58. Біогеоценоз та його структура. Трофічні сітки і ланцюги. Правило екологічної піраміди.

Б іогеоценоз – це особлива, злагоджена форма існування організмів і навколишнього середовища, між якими здійснюється коло обіг речовин та енергії. Термін був введений В.М.Сукачовим у 1940 р. В біогеоценозі розрізняють біотичну (сукуп­ність взаємопов'язаних живих організмів - біоценоз) та абіотичну (умови фізичного середовища існування) частини.

До складу абіотичної частини входять такі компоненти:

• неорганічні сполуки (вуглекислий газ, кисень, азот, вода, сірково­день тощо), які включаються у біогенну міграцію речовини;

• органічні сполуки (залишки живих організмів чи продукти їхньої життєдіяльності), які зв'язують між собою абіотичну та біотичну частини біо­геоценозу;

• кліматичний режим, або мікроклімат (середньорічна температу­ра, вологість, рельєф місцевості тощо), який визначає умови існування органі­змів.

Біотичну частину біогеоценозу складають різні екологічні групи популя­цій, які зв'язані між собою трофічними і просторовими зв'язками:

• продуценти - популяції автотрофних організмів, здатних синтезувати органічні речовини з неорганіч­них (автотрофні прокаріоти, водорості, рослинні джгутикові, вищі рослини);

• консументи — популяції гетеротроф­них організмів, які споживають інші організми або мертву органічну речови­ну (фітофаги, хижаки, паразити,хапротрофи);

• редуценти — по­пуляції організмів, які живляться органічною речовиною залишків продуктів життєдіяльності організмів, розкладаючи їх до неорганічних сполук (бактерії, гриби тощо).

Ланцюги живлення - це послідовності особин одного виду, їхніх решток або продуктів життєдіяльності, які є об'єктом живлення організмів іншого виду, тобто ряд видів організмів, пов'язаних між собою трофічними зв'язками, що складають певну послідовність у передаванні речовин і енергії. Ланцюги живлення формують трофічні рівні (ланки):

• І рівень – продуценти

• ІІ рівень – косументи І порядку

• ІІІ рівень – консументи ІІ порядку

• IV рівень – консументи ІІІ порядку

К ожен ланцюг живлення включає, як правило, не більше 4—5 ланок, оскільки, внаслідок втрати енергії, загальна маса кожної наступної ланки приблизно в 10 разів менша від попередньої. Цю закономірність називають правилом еко­логічної піраміди. Розрізняють кілька категорій «екологіч­них пірамід». Піраміда чисел відображає число особин у кожному рівні ланцюга живлення (у кожному наступному рівні число особин зменшується); піраміда біомаси — кількість органічної речовини (біомаса), піраміда енергії — кількість енергії в їжі у кожному рівні ланцюга живлен­ня. Усі вони, хоч і відрізняються за абсолютними значен­нями, мають однакову спрямованість, що відображає чи­сельність окремих організмів в угрупованнях, і разом з нею виявляють характерні особливості біоценозів.

59. Основи медичної паразитології. Тип Найпростіші. Морфологія, цикли розвитку, лабораторна діагностика, профілактика.

Медична паразитологія -це наука, що вивчає паразитів людини, хво­роби, що ними спричиняються, і засоби боротьби з ними. Характерною рисою паразитів є патогенність - здатність спричиняти захворювання. Медичну паразитологію поділяють на три розділи:

1) медична протозоологія - вивчає паразитів людини, які належать до підцарства одноклітинних і викликають протозойні захворювання. В Україні трапляються близько 10 видів патогенних найпростіших;

2) медична гельмінтологія - вивчає паразитів людини, які належать до типів плоских і круглих червів і викликають гельмінтози. В Україні є близько 18-20 видів таких гельмінтів;

3) медична арахноентомологія - вивчає тварини типу членистоно­гих, які є переносниками, природними резервуарами чи збудниками хво­роб людини. Головні завдання медичної паразитології:

• вивчення особливостей будови паразитів на всіх стадіях їхнього розвитку;

• визначення місця паразитів в системі паразит-хазяїн;

• вивчення життєвих циклів паразитів, особливостей їх циркуляції у природі, шляхів зараження людини;

• розробка методів діагностики та лікування паразитарних захворю­вань, засобів їх профілактики.

Класифікація паразитів.

І. Залежно від умов існування:

• Ф акультативний - характерний для тих організмів, які звичайно вільно живуть у природі, але випадково потрап­ляють до організму іншого виду (хазяїна) і ведуть паразитичне існуван­ня (деякі круглі черви, хижі п'явки).

• Облігатний - характерний для тих організмів, що не здатні вільно жити у природі. Для них паразитизм -умова існування.

ІІ. Залежно від терміну паразитування:

• Тимчасові - такі, що живуть поза організмом хазяїна і нападають на нього лише для живлення кров'ю (кліщі, блохи, комарі, москіти) від півхвилини до кількох діб.

• Постійні живуть в організ­мі хазяїна чи на його покривах на всіх стадіях свого розвитку.

ІІІ. Залежно від локалізації:

• Ектопаразити – зовнішні, локалізуються на поверхні шкіри.

• Ендопаразити – внутрішні. Існують порожнинні та паразити внутрішніх органів.

Найпростіші - одноклітинні тваринні організми, налічують понад 65000 видів, багато з яких паразити.

