Конверсія – перепрофілювання частини або всіого підриємства під впливом якихось змін.

Реструктуризація – це засіб забезпечення оптимального госп суб*єктів економіки, здійснення системи заходів, спрямованих на зростання ефективності витрат підвищення конкурентно спромож прод, яка випуск, зміцненняфін стійкості.

Передбачає:

1. Зменшення витрат

2. Підвищення продуктивності праці

3. Зниження енергомістких виробництв

4. Впровадження нових технологій

5. Модернізація, або зміну всього обладнання

Санація (фін оздоровлення) – система заходів спрямованих на виведення суб*єкта госп з кризи ві відновлення або досягнення ним прибутку і конкурентносроможності

15. Паливно-енергетичний комплекс

Структура ПЕК: - Паливна пром-сть; - Електроенергетика; - Виробнича інфраструктура;

Паливний комплекс України – сукупність галузей пром-сті, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива і включає нафтову, газову, вугільну, торф’яну, нафтодобувну, нафтопереробну пром-сті.

Значення ПЕК: - районоутвоююче (на їх основі формуються територіально-виробничі комплекси). Вони впливають на спеціаліз. господарства регіону, концентрацію виробництва, концентрацію виробництва, на комбінування. Вплив ПЕК тим більший, чим потужніші запаси паливно-енергетичних ресурсів. Дешеве паливо сприяє розвитку енергомістких виробництв.

Шляхи вирішення проблеми імпорту ПЕресурсів:

• створення умов для надходження нафти з Азербайджану, Казахстану.

• надходження газу в Україну із Туркменістану, Алжиру.

• закупівля прир. газу з Близького Сходу.

Паливно-енергетичний баланс – це баланс одержання, перетворення, використання усіх видів енергії.

Загальний паливно-енергетичний баланс: Прибуткова частина: видобуток природного палива, виробництво електроенергії, відбір газу з підземних газосховищ, імпорт; Витратна частина: експорт, всі виробничо-технологічні витрати, закачка прир. газу у газосховища.

Напрямки вдосконалення ПЕ балансу: 1) нарощування власного видобутку всіх видів палива + ефективне використання ресурсної бази; 2) реконструкція ПЕ комплексу; 3) енергозбереження; 4) більше використання вугілля; 5) використання нетрадиційних джерел енергії; 6) ефективніше (краще) використання транзитного потенціалу.

16. Вугільна промисловість України.

Структура: - підприємства із видобутку вугілля; - збагачувальні фабрики; - підприємства з виготовл. вугільн. брикетів. Вугілля оцінюється: 1) за глибиною залягання; 2) за марочним складом і якістю.

Донецький вугільн. басейн умови розробки: невелика потужність розроблюваних пластів; велика глибина залягання; високий ступінь газоносності.

Львівсько-Волинський умови розробки: потужність пластів=1-1,5 метра; глибина залягання в середньому 350-400м.(Макс-550м.); низький ступінь газоносності.

Дніпровський басейн (Кіровоградська+Черкаська - найбільше) Якості бурого вугілля: висока вологість; низька теплотворна здатність; низька здатність до транспортування. Умови розробки: глибина залягання – макс. 90м., середн. 70м. Споживання вугілля в Україні: 98% залишається в Україні і лише 2% йде на експорт: Білорусь, Молдова. Соціально-економічні проблеми: 1) зменш. темпів видобутку вугілля 1987-97рр., а з 97 видобуток вугілля збільш.; 2) висока собівартість; 3) закриття шахт. Проблеми: - реформування галузі; - низький рівень соціального захисту і охорони праці; - екологічні проблеми.

17. Нафтова і нафтопереробна промисловість України.

Нафтовидобувна – об’єднує підприємства з розвідування та видобутку нафти та газу, зберігання та транспортування. Нафтопереробна галузь – галузь обробної промисловості.

Регіони видобування нафти:

• східний ( Сумська, Полтавська, Чернігівська)

• прикарпатський (Західний)

• південний (Причорноморський)

Найбільше нафти видобув. у східному регіоні.

Проблеми: - нововідкриті родовища дрібні; - нафта знаходиться на великих глибинах (3500-5500 м.); - відсутність нових технологій з видобутку нафти; фінансові труднощі.

Нафтопереробна пром-сть – включає в себе 7 заводів: Кременчуцький, Лисичанський, Одеський, Дрогобицький, Наддвірнянський, Львівський, Херсонський.

Фактори розміщення нафтопереробних заводів:

• поблизу видобування нафти (Азербайджан, Кувейт)

• у портах ввозу сирої нафти (Роттердам, Одеса, Херсон)

• на трасах магістральних нафтопроводів (Лисичанськ, Кременчук).

18. Газова пром-сть Укр.

Здійснює видобув., транспортув., зберігання та переробку прир. газу.

Переваги газу: - більший ККД; -

Регіони видобув.:

1) Прикарпатський регіон (1/5 видобутку);

2) Дніпровсько-Донецька газоносна область (Харківська, Сумська, Полтавська, Чернігівська) 80%;

3) Причорноморський регіон;

Основні причини зменш. видобутку прир. газу: - виснаження основних родовищ; - нововідкриті родовища містять мало газу; - складні умови розташув. газоносних пластів. – повільне впровадження нових технологій.

19. Електроенергетика

це галузь промисловості, яка включає виробництва різних видів електроенергії, її транспортування, теплові мережі, котельні та інші об’єкти.

Фактори розміщення: орієнт. на сировину, споживача.

ТЕС: Зміївська, Щастінська, Вуглегірська. Умови розміщення: на сировину, споживач.

АЕС: Чорнобильська, Рівненська, Запорізька, Півд.-Українська. Тенденції у розвитку АЕ в Україні: політика України спрямована на модернізацію існуючих АЕС. Такий напрям розвитку вибрали також Франція, Великобританія, Чехія. В Україні були збудовані, але так і не введені в експлуатацію Чигиринська, Харківська, Одеська, Кримська. Фактор розміщ.: на споживача, наявність водних ресурсів, значно великі відстані від вел. міст.

р з, хмільницька, півд. українська

20. Металургійний комплекс

Металург. комплекс – сукупність галуз. видобувн. і обробної пром-сті підпр-ства якої видобув. руди чорних і кольоров. металів, виробляють сталь, чавун, прокат, труби, кольорові метали, кокс, вогнетриви, добув. нерудн. сировину для металургії і обробляють метал.

Знач. металург. комплексу з точки зору РПС: 1) джерело надходжень до господарського обігу конструкційних матеріалів; 2) металург. комплекс є основою розвитку машинобудув., металообробки, будівництва.; 3) металург. комплекс – це джерело валютних надходжень до бюджету держ.; 4) районоутворююче значення: 4.1 – ств. сприятлив. умови для розвитку виробництв, які спожив. багато металу (енергетичн., с/г); 4.2 – сприяє розвитку хім.. промисловості; 4.3 – сприяє розвитку легкої пром-сті, харчової, сфери послуг.

Галузева структура металург. комплексу: - чорна металургія; - кольоров. металургія.

21. Чорна металургія України.

Структура чорн. мет-гії:1)сировинна частина чорн. мет-гії;2)основне металург вироб-цтво; 3)переробна металургія

1) 1. Гірничорудна пром-сть (підпр., які видобув., збагач., і переробляють залізорудну і марганцеворудну сировину). Фактор розміщ.: сировина. 2. Коксохімічна промисл – охоплює спеціалізов. заводи та цехи вуглезбагачення. Центр: Дон.обл. Фактор розміщ.: сировина. 3. Нерудна промисловість-підприємства пов’язані з добув. флюсових вапняків, доломітів, вогнетривк. глини з подальш. збагач. даної сировини. 4. Пром-сть вогнетривких матеріалів – включ. окремі підприємства або цехи у складі металург. комбінатів, які виробл. вогнетриви. 5. Феросплавна пром-сть – входять підприємства, які виробл. електроферосплави. Фактор розміщ.: наявн. електроенергії, наявн. легуючих матеріалів. 6. Брухтопереробна пром-сть - ___________________________________________________

2) - включає: доменне виробництво; сталеплавильне (способи виробн. сталі: мартенівський, у електросталельних печах, киснево-конверторний); виготовл. прокату.

3) – складові: трубна пром-сть; пром-сть металовиробів. Фактори розміщ. переробн. мет-гії: наявність сировини, джерел брухту, джерел електроенергії, споживача.

Фактори, що визнач. розміщ. металург. вир-цтва: 1) наявність сировинних, паливно-енергетичн., водн. ресурсів; 2) наявність транспортної мережі; 3) попит на металопродукцію; 4) екологічна безпека.

Особливості розміщ. підпр. чорн. мет-гії: 1) орієнтація на паливо; 2) на поклади магнітн. руди; 3) припортова чорна мет-гія (чорн. мет-гія, що орієнт. на експорт).

Розміщ. підпр. в Укр.: 1) Придніпровський (14 металург. підприємств з 32); 2)Донецький металург. район (13); 3) Приазовський (2)+Одеса, Полтава, Харків.

22. Кольорова металургія України

галузь важк. пром-сті, яка включ. видобуток руд кольоров. металів, їх збагачення і переробку.

Особливості кольоров. мет-гії: 1) характерне комплексне використ. рудн. сировини і її висока здатність комбінуватися з іншими галузями пром-сті; 2) кольорова мет-гія – найбільш енергомістка.

Особливості руд кольоров. металів:

• різноманітні за комплексним складом;

• порівняно низький % металу у руді;

• складна форма залягання.

Фактори розміщ. підприємств кольоров. мет-гії: 1) сировина; 2) джерела електроенергії.

Алюмінієва пром-сть включає виробництва: виробництво глинозему; алюмінію. Сировиною є: боксити, алуніти, нефеліни. Фактори розміщ.: наявність електроенергії. Центри: Запоріжжя, Миколаїв, Свердловськ (Луганська обл.).

Титаномагнієва пром-сть охоплює підприємства, які добув., збагач. титаномагнієву сировину. Основні центри: Калуш, Стебник, Запоріжжя.

+ Ртутна, Цинкова (Костантинівка, Дон. обл.), Нікелева пром-сті (Побузький нікелевий завод – Кіровогр. обл.).

23. Машинобудівний комплекс, його галузева структура та народногосподарське значення. Фактори впливу на розвиток та розміщення підприємств машинобудування.

Машинобудівний комплекс- це сукупність галузей пр-сті, що виробляють машини й устаткування для всіх ланок народного господарства.

Забезпечуючи машинами інші галузі госп-ва,маш-ня сприяє НТП, полегшує працю робітників,полібшує її умови.

На основі особливостей розміщ. вир-ва і технологічних процесів галузі машинобудування класифікують:

1) Важке машинобудування,яке об’єднує вир-во металургійного,гірничо-шахтного,підйомно-транспортного, та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість,висока металомісткість,низька транспортабельність продукції.

2) Загальне машинобудування об’єднує транспортне(без автомобільного) і сільськогосподарське(без тракторного) виробництво промислового,технологічного та будівельного обладнання(без легкої та харчової промисловості).

3) Середнє машинобудування охоплює найширший спектр галузей. Для нього характерний високий рівень кооперації виробництва.

4) Вир-во приладів, точних машин, інструментів і механізмів орієнтуються на райони високої технічної культури.

Фактори, що впливають на розвиток машинобудування:

1. наявність кваліфікованих кадрів.

2. наявність науково-дослідницьких інститутів.

3. наявність металургійної бази.

Фактори, що впливають на розміщення машинобудування:

1. трудові ресурси: виробництво електроніки, техніки, приладобудування,верстатобудув-ня.

2. технологічний прогрес: відбувається вдосконалення технологій, знарядь та предметів праці, змінюється характер трудової діяльності.

3. споживчий транспортний фактор:с/г машинобуд., виробництво обладнання для нафтової, газової та вугільної промисловості.

4. сировинний фактор: виробництво вагонів,цистерн,тобто важке машинобуд.

5. природний фактор.

24. Фактори та регіональні особливості розміщення галузей важкого і загального машинобудування.

Важке машинобудування в об’єднанні з виробництвом металургійного, гірничого підйомно-транспортного і енергетичного устаткування.

Основний характер важкого машинобудування:

• низька трудомісткість;

• висока матеріаломісткість;

• низька транспортабельність.

Вирішальним факторами є:

• сировинний;

• споживчий.

Виробництво металургійного устаткування зосереджено в: Донецькому і Придніпровському екологічному районах.

Заводи: Новокраматорський, Старокраматорський.

Виробництво гірничого устаткування :Орієнтується на споживача. На вугільну промисловість: Донбас, рідна база Придніпров’я, райони видобутку нафти й газу. Центри: Дружківка, Горлівка, Донецьк, Харків, Луганськ, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобичі.

Виробництво хім. і нафтового машинобудування: Суми, Сумська обл., Одеса, Бердичів, Харків, Миколаївська обл., Дніпропетровська обл..

Підйомно-транспортне машинобудування: Одеса, Львів, Харків, Нікополь, Дніпропетровськ, Прилуки, Золотоноша.

Загальне машбудування в поєднанні з транспортним не включаючи автомобілебудування: с\г без тракторного, виробництво промислового і будівельного обладнання.

Основне розміщення орієнтується на споживача готової продукції.

Локомотив і важке машинобудування:

Луганськ і Харків – тепловози

Дніпрогес – електровози

Кременчук, Дніпропетровськ – залізничні вагони

Маріуполь – вагони і цистерни

Суднобудівна промисловість:

Фактори: орієнтується на морське узбережжя і внутрішні водні шляхи.

Центри: Миколаїв(3 зав), Херсон(2 зав), Керч, Київ.

С/г машинобудування орієнтується на споживача.

Центри: Харків, Кіровоград, Дніпропетровськ, Тернопіль Олександрія, Херсон.

25.Особливості розміщення галузей сер і точ маш.Буд

Середнє м/б складається: автомобілебуд., авіаційна п-сть, верстатобуд.,

Умови розміщення:

1. наявність трудових ресурсів

2. кваліф кадр.,

3. розвинена науково-техріч база

Галузева структура:

1)Автомобіле будування

Центри: Кременчук, Запоріж.,Луцьк, (легкові автомобілі)Львів( автобуси)

2)Тракторне: орієнтація на споживача, трудові ресурси

Центри: Харків, Дніпропетр, Вінниця.

3) Виробництво тролейбусів:Київ, Дніпропетр

4)Літакобуд: орієнтація на кваліфіковані кадри, і технологію.

Центри: Київ, Харків.

5)Вир-во ракетно-космічної техніки: Дніпропетровськ.

6)Електронна промисловість:всі, крім Вол инської. Виготовлення телевізорів: Київ, львів, Харків, Сімферополь.

Електро-обчисл. Маш: Київ. Приладобуд:Харків, Київ, Одеса,Дніпропетр, Запоріжжя, Львів.

Умови розміщення точного машинобудування:

1. Наявність кваліфікованих кадрів:

2. Наявність науково-дослідницьких інститутів.

Галузева структура:

1. Електротехнічна: Київ, Харків, Запоріжжя;

2. Електронне: у всіх областях, крім Волинської

3. Приладобудування: Київ, Харків, Запоріжжя, Донецьк, Львів, Одеса

26.Роль хімічного комплексу у розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. Загальні фактори розміщення підприємств хімічної промисловості.

Роль хімічного комплексу:

1. Продукція цього комплексу використовується у всіх галузях господарства.

2. Продукція цього комплексу дозволяє замінити деяке виробництво з натуральної сировини.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімпрому: самородна сірка в Прикарпатті(Роздолі,Язові,Яворові). Родовища калійних солей(Калуш-Галинська і Стебницька групи) поклади кам’яної солі у Донбасі(Артемівську, Слов’янську).Закрпаття(Солотвині) і Прикарпаття(Болехові,Дрогобичі). Запаси самородної солі в озерах і лиманах Причорномор’я та Криму. Хлоридні солі натрію,магнію і брому(Сиваш)

Фактори розміщення хімічної промисловості

1. сировинний фоктор:

а) орієнтація на органічне паливо(газ,нафта,вугілля).

б) орієнтація на хімічну сировину(калійна сіль,кухонна сіль та ін.)

в) орієнтація на електроенергію: полімери

г) орієнтація на водні ресурси.

2 споживчий фактор: виробництво основної хімії (сірчаної кислоти, добрив крім калійних). Продукції побутової хімії

3 екологічний фактор.

4 технологічний фактор: вдосконалення технологій та впровадження безвідходних технологій.

5 трудовий фактор: цей фактор невеликий вплив на розміщення хімічної промисловості, бо ця галузь має невелику трудомісткість.

27.Фактори та регіональні особливості розміщення подприємствгірничо-хімічної та основної хімії.

Найважливіше значення для підприємств гірничо-хімічної промисловості має сировинний фактор:

• Калійні солі(Калуш, Стебник);

• Самородна сірка (Роздільське та Яворівські родовища);

• Кухонна сіль(Артемівськ);

• Фосфорити;

• Карбонатна сировина;

• Солі йоду, брому

Умови розміщення підприємств основної хімії. Орієнтується на сировину і споживача. Виробництво добрив:1.1Азотних – 1)Коксохімічна промисловість або центри переробки газу( Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Северо-Донецьк, , Дніпроджерджинськ, Запоріжжя)

2)Орієнтація на споживача (Черкаси, Рівне).1.2Калійні – орієнтація на сировину (Івано-Франківськ, Львів, Калуш, Стебник).1.3Фосфорні – тяжіє до районів споживання (Вінниця, Одеса, Суми).Виробництво сірчаної кислоти: Орієнтація на споживача використовується при виробництві мінеральних добрив, у металургії та текстильній промисловості. Центри: Рівне, Дніпроджерджинськ, Суми.. Виробництво соди. Умови розміщення тяжіє до сировини(вапняки, кухонна сіль).Регіони: Донбас (Лисичанськ, Слов’янськ), Крим (Сиваш).Виробництво солі .Орієнтація на сировину і паливо. Регіон: Донбас ( Слов’янськ , Лисичанськ).

28.Основи розвитку і розміщення підприємств хімії органічного синтезу в Україні. Фактори розміщення фармацевтичної промисловості.

Хімія органічного синтезу включає: виробництво смол, хімічних волокон, пластмас, синтетичного каучуку. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафто- і газопроводів.

Центри: Донецьк, Одеса, Первомайськ та ін.

Галузева структура

1. Виробництво синтетичних волокон.

Фактори: водні, паливно-енергетичні та трудові ресурси.

Центри: Черкаси, Соколь(Львівська обл.), Житомирська обл.

2. Виробництво смол та мластмас

Фактори: на райони видобутку нафти, газу та камяного вугілля.

Центри: Донбас, Придніпров’я.

Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії світу. Важливими факторами розміщення цієї галузі є наявність промислової бази та сировини, трудові ресурси.

Галузева структура

1. Підприємства медичної промисловості.

2. Підприємства мікробіологічної промисловості.

3. Науководослідні.

4. Виготовлення продукції медичного лікування.

Розміщення

Невисока трудомісткість.

Технологічний фактор.

Споживчий фактор.

Екологічний фактор.

Сировинний фактор.

29 Лісопромисловий комплекс України:регіональні особливості розвитку та розміщення. Проблеми та перспективи розвитку.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України – це сукупність п-в, повязаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої пр-ції) лісової сировини. Принципи розміщення:1)наближення до районів і ресурсів деревної сировини2) до енергетичних ресурсів і водних джерел 3) наявність трудових ресурсів. Структура:1.лісозаготівельна промисл;2.деревообробна промисл;3.целюлозно-паперова.4.лісохімічна промисл.Розміщення:Лісозаготівельна-основні вир-ва:рубка лісу,первинна обробка зрубаних дерев,розкряжування стовбурів,сортування ,вантажо-розвантажувальні роботи.Умови розміщення:наявність сировини та трудових ресурсів.Деревообробна

-основні вир-ва:лісопильна,фанерна(Львів ,Чернівці,Сарни),вир-во деревостружкових плит і буд матеріалів(ці галузі орієнтуються на р-ни лісозаготівель (Карпатський регіон і Полісся)),меблева промисл(орієнт на райони розміщення сировини,наявність трудових ресурсів,на споживача(Закарпатська ,Ів-Фр,Чернівецька).Целюлозо-паперова промисл-вир-во картону і паперу. Умови розміщення:наявність сировини,води,електроенергії.Центри:Жидачів,Рахів,Херсон,Ізмаїл,Обухів,Карюківка,Малин,Понінка,Свалява.

Лісохімічна промисловість розташована у Києві, Коростені (Житомирська область), Великому Бичкові, Сваляві, Перечині (Івано-Франківська область).

Засади розвитку хімічної промисловості засновані на докорінному підвищенні технологічного рівня виробництв, зменшення їх екоємності на основі використання передових технологій та урахування світового досвіду, орієнтації хімічного комплексу країни на виробництво продукції, стратегічно важливої для національної економіки у цілому — мінеральних добривах, хімічних засобах захисту рослин; хімічних матеріалах для легкої промисловості, принципово нових полімерних матеріалів із заданими властивостями для машинобудування, шинах та гумотехнічних виробах, лікарських засобах тощо.

30.Промисловість буд. матеріалів, її структура та особливості розміщення.

Включає: 

1.в-во буд матеріалів

2.капітальне будівництво

3.обслуговуючі галузі

значення: 

1.створ основні фонди для наргоспу

2.місто утворююче

о-ті галузі

1. продукція нерухома і великогабаритна

2. Виробничий процес може мати переривчастий характер

Умови розміщеннятяжіє

1. до сировини (мало транспортабельна)

2.до споживача (великогабаритна)

галузева структура

1.видобуток і обробка мінерально-буд сировини

2.в-во в’яжучих матеріалів

3.в-во буд конструкцій

4.скляна

5.фарфорова

6.кераміка

Цементна промисловість:

1. на сировину

2. 2.наявність палива

3. 3.р-ни розвитку Ч і К металургії

Регіони: Донбас, Дніпропетровщина, Харківська, Львівська, Ів-Франківська

Промисловість буд конструкцій

• наявність споживача

Регіони: великі пром центри

Цегельна промисловість:

1. Орієнтація на споживача

2. 2.електроенергія

Скляна промисловість

1. теплоємність, наявність палива

центри: Констянтинівка, Лисичанськ, Львів, Запоріжжя

сировина: кварцові піски, доломіт, кальцинована сода, крейда/

31. Агропромисловий комплекс, його суть, галузева структура і особливості розвитку в ринкових умовах.

АПК- система, яка поєднує всі продуктивні сили, природні ресурси, працю людей і капіталу і забезпечує виробництво сільськогосподарської продукції її закупівлю, промислову обробку і торгівлю промисловими і продовольчими товарами в межах країни не за її кордоном.

Значення комплексу:

1.Вирішує продовольчу проблему

2.Забеспечує переробку промисловість сільськогосподарською сировиною

3.Визначає соц.-економічний розвиток держави

4.Визначає рівень життя населення

Галузева структура

1.Сільськогосподарське виробництво

1.1.рослиництво

2.2.твариництво

2.Галузі, які забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (легка, харчова)

3.Галузі, які виробляють технічні засоби для АПК

4.Виробнича інфраструктура

Фактори, що впливають на розміщення АПК:

1.Трудовий

2.Агрокліматичні умови

3.Характер розподілу і цільність сільського населення

Проявлення АПК:

1.Зниження обсягів валової продукції і рослинництва і тваринництва

2.Низький розвиток соц. Структури і деградація вже існуючої

3.Погіршенгня якості земель

4.Високий рівень спрацьованості машинного парку

Шляхи вирішення цих проблем:

1.Реструктиризація АПК

2.Покращення фінансування

3.Розвиток інфраструктури села.

32.Територіальний поділ праці:його роль у формуванні регіональних соц-ек систем. Система коефіцієнтв для визначення галузей спеціалізації.

Тер.поділ праці – це процесс виробничої спеціалізації території,зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації і обміном готової продукції і послуг.

В основі ТПП:

-природні умови і ресурси;

-різноманітність території;

-відмінності між народамі;

Види ТПП:

1.внутрішньорайонний

2.міжрайоний

3.міждержавний

Система показників,які визначають галузь спец.регіонів:

1.Коеффіцієнт спеціалізації

С=Р_в/Р * 100

Р-сукупний суспільний продукт,який виробляється в регіоні

Р_в- сукупний суспільний продукт,який вивозиться за межі регіону

2.Коеффіцієнт виробництва продукції/душу нас.

Кd=Г_р/Г_к:Н_р/Н_к

Г_р-показник галузі регіону

Г_к-показник галузі країни

Н_р-населення регіону

Н_к-населення країни

3.Коеффіцієнт локалізації

Кл= Г_р/П_р:Г_к/П_к

П_р-загальне промислове виробництво в регіоні

П_к-загальне промисло виробництво в крїні

4.Коеффіцієнт міжрайонної товарності

Кмт=В_вив.р./В_вир.р.

В_вив.р.-варт.прод. , яку вивозять з регіону

В_вир.р.- варт.прод. , яку виробляють в регіоні.

32. Фактори регіонального розвитку. Типологія економічних районів.

Фактори:

1.Територіальний поділ праці(спеціалізація,кооперація,комьінування)

2.Економіко-географічне положення

3.Концентрація виробництва

4.Природно-ресурсний потенціал

5.Трудовий потенціал

6.Якісний склад труд.ресурсів

7.С-ма зайнятості

8.Виробничий потенціал

9.Наявність великих міст

10.Рівень розвитку інфраструктури

Типи регіонів:

1.Залежно від структури ек.регіону

-індустріальні;

-аграрно-індустріальні;

-аграрні;

2.З погляду перебігу процесів реформування економіки

-адаптувалися до нових умов господарювання;

-не адаптувалися;

3.Взалежності від стану зовнішньо-ек. зв’язків

-експортноорієнтовані;

Імпортоорієнтовані;

4.Взалежності від природно-географ. Та геополітичних хар-к.

-стратегічно важливі;

-прикордонні;

-основні;

-віддалені;

-приморські;

-гірські

5.По відношенню до існуючих адмін-тер.одиниць.

-регіон субнаціонального рівня

-регіон,не адмінистр.одиниця нац.рівня

-еврорегіони

-регіони,на яких реалізується певна программа.

6.Поділ регіонів за рівнем соц.-ек.розв.регіонів.

34.Диференціація регіонів за рівнем соц-ек.Розвитку. Депресивні території України.

Поділ за рівнем соц-ек.розвитку:

1.Високорозвинені(регіони с прогресивним станом екон.,високим рівнем життя,стабільною політичною і ек.системою)

2.Проблемні(регіони,розвиток яких з певних причин відстає від середнього держ.рівня)

1)слаборозвинені(регіони,екон.відсталість яких в основному визнач.географ та історичними передумовами)

Хар-ки:1.Обмежений рівень і нераціон.структура зайнятості.

2.сприятливі умови для активізації інвестиційної діяльності+недостатній розвиток соц.сфери.

2)депресивні(регіони,які невзмозі самостійно вирішити свої гострі проблеми.

Причини:1.несприятлива демографічна ситуація;

2.недосконала тер.і галузева с-ра господарства

3.природні і антропогенні катострофи+наявність еколог проблем

4.соц- політичні конфлікти

5.наявна структурна криза виробництва

6.виснаження родовищ

Деприсивні регіони:

Регіони з низьким рівнем розвитку промисловості min інвестиції,товарообіг

Волинська,Закарпатська,Херсонська,Чернівецька,Кировоградьська,Чернігівська,Житомирська,Тернопільська,Віницька.

35.Соціально-економічна сутність районування. Фактори економічного районування. Значення ек.Районування.

Економ. Район. – це процес, в результаті якого на терит. будь-якої країни утворюються потужні осередки господарства з прилеглими територіями, що до них тяжіють.

Економічний район – умовно однорідна територія в середині великої за площею країни.

Ознаки економічного районування:

1. Має відносну постійність різних економічних показників.

2. Має певний набір галузей, які розвиваються на основі територіального поділу праці.

3. Відрізняється індивідуальною територіальною структурою.

Функції:

- створення територіального управління господарством регіону.

- Вдосконалення територіальної структури господарства.

- формування і реалізація держ. Регіональної політики

- підвищення ефективності використання ресурсного, вироб. і НТП

- сприяння аналізу прогнозування регіонального розвитку і створення рег. програм.

Мережа економічних регіонів.

Етапи районування в Україні.

1. початок 1921 р. Розділили на 2 економічні райони. До війни – 1 економічний район.

2. Післявоєнний період (1952 р.): Центральний, Південно-Східний, Північно-Східний, Південно-Західний, Західний економічні райони.

1957 р. Була розроблена сітка економічних районів (11 ек. районів).

1960 р. – 14 ек. районів.1962 р. – 7 ек. районів.

3. 1998 р. – 3 етап.

Донецький (Донецька, Луганська), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська), Центральний (Чернігівська, Кіровоградська). Північно-Західний (Волинська, Рівненська), Подільська (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закапартська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим).

Нова сітка економічних районів.

Донецький (Донецький, Луганький), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська),Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Центральний(Київський, Чернігівська), Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернівецька), Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька), Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим).

36. Економічне районування, як складова процесу рпс. Мережа економічних районів України.

Економ. Район. – це процес, в результаті якого на терит. будь-якої країни утворюються потужні осередки господарства з прилеглими територіями, що до них тяжіють.

Економічний район – умовно однорідна територія в середині великої за площею країни.

Ознаки економічного районування:

1. Має відносну постійність різних економічних показників.

2. Має певний набір галузей, які розвиваються на основі територіального поділу праці.

3. Відрізняється індивідуальною територіальною структурою.

Функції:

- створення територіального управління господарством регіону.

- Вдосконалення територіальної структури господарства.

- формування і реалізація держ. Регіональної політики

- підвищення ефективності використання ресурсного, вироб. і НТП

- сприяння аналізу прогнозування регіонального розвитку і створення рег. програм.

Мережа економічних регіонів.

Етапи районування в Україні.

1. початок 1921 р. Розділили на 2 економічні райони. До війни – 1 економічний район.

2. Післявоєнний період (1952 р.): Центральний, Південно-Східний, Північно-Східний, Південно-Західний, Західний економічні райони.

1957 р. Була розроблена сітка економічних районів (11 ек. районів).

1960 р. – 14 ек. районів.1962 р. – 7 ек. районів.

3. 1998 р. – 3 етап.

Донецький (Донецька, Луганська), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська), Центральний (Чернігівська, Кіровоградська). Північно-Західний (Волинська, Рівненська), Подільська (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закапартська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим).

Нова сітка економічних районів.

Донецький (Донецький, Луганький), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська),Східний (Полтавська, Сумська, Харківська), Центральний(Київський, Чернігівська), Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернівецька), Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька), Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька), Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим).

37.Сутність,мета і завдання регіональної економічної політики.

Регіональна економічна політика-цілеспрямована діяльність держави,щодо управління соц.,екон. і еколог.розвитком регіонів.

Складові рег.політики:

1.Чітко сформулювати цілі і завдання

2.Визначені субєкти і обєкти рег.політики

3.Чітковизначити механізми реалізації рег.політики.

Обєкти рег.політики:Адміністративно-тер.одиниці

Субєкти рег.політики:Центральні і місцеві органи влади та місцевого самоврядування

Основна мета:Створення необх.організаційно-правових та ек.умов для ефективного ек.розвитку,раціонального використання природно-ресурсного потенціалу,ефективного використання трудових і фін.ресурсів,задоволення потреб населення,досягнення еколог.безпеки,вдосконалення тер.ст-ри госп-ва.

Завдання:

-розробка заходів з питань виходу ек.регіонів з кризового стану,обгрунтування заходів щодо призупинення зниження ек.і покращення її розвитку.

38.Механізм реалізації регіональної економічної політики

Механізм реалізації - система конкретних важелів та організаційно економічних засобів за допомогою яких здійснюється державний вплив на пропторову організацію продуктивних сил забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів і вдосконалюється структура господарського комплексу держави.

Методи механізму:

1. методи прямого впливу на соціально – економічні процеси

а)цільове фінансування

б)надання конкретних субсидій, дотацій певному регіону

2.методи непрямого економічного регулювання

Складові механізму реалізації:

1)відповідна організаційно-правова база – це державне регулювання території розвитку на основі системи законів і нормативів, програмних методів впливу на розвиток регіонів і поєднання з економічними важелями

• експліцитна – це політика, яка втілюється в життя через офіційні документи, конкретні напрямки і заходи, які стосуються певного регіону.

• імпліцитна – це наслідок рішень, що приймається на національному рівні

2)бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку( вона полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня

3)прогнозування і програмування.

а)класифікація прогнозів:

• за термінами(оперативні, коротко, середньо та довгострокові)

• за функціональною ознакою(пошукові та нормативні)

б)принципи програмування

• висока цільова спрямованість

• чітке визначення пріоритетів

• конкурсні умови формування програм

• керованість і контроль за розробкою і реалізацією програм

4)економічне стимулювання розміщення основних виробничих об”єктів

5)створення вільних економічних зон-окремі території суверенних держав, де створюються сприятливі умови для руху товарів і капіталу, а також сприятливі умови для розвитку підприємства з метою пожвавлення господарської діяльності.

39. Вільні економічні зони:значення та принципи формування

Вільні економічні зони – окремі території суверених країн, де ств. сприятливі умови для руху товарів і капіталу , а також розвиток підприємства з метою пожвавлення господарської діяльності

Основні риси в.е.з.

1. відсутність мита, його мінімальний рівень спрощення процедури оформлення експортно-імпотних операцій

2. пільговий режим оподаткування

3. сприятливий кредитний режим

4. спеціальний режим інвестиційної діяльності

Мета створення в.е.з.

1)активізація господ. діяльності

2) залучення інвестицій

3) поява нових робочих місць

4)структурне оновлення виробництва

5. підвищення конкурентноспроможності продукції

6. впровадження нових технологій

7. розвиток інфраструктури

Передумови створення в.е.з.

1)сприятливе транспортно географічне положення

2)розвиток виробничого потенціалу

3)наявність територій з унікальним природно-ресурсним потенціалом.

Классифікація ВЕЗ:

1.Торгівельно-складські зони

1)Зони вільної торгівлі

2)Вільні порти

3)Митні склади

4)Дьюти-фри

2.Промислово-виробничі зони

1)єкспортно-виробничі

2)імпортно-виробничі

3)промислові зони

3.Науково-технічні зони

4.Сервісні зони

1)офшортні зони

2)банківські зони

5.Рекреаційно-туристичні зони.

Досвід створення ВЕЗ в Україні.

1989-1990рр.-ідея створення ВЕЗ.

1992р.-Закон про загальні засади створення і розвитку ВЕЗ в Україні.

1995р.-Створення першої ВЕЗ.

1998-2001рр.- створення мах кількості ВЕЗ.

2003р.-Закон про держбюджет(мараторій на створення ВЕЗ)

2004р.-Закон про внесення змін(скасування мараторія).

2005р.- Закон про держбюджет на 2005р.

2007р.- Закон про внесення змін у «Закон про загальні засади створення і розвитку ВЕЗ в Україні».

11 ВЕЗ і 9 територій приоритетного розвитку

ВЕЗ:Сиваш, Курорт-поліс Трускавець, Яворів, Закарпаття, Миколаїв, Інтер-порт Ковель, Славутич, Донецьк, Азов, Порт-о-Франко,Рені,Порт Крим-Керч.

40.Міжрегіональне та прикордонне співробітництво (механізм реалізації рег політики)

Розвиток міжрегіонального і прикордонного співробітництва — світова тенденція, яка набуває розвитку під впливом інтеграцій­них процесів.

Міжрегіон. співробітництво – це зв'язки, що встановлюються між регіон. різних держав.

Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між те­риторіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав.

Значення цих форм співробітництва:

- дають змогу поступово підвищити рівень соціально-економічного розвитку певних територій, у тому числі периферійних, розширити компетенцію місцевих влад у розвитку співробітництва з органами влади територій сусідніх країн;

- мобілізує потенціал територій, дає змогу залучити їх до активної міжнародної співпраці;

- відкриваються можливості для розвитку підпр-ва, виробничої та соціальної інфраструктури, подолання наслідків екологічної кризи, розвитку науково-культурних взаємозв'язків.

Міжрегіональне і прикордонне співробітництво націлено на вирішення конкретних соціально-економічних проблем кожної території.

Інтенсивність цього співробітництва залежить від рівня економічного розвитку території, розгалуженості її транспорт. системи, наявності конкурент. переваг у міжнарод. поділі праці.

У країнах Західної Європи процес інтегрування національних економічних систем вперше розпочався з середини XX ст., запо­чаткувавши утворення так званих «Єврорегіонів» (це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон).

Головна мета їх створення — вирішення спільних проблем в інтересах населення країн, що співпрацюють (реалізуються проекти, спрямовані на вирішення проблем зайнятості населення, економічної та екологічної безпеки, розвит­ку інфраструктури, туризму, спільних комунікацій).

Формування єврорегіонів здійснюється на добровільній основі.

В Україні 2/3 областей є прикордонними. В свою чергу Україна активно підтримує створення євро регіонів. На західному кордоні України створені євро регіони «Карпати» та «Буг».

Карпатський євро регіон був утворений у 1993 році

входять: Закарпатська, (Ужгород), Львівська, Івано-Франківська, і Чернівецька області (+5 областей Угорщини, 3 воєводства Польщі, 6 районів Словаччини).

Євро регіон «Буг» .створений у 1995р. До нього увійшли Волинська обл. та 4 воєвод-ва. Польщі.

У 1998 р. Одеська обл. увійшла до єврорегіону «Нижній Дунай», за участю Молдови та Румунії.

Для активізації розвитку прикордонних регіонів та інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків передбачаються такі заходи:

- розроблення державної цільової програми створення спеціальних економічних зон як одного з напрямів структурної перебудови економіки країни,

- врегулюван­ня міграційних процесів і проблем зайнятості населення в прикор­донних областях;

- сприяння прикордонній торгівлі та спільній під­приємницькій діяльності;

- спрощення митного оформлення екс­портно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономіч­ної діяльності, розташованими на територіях прикордонних облас­тей;

- укладання міждержавних угод і створення відповідних струк­тур управління;

- створення єдиного інформаційного простору при­кордонних областей.

41.Значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків

Україна здійснює зовнішні економічні зв'язки майже з 190 країнами світу.

Особливості сучасного рівня розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України:

1. Після розпаду колишнього Радянського Союзу відбувся розрив господарських зв'язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією.

2.Низька конкурентоспроможністю продукції на світових ринках;

3. Переважання в експорті України паливно-сировинних ресурсів (більше 70 %);

4. Низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуал власності (патентів, ліцензій) в експорті

5. Незначна частка в експорті товарів, які виро­бляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

6. Висока частка бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності та господарській діяльності;

7. Відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні економічні зв'язки — це система господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці.

сприяють:

• зростанню національного доходу;

• прискореному роз­витку науково-технічного прогресу;

• підвищенню рівня життя населення країни;

• впливають на загальну атмосферу довіри між країнами

Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі.

Кожна країна світу концентрує на своїй території вир-во певних видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі соціально-економічні і природні передумови.

Для цього вона повинна мати:

- кваліфіковані кадри;

- розвинуту науково-дослідну базу;

- до­статній природно-ресурсний потенціал;

- вигідне економіко-геог­рафічне положення;

- специфічні агрокліматичні умови;

- значний попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності.

Міжнародний територіальний поділ праці – це процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншими країнами..

Розрізняють три типи міжнародного поділу праці:

1. Загальний ТПП – розподіл праці у сфері виробництва: добувна, обробна промисловість, с/г;

2. Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні певних галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами;

3. Одиничний міжнародний ТПП – спеціалізація окремих країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів та компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва.

42.Форми зовнішньоекономічної діяльності України,їх суть.

Міжнародна торгівля-це товарообіг,який забезпечує рух товарних мас зі сфери вир-ва до сфери споживання.

2 риси:

-перевага пропозиції над існуючим попитом;

-жорстка конкурентна боротьба між його учасниками.

Показниами міжнародного товарообігу є експорт та імпорт.

Імпорт-ввезення товарів або капіталів в країну з-за кордону.

Експорт-вивизення товарів або капіталу за кордон.

Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту-зовнішньоторгівельне сальдо. Воно повинно бути позитивним, це дає можливість країні мати вільні кошти для розширення виробництва чи інвестування їх в свої або чужі країни. В 2004 р експорт України становить близько 18,1 млрд.дол,імпорт- 15,3 млрд.дол. Отже сальдо зовнішньої торгівлі становило 2,7 млрд.дол.

Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту і газ.

Кредитування та інвестування

Кредитування-надання кредиту.

Інвестування-капіталовкладення.

Іноземні інвестиції-довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у пром.,с/г,транспорт та інш.галузі економіки.

Науково-технічна співпраця у галузі навчання та підвищення кваліфікації

Найтісніші звязки в галузі науки,техніки та освіти Україна має Росією,а також з іншими країнами бувшого СРСР.

Спільне підприємство

Переваги сп:

-економічні переваги(отримання інвестицій)

-помякшують політичні проблеми.

43.Зовнішньо-економічні зв’язки України з країнами снд і світу

Нині Україна здійснює зовнішні економічні зв'язки майже з 190 країнами світу

Особливості сучасного рівня розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України:

1. Після розпаду колишнього Радянського Союзу відбувся розрив господарських зв'язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією.

2.Низька конкурентоспроможністю продукції на світових ринках

3. Переважання в експорті України паливно-сировинних ресурсів (більше 70 %);

4. Низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелект. власності (патентів, ліцензій) в експорті (до 10 %);

5. Незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

6. Висока частка бартерних операцій у зовнішньоеко­номічній діяльності та господарській діяльності всередині країни;

7. Відсутність стабільного законодавства, науково об­ґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародна торг. – це товарообіг, що забезпечує рух товарних мас зі сфери вир-ва до сфери споживання.

В 2004 р. експорт України становив приблизно18,1 млрд дол., імпорт – 15,3 млрд дол. Отже сальдо зовнішньої торгівлі становило 2,7 млрд дол. За попередніми підрахунками зовнішньоторгівельне сальдо за 2006 рік буде майже нульовим. А за прогнозами на кінець 2007 року Укр. матиме відємне сальдо платіжного балансу на суму 1 млрд дол.

Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію (залізна і марганцева руди, чавун, прокат). У торгівлі з країнами СНД, окрім продукції чорної металургії, позитивне сальдо утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та сільського господарства (цукор, м'ясо, олія, молоко, борошно), машинобудування. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту й газ.

Науково-технічна співпраця

Найтісніші зв'язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу.

Бартерний обмін товарів

В умовах економічної кризи і дефіциту грошової маси велике значення Україна надає бартерному обміну товарами. У першу чергу ця форма економічних зв'язків широко використовується Україною в розрахунках за енергоносії з Російською Федерацією, Казахстаном та Туркменістаном, за поставки бавовни з Узбекис­тану та інших країн Центральної Азії, за продукцію машинобуду­вання та хімічної промисловості, руд кольорових металів, лісоматеріалів та хімічної речовини з Росією, Білоруссю, Казахстаном та іншими країнами СНД.

44.Експортний потенціал України та її регіонів

Основні причини, які стримують розвиток експортного потенціалу:

• низька ефективність виробництва, висока енерго- і матеріаломісткість;

• високий ступінь спрацьованості основних виробничих фондів;

• відсталість технологічної бази;

• велика залежність від імпорту енергоносіїв;

• складний вихід на світові ринки українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку країн світу щодо захисту власних ринків;

• недостатній розвиток системи сертифікації та контролю яко­сті експортної продукції (продукція багатьох підприємств не відповідає міжнародним стандартам і нормам);

• відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості вітчизняних підприємств, низький рі­вень маркетингової діяльності;

• недостатність інвестування в експортно-орієнтовані підприємства.

можливості експортного потенціалу залежать від рівня розвитку окремих економічних районів. У будь-якій країні повинен бути диференційований підхід до розвитку зовнішньоекономічних зв’язків у різних регіонах.

Якщо Україну розділити на три економічних макрорайони: Східний, Західний та Південний, то передумови розвитку та територіальні особливості зовнішньоекономічної діяльності будуть виглядати наступним чином.

• Західний макрорайон: має всі передумови для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків з країнами Західної і Центральної Європи;

• Східний макрорайон – з Росією.

• Південний – з країнами Причорномор’я.

Структура експорту:

1. Продукція металургійного комплексу України (прокат чорних металів, сталеві труби, залізорудна сировина, феросплави);

2. Продукція хімічної і нафтохімічної промисловості (кальцинована сода, азотні добрива)

60% продукції, яка йде на експорт, переважно до країн далекого зарубіжжя.

найбільша Проблема – це низька конкурентоспроможність продукції і висока собівартість,

3. Продукція машинобудування.

Продукція машинобуд. комплексу, яка користується попитом на світовому ринку: літакобудування, суднобуд., виробництво космічної галузі, продукція оборонно-промислового комплексу, устаткування для нафтохімічної промисловості, енергетичне маш.буд.

Щоб покращити конкурентоспроможність даної продукції потрібна:

• структурна перебудова галузі;

• втілення новітніх досягнень науки і техніки;

• створення нових організаційних структур (спільних підприємств, промислово-фінансових груп, холдингових компаній із залученням іноземних і вітчизняних інвесторів тощо).

4. Експорт продукції легкої і харчової промисловості (на експорт ідуть товари, які виготовляються в обсягах, що перевищують власні потреби – шкірсировина, синтетичні і натуральні тканини, олія, цукор, зерно).

45.Екологія як наука.методи та завдан

ня екол. Місце екол. в системі інших наук

Екологія – наука про взаємовідносини організмів між собою та навколишним середовищем.(1866 Е.Геккель)

Етапи розвитку екології:

1)Аут єкологічного редукціонізму (поч ХХ ст – 30- рр )( види)

2)Сін єкологічного редукціонізму (30-ті – 70-ті рр ХХ ст)(популяціі)

3)Системний етап(біосфера)

Аспекти екології:

1 Теоритичний – спрямований на встановлення закономірностей у взаємовідносинах між живими організмами і навк. середовищем.

2) Практичний – використ. ціх закономірностей у повсякденній діяльності людини.

Екологія - комплексна міждисциплінарна наука, яка досліджує навкл. середовище, його вплив на суспільство, та зворотну реакцію природи на діяльність людства.

ТН ЕН СНEПН

Об’єкти екології

1)видаутеколог.2)популяціяденеколог.3)біоценозсінеколог.4)біосферасистемна

Популяція – сукупність организмів одного виду, які населяють певну частину ареалу, відносно ізальованих від інших груп і мають здатність до еволюціі.

Біоценоз – популяції різних организмів що співіснують у просторі та часі і утворюють визначену єдність.

Нежива природа – екотоп- всі абіатичні фактори.

Завдання екології:

1. Управління процесами взаємодії людини з навкл.серредовищем.

2. дослідження антропогенного впливу на природну систему.

3. Створення наукової основи раціонального природокористування.

4. Прогнозування змін природи під впливом діяльності людини.

Методи екології:

1) Спостереження

2) Прогнозування

3) Метод еколог. районування

4) метод модулювання

5) картографічний

6) балансовий

Термін «екологія»(грец дім, помешкання, місце перебування; знання, закон) вперше з’явився в 1866 р. у праці нім. зоолога Е.Геккеля «Загальна морфологія організмів»: екологія – комплексна міждисциплінарна наука, яка досліджує навколишнє середовище, його вплив на сус-во і зворотну реакцію природи на діяльність людини. Вчений відніс ек-ю до біологічних наук і наук про природу, які насамперед цікавлять усі сторони життя біологічних організмів.

Ек-я розвивалася на декількох етапах: 1)Аутекологічного редукціонізму – вивчаються види (почХХст-30-ті рр ХХст);2)Сінекологічного редукціонізму- (30-70рр ХХ ст)- популяції; 3)Системний етап - (70-по наш час) – біосфера.

Довгий час ек-я розвивалася як підрозділ біології. У самостійну н-ку ек-я сформувалася лише наприкінці ХХ ст, коли по-справжньому стали усвідомилювати її значення, коли зростання чисельності населення планети і підсилення впливу людини на природне середовище, що призвели до його деградації, гостро поставили питання: чи бути чи не бути людській цивілізації.

Завдання ек-ії:

Вивч. заг. стану біосфери і її змін під впливом антропогенних і природних факторів;

Прогнозування;

Розробка осн. принципів взаємодії людини і природи;

Пошуки опт. методів господарювання;

Розробка і впровадження у господарську практику еколог. закон-ва, нормативів стандартів;

Перехід на міжнарод. Стандарти якості довкілля

Формув. ефект. с-ми управління природо-охорон. діяльн.

Методи:

Спостереження;

Статистичні;

Прогноз. і програмув;

Матем. моделювання;

Балансовий;

Екологіч. районування, картографічн.;

Порівняльного аналізу.

Як і будь-яка інша наука, ек-я має теоретичний та прикладний аспекти. Теоретичний ас-т ек спрямований на встановлення закономірностей у взаємовідносинах між живими організмами і навк природ середов-м, а прикладний – використання цих закономірностей у повсякденній діяльності людського сус-ва для створення задовільних умов існування.

Сьогодні мова йде про розуміння ек-ї в широкому значенні як комплексної інтегральної науки, котра досліджує навк серед, його вплив на сус-во та зворотну реакцію природи на діяльність людства. Таким чином, ек-я в сучасних умовах не являє собою виключно біологічну науку, а є міждисциплінарною наукою, яка базується, крім біологічних, на географічних, технічних, економічних науках. На межі ек-ї та тех наук утворилася енвайроменталогія – комплексна міжгалузева дисципліна, що вивчає загальні принципи та методи збереження, відтворення та поліпшення природ серед-ща та природ ресурсів, способи контролю за якістю оточуючого серед-ща та технологічні прийоми його охорони і поліпшення. На межі ек-ї та сус-них наук – ек-я людини,груп. Ек-ї та економ наук – Економіка природокористування –н-ка про раціональне та ефективне природокористування, орг-цію системи охорони навк серед;Екологічна економіка – міждисциплінарна галузь знань, що вивчає взаємозв’язок між еколг системами, сус-ними с-ми та економічними.

46. Вчення В.І.Вернадського про біосферу та ноосферу.

Біосфера – оболонка Землі, в межах якої існує життя. Науково обґрунтував учення про біосферу видатний вітчизняний вчений, перший президент Академії наук України Володимир Іванович Вернадський. Він виділив такі ознаки біосфери, а саме:

біосфера – загальнопланетна оболонка;

структура біосфери: нижні шари атмосфери, гідросфера, верхні шари літосфери;

склад і будова біосфери зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів;

біосфера є наслідком взаємодії живих і неживих компонентів, акумуляції та перерозподілу в ній величезної кількості енергії;

біосфера – це термодинамічно відкрита, само організована, саморегульована, динамічно урівноважена, стійка система.

Вернадський виділив такі типи речовин природного середовища:1)Жива речовина;2)Біогенна речовина є продуктом життєдіяльності організмів;3)Нежива речовина;4)Біокосна речовина, утворюється внаслідок взаємодії живої і неживої речовини;5)радіоактивна речовина;6)космічна. Ноосфера – сфера гармонійної взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна діяльність стає головним вирішальним фактором розвитку біосферних процесів. Положення концепції Вернадського:1)Людство стає могутньою геологічною силою, що перетворює біосферу в своїх інтересах .2)Всі зміни і перетворення як зі свідомого, так і несвідом. діяльності людини. 3)Під впливом розвитку науки і техніки б-ра розшир. швидк. темпами. 4)Поступово біосфера повинна стати ноосферою (останній етап розвитку біосфери).

47. Значення екологічного нормування .Види екологічних нормативів .

Екологічне нормування - один з ефективних заходів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в умовах застосування недосконалих в екологічному відношенні технологій. С-ма еколог. нормативів:

Нормативи екологічної безпеки;

Обмежувальні нормативи негативного впливу;

Нормування вилучення і викор. прир. ресурсів;

Еколого-економічні нормативи.

Нормування засноване на знанні ефектів дії різних факторів на живі організми. Основу екологічного районування становить визначення ГДК, ГДВ, ГДС. ГДК ( гранична допустима концентрація) – це мах кількість шкідл. речовин в одиниці об’єму або маси середовища( повітря, води, ґрунту, продуктів харчування), яка при достатньо тривалій дії практично не впливає на стан здоров’̉̉̉̉̉̉̉̉̉̉̉̉̉я людини та не викликає негативних наслідків у житті майбутн. поколінь. Існує ГДВ - кількість шкідливих речовин, яка надходить у повітряне середовище з окремого джерела за одиницю часу та з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК на межі санітарно-захисної зони (ділянка землі навколо підприємств, засаджена пилостійкими деревами, що відокремлює їх від житлових масивів з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей).ГДС – шкідливі речовини скинуті у водні об’єкти, характеризуються максимально допустимою масою речовин, які можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті. ГДС встановлюються з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об’єкта та оптимального розподілу маси речовини, що скидається, між водокористувачами.

48. Джерела та наслідки забруднення атмосфери

Атмосфера – :азот78%, кисень20,9%, аргон0,93 Важливе екологіч. значення озонового шару стратосфери (на висоті 20-50 км).

Джерела: спалювання нафти, вугілля, органічного палива, лісів, робота АЕС.

Наслідки:

Глобальне потепління клімату (поч. 2 пол.20 ст.)

Причини:

Парниковий ефект – 46% (надлишок вуглик. газу);

Забруднення атм. ін. хім. речовинами – 24%;

Вирубка лісів – 18 %;

Інтенсифікація с/г – 9% (окиси азоту);

Спалювання сміття – 3%.

Наслідки:

Танення льодовиків – Арктики, Антарктики – збільшення річкового потоку – піднім.

рівень світ. океану – затоплення суходолу;

зміщення сезонного мах вип.. опадів – трансформ. екос-м – зникн. певних видів флори і

фауни;

підвищ. метаболізму мікроорганізмів – масові епідемії – глобальна смерть.

1994р. У Ріо - де - Жанейро

1998р.у Кіото.

2004р.ратив. Україна (100 % від 1992 р.) – торгівля квотами з 2008-2012рр.

Руйнування озонового екрану – монреальський протокол.

Причини:

Потрапляння окисів азоту і антропогенного хлору (транспорт, ракетна техніка);

фреон – газ, без зап., без звук.

Наслідки:

Захворювання раку шкіри;

Катаракту очей;

Зменш. імун. – інфекційних хвороб.

Випадіння килот. опадів

Причини:

Потрап. в атмосф. сірки і окисів азоту

Наслідки:

Знищення лісових масивів;

Окислення ґрунтів;

Окислення водоймищ;

Руйнування пам’ятників.

Смоги – димові тумани – це аерозоль, який склад. з диму, туману, пилу.

Причини:

Наявн. забрудн. в атмосферу;

Підвищ. інверсія повітря;

Підвищ. сонячна радіація.

Наслідки:

Задуха;

бронхіальна астма;

емфізему легенів.

Види смог:

Чорний – вологий – лондонський;

Білий – сухий – Лос-Анжелеський;

Морозний – льодовиковий – Аляскінський.

Тютюновий дим, вібраційне, шумове забруднення.

49.Еколого-економічні проблеми водних ресурсів.

Кількісні та якісні зміни. Фізичне забруднення (нерозчинні домішки, суспензії з під-ств), хімічне (домішки органічні – кислоти, луги, солі, неорганічні-нафта(осідає на дно-вбивае донні мікроорганізми), мийні засоби) ---комулятивний ефект. Забруднювачі –хімічні, нафтопереробні, целюлозно паперові заводи, гірничорудна про-сть. Біологічне забруднення-мікроорганізми (комунальні стоки, цукрові заводи, м’ясокомбінати, деревообробні)—холера, дизентерія, гепатит. Теплове забр.спуск підігрітих вод ТЕС, АЕС

Самоочищення води- нейтралізація стічних вод, випадіння в осадок твердих забруднювачів та ін. Природні процеси, що призводять до видалення з водойми забруднювачів й повернення води до первісного стану. Заходи що забезпечують нормальний стан води: нормування якості води, скорочення обсягів скидів забруднень у водойми шляхом вдосконалення технологічних процесів, очищення стічних вод, сувора економія в с/г, прийнята конвенція, яка визначає заборонену зону 50 миль від берега, де не дозвол. вилив нафти. Зменшення пестицидів, фосфатів, нітратів.

50. Еколого економічні проблеми земельних ресурсів.

Ерозія ґрунтів - процес руйнування верхніх шарів ґрунту (механічна, будівельна, транспортна, водна, вітрова, пасовищна, хімічна). Переущільнення грунтів, висушування, підтоплення, забруднення, засолення. Ерозії сприяє утворення ярів через вирубування лісів на схилах, зниження трав’яного покриву, неправильне розорювання земель, пилові бурі, часті оранки, культивування. Зростання населення --збільшення розораних площ. В посушливих районах спостерігається дезертизація – опустелювання. Найбільш порушують землю відкриті гірничі розробки (кар’єри), відвалами пустих порід, шлаків, звалищами сміття поблизу великих міст. Порушені землі кар’єрами відновлюють шