83Поняття, особливості повноважень представника. Передоручення .

Поняття повноважень представника і їх особливості. Повноваження представника — це те коло прав і обоє 'язків, які покладаються на нього. Без повноважень немає представництва. Повноваження представника можуть визначатися самою особою, яку представляють, при добровільному представництві, а при обов'язковому представництві повноваження визначаються законом чи адміністративним актом.

Повноваження представника — це особливе право. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небуть особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб.

Право представника має деяку подібність до правоздатності. Але суттєва відмінність цього права від правоздатності полягає в тому, що таке право у представника виникає переважно на підставі певних фактів: видачі довіреності, укладання договору доручення, призначення продавцем, касиром, юрисконсультом. Що стосується правоздатності, то вона завжди визначається законом. Характерною ознакою повноважень представника є те, що вони завжди звернені до третьої особи, а не до особи, яку представляють. Особа, яку представляють, не є зобов'язаною особою перед представником, тому що нерідко особа, яку представляють, є недієздатною, наприклад, при обов'язковім (законнім) представництві батьків, усиновителів, опікунів. Закон, адміністративний акт або договір лежать в основі виникнення внутрішніх відносин по представництву — між представником і особою, яку представляють. Зовнішній ефект представництва, тобто здійснення представником дій у відносинах з третіми особами, базується на повноваженнях представника, які повинні бути виражені в об'єктивній формі, доступній сприйняттю зацікавленою особою.

Представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень. Існування такого обов'язку випливає із змісту ст.63 ЦК України, яка передбачає, що угода, укладена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на укладання угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Отже, без подальшого схвалення таких угод у особи, яку представляють без належних повноважень, не виникає прав і обов'язків щодо представника і третіх осіб. Негативні наслідки цих угод покладатимуться на самих представників або на третіх осіб, які перевірили повноважень представника.

84.Поняття та значення строків у цп. Види цивільно-правових строків, їх обчислення.

Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єк­тивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, роз­виваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, що встановлюються у цивільних правовід­носинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної ма­терії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямо­ваного регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: 1) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; 2) як одна з умов, що ви­значає їх зміст; 3) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.

Стаття 251. Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Стаття 252. Визначення строку та терміну

1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

. Пе­ребіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за пра­вилами, встановленими за волею законодавця.

Серед обставин, що впливають на перебіг строків позовної давно­сті (зупинення, перерва), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або від­повідач (підпункт 4 п. 1 ст. 263 ЦК України); пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язальною особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу (ст. 264 ЦК України), то­що. Суд за наявності поважних причин пропущення строку позов­ної давності може поновити цей строк і захистити порушене право (п. 5 ст. 267 ЦК України). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійс­нення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу лю­дей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Змістом строку є дія або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не має сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Термін — що певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається кален­дарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зо­всім не применшується. Як правова форма, строки (терміни) мо­жуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

Стаття 253. Початок перебігу строку

1. Перебіг строку починається з наступного дня після

відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано

його початок.

Стаття 254. Закінчення строку

1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним

робочий день.

Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку

1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Види цивільно-правових строків і термінів

Неоднаковість строків, що регулюються цивільним правом, зу­мовлює потребу їх класифікації. Строки у цивільному праві групу­ються за різними критеріями:

1. За підставами (джерелами) встановлення можна вирізнити строки (терміни), які визначаються:

— законом (наприклад, строк чинності майнових прав інтелекту­альної власності на твір спливає через сімдесят років, що від­раховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом);

• адміністративним актом (наприклад, місячним планом пе­ревезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника — з пред'яв­лення вантажів до перевезення протягом календарного місяця);

• угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);

• рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстро­чення виселення наймача із житлової площі на три місяці).

2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідно­син у встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не під­лягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скоро­чення позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за уго­дою сторін (зокрема строки в орендних відносинах).

3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні та окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у ме­жах загального строку.

4. У навчальній літературі наводяться також інші підстави для кла­сифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, по­чаткові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо).

Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має по­діл строків (термінів) за способом їх встановлення. Строк визнача­ється періодом часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами.

У юридичній літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронювальні. У регулятивних правовідносинахвстановлені строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і ви­конання обов'язків, в охоронювальних — вони є строками захисту цивільних прав. Строки є: 1) гарантійні; 2) оперативного захисту; 3) претензійні; 4) позовної давності; 5) процесуальні.

Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільних правовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, що особа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'яза­ної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушен­ня права, передачу речі, відшкодування збитків тощо.