Будова: тіло найпростіших складається із цито­плазми, ядра і клітинної мембрани; цитоплазма диференційована на зернис­ту рідку ендоплазму і більш в'язку склоподібну ек­топлазму; в ній знаходяться органели загального і спеціального призначення. Органели загального при­значення забезпечують життєдіяльність організму і притаманні будь-якій клітині. Органелами спеціаль­ного призначення є скоротливі вакуолі, що беруть участь в осморегуляції і виділенні рідких продуктів обміну речовин, травні вакуолі, органели руху: псевдоподії, джгутики, війки. Між джгутиком і тілом найпростіших може знаходитися виріст цитоплаз­ми - ундулююча мембрана, що є додатковою органелою руху; кількість ядер може бути від одного до декількох (однакові чи різні за формою і функцією).

Дизентерійна амеба Викликає захворюван­ня амебіаз.

Локалізація: тонкий, товстий кишечник.

Поширення: повсюдне.

Морфологічні особливості. Велика вегетативна форма (патогенна) -найбільша (25-40 мкм). Дрібна вегетативна форма, тканинна форма паразитує у слизовій оболонці товстої кишки. Це патогенна форма, яка уражує слизову оболонку. Вона нагадує велику вегетативну форму, але менших розмірів (20-25 мкм), цисти (8-15 мкм) прозорі, безколірні, кулястої форми, нерухомі, міс­тять по чотири ядра.

Ш ляхи зараження. Джерелом інвазії є хвора людина.Частіше за­раження відбувається через забруднену цистами воду. Факторами пере­дачі є також харчові продукти, що використовують без термічної оброб­ки. Забруднення харчових продуктів може відбуватися за допомогою мух або рук хворих та цистоносіїв, через предмети домашнього вжитку.

Лабораторна діагностика. Для виявлення вегетативних форм і цист дизентерійної амеби досліджують випорожнення.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, мит­тя рук перед їжею та після відвідування вбиралень; боротьба з мухами, тарганами; використо­вування в їжу митих овочів та фруктів, вживання кип'яченої води.

Лямблія - відкрита професором Харківського уні­верситету Д. Лямблем у 1859 р.

Локалізація. Лямблії живуть у тонкому кишечнику.

Географічне поширення — повсюдне.

Морфологічні особливості. Розміри від 10 до 18 мкм. Тіло грушоподібне, розділене поздовжньо на праву і ліву половини. Всі органоїди і ядра парні. Між ядрами лежать дві опірні нитки. Посередині тіла парабазальні ядра півмісяцевої форми. З боку, який на­зивається вентральним, розташований присмоктувальний диск, яким паразит прикріплюється до слизової оболонки хазяїна. Має чотири пари джгутиків. Живлення осмотичне. Лямблії здатні до утворення цист.

Шляхи зараження: Зараження відбувається при заковту­ванні цист, які потрапили на овочі, фрукти й інші продукти або в питну воду.

Лабораторна діагностика: Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, а також у вмісті дванадцятипалої кишки, який одер­жують при спеціальному дуоденально­му зондуванні.

Профілактика така, як і при інших кишкових інвазіях.

Трихомонади — збудники трихомонозів.

Трихомонада кишкова—збудник киш­кового трихомонозу.

Локалізація — у товстих кишках.

Географічне поширення — повсюдне.

Морфологічні особливості. Трихомо­нада кишкова — маленький джгутиконосець завбільшки 5—15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З—4 джгутиками і ундулюючою мем­браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре­ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клі­тинним ротом, а також осмотично - рідкими речовинами. Розмножується поздовжнім поділом. Утворення цист не встановлене.

П атогенне значення і діагностика. Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна­чення не встановлене, бо трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо­рових людей і хворих кишковими хво­робами. Лабораторний діагноз стави­ться у випадку знаходження вегета­тивних форм у фекаліях.

Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах (тобто захворю­ваннях, які викликаються найпрості­шими) .

Трихомонада піхвова — збудник урогенітального трихомонозу.

Локалізація — сечостатеві шляхи жінок і чоловіків.

Географічне поширення — повсюдне.

Морфологічні особливості. Має знач­но більші розміри, ніж трихомонада кишкова,— 7—ЗО мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу­тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом.

Патогенне значення і діагностика. Ця трихомонада викликає запальні процеси у статевих шляхах. Заражен­ня відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні за­гальною білизною і предметами особи­стої гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінеко­логічний інструмент. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм у виділеннях і зіскоблюваннях слизових оболонок статевих органів.

Профілактика: дотримання особистої гігієни при статевих контактах, користування індивідуальними предметами вжитку, обробка гінекологічного інструментарію.

Лейшманії — збудники лейшма­ніозів.

Локалізація — у клітинах шкіри, внутрішні органи.

Географічне поширення. Шкірний лейшманіоз поширений у ряді країн Європи, Азії й Америки, які мають субтропічний клімат

Морфологічні особливості й життє­вий цикл. Лейшманії дуже малі (2— 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутріш­ньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет­них), і джгутикову, яка має видовже­не тіло (у організмі комах-переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос­ником збудника є дрібні комахи — мо­скіти

Патогенне значення і діагностика. При шкірному лейшманіозі утворю­ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають; після зажи­вання залишаються рубці. У людини, яка перехворіла, виробляється імуні­тет на все життя. Для лабораторної діагностики беруть виділення із вираз­ки і готують мазки, які досліджують під мікроскопом.

Профілактика. Особиста профілак­тика полягає в індивідуальному захис­ті від кусання москітами.