Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Екзамен з загальної біології. Частина 2..doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
20.09.2019
Размер:
1.3 Mб
Скачать

48. Трансплантація органів і тканин. Види трансплантації. Імунологічні механізми тканинної несумісності при трансплантації. Штучні органи.

Трансплантацією нази­вається пересаджування або прижив­лення органів і тканин. Ділянка орга­на, яку пересаджують, називається трансплантантом. Організм або орган, з якого беруть тканину для пересад­жування, є донором; організм, якому пересаджують трансплантант,— реципі­єнтом.

Розрізняють аутотрансплантацію, коли пересадження здійснюється на іншу частину тіла того ж організму, алотрансплантацію, коли проводять пе­ресадження від однієї особини іншій, яка належить до того ж виду, і ксено­трансплантацію, коли донор і реципі­єнт відносяться до різних видів.

Е кспериментальний і клінічний ма­теріал показав, що успіх транспланта­ції залежить від імунологічних реакцій організму. Аутотрансплантація відбу­вається найбільш успішно, бо білки (антигени) трансплантата не відрізня­ються від білків реципієнта. Імуноло­гічна реакція не виникає, і можливе справжнє приживання. При алотранс­плантаціях донор і реципієнт, як пра­вило, розрізняються за антигенами. У дослідах на гідрах і черв'яках ало­трансплантації успішні, бо імунологіч­ні реакції у них виражені мало. Проте у вищих тварин і людини звичайно не спостерігається тривалого приживання алотрансплантатів. Виключенням є однояйцеві близнюки, генотип яких, а от­же, і білковий склад однакові. Ксено­трансплантація вдається у деяких без­хребетних, але у вищих тварин транс­плантати від особин інших видів розсмоктуються.

Трансплантація у медичній практиці. У тих випадках, коли орган не може регенерувати, але він необхідний, за­лишається один вихід — замінити його таким же природним або штучним ор­ганом.

При пластичних операціях, що про­водяться з метою відновлення форми і функції якого-небудь органа або де­формованої поверхні тіла, поширене пересадження шкіри, хряща, м'язів, су­хожилків, кровоносних судин, нервів, сальника. Значну частину пластичних операцій складають косметичні, спрямовані на відновлення деформованих частин тіла. Перші спроби відновлення носа шля­хом пересадження тканин проводилися з Індії ще за 1000 років до н. є. У ін­дійців ці методи запозичили італійці у XV ст., а потім вони поширились по всій Європі. Пластичними операціями лікують каліцтва обличчя (заяча гу­ба, вовча паща). Опе­рації відновлення гортані, стравоходу, статевих органів, дефектів у черевній і грудній стінках, черепі тощо, також є пластичними.

При пластичній хірургії користую­ться переважно аутотрансплантацією. Для того щоб трансплантат прижився, необхідно забезпечити його живлення на новому місці. З цією метою для пе­ресадження шкіри український хірург В. П. Філатов розробив метод круглого стебла, який забезпечує живлення клаптя шкіри на старому місці, де він повністю не відокремлюється від тка­нин до його приживлення на новому місці. Він запропонував також метод пересадження рогівки, взятої від тру­па, з метою лікування сліпоти, яка викликана пошкодженнями і виразка­ми на рогівці. Пересадження рогівки відбувається без ускладнень, які су­проводжують пересадження інших ор­ганів, бо рогівка не містить кровонос­них судин і, отже, у неї не потрапля­ють клітини імунної системи крові.

П ерша у світі спроба пересадження нирки була зроблена у1934 р. росій­ським хірургом Ю. Ю. Вороним; успішне пересадження нирки з враху­ванням імунної сумісності зробив у 1958 р. академік Б. В. Петровський. Віртуозну хірургічну техніку пока­зав у експериментах по трансплантації В. І. Деміхов. У 1957р. він пересадив голову однієї собаки на тулуб іншої. Така двоголова тварина прожила п'ять днів, обидві голови реагували на зов­нішні подразники: харчові, світлові, звукові. Тварина-хазяїн і трансплан­тат загинули від сильної імунологічної реакції. За останні два десятиріччя у галузі трансплантації органів у клініці досягнуто значних успіхів. Сучасна хі­рургічна техніка дозволяє здійснювати пересадження деяких органів.

Найдраматичніша із всіх трансплан­тацій — пересадження серця. Першу операцію пересадження серця людині зробив хірург Крістіан Бернард у гос­піталі Кейптауна (1967). Серце було узяте у молодої жінки, яка загинула у автокатастрофі, і пересаджене паці­єнту. Незважаючи на відсутність яких-небудь хірургічних ускладнень, пацієнт прожив менше місяця і помер від ускладнення, яке було пов'язане з імун­ною системою. Після цього аналогічні операції проводились іншими хірурга­ми. До січня 1977 р. було здійснено 328 пересадок серця, найбільша три­валість життя після операції — 10 ро­ків (зрідка — більше). З часом стало зрозумілим, що на­слідки операції з трансплантації внутрішніх органів залежат від стану імунної системи реципієнта. У зв'язку з цим на перший план вису­нулась проблема трансплантаційного імунітету.

Оскільки аб­солютно точно підібрати донора і ре­ципієнта за всіма антигенами немож­ливо, виникає проблема пригнічення імунної реакції відторгнення, так як білковий склад різний. Велике значення у цьому має явище імунної толерантності— терпи­мість до чужорідних клітин.

Трансплантація не може повністю вирішити проблему за­міни не функціонуючих або тих, що втратили функції, органів людини.

У останні десятиріччя розвивається новий напрямок у заміщувальній хі­рургії — використання штучних орга­нів. Це технічні пристрої, які мають здатність замінити функції того чи ін­шого органа людини. Прикладом ім­плантованих органів можуть бути штучні клапани серця, якими заміню­ють пошкоджені; протези великих су­дин, суглобів, які виготовляють із тефлону або інших синтетичних матеріалів.

Зроблена перша спроба заміни серця людини штучним; хоч сам апарат знаходиться у тілі людини на місці серця, але джерело його енергопоста­чання — досить масивна конструкція — знаходиться поза тілом людини, з яким сполучається спеціальними провідни­ками. Проблема повністю імплантова­ного (включаючи джерело енергії) серця потребує ще великої дослідниць­кої роботи і нових технічних рішень.