро­шове зобов´язання сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються два види векселів: простий і переказний. Платником за простим век­селем є векселедавець, а за переказним третя особа - платник. На практиці, зазвичай, платниками за переказним векселем є банки, у яких відкриті рахунки векселедавців.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Ук­раїні» основними законодавчими актами України про обіг век­селів є вказаний Закон, Женевська конвенція 1930 p., якою за­проваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та Женевська конвенція 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні та прості векселі, Женев­ська конвенція 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних і простих векселів, закони, відповідно до яких Україна приєдна­лась до вказаних конвенцій, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» та інші, прийняті згідно з ними законодавчі акти України.

Відповідно до ст. 75 Уніфікованого Закону «Про переказні векселі та прості векселі» простий вексель містить такі рекві­зити: 1) найменування - «вексель»; 2) просту і нічим не обумо­влену обіцянку сплатити визначену суму; 3) зазначення строку платежу; 4) зазначення місця, в якому повинен здійснюватися платіж; 5) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; 6) дату і місце складання векселя; 7) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель містить такі ж самі реквізити, які пере­дбачені для простого векселя, з тією різницею, що замість про­стої і нічим не обумовленої обіцянки сплатити визначену суму зазначається проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму, а також найменування того, хто повинен платити.

Однією з особливостей векселів є те, що кожний індосант, тоб­то особа, яка передала вексель, автоматично стає зобов´язаною особою за векселем і відповідає перед новим держателем не тіль­ки за дійсність права, що закріплене у векселі, але й за його здій­снення. Тобто держатель векселя за загальним правилом може звернутися для задоволення свого права, яке закріплене у век­селі не тільки до векселедавця, а також до будь-кого із поперед­ніх держателів векселя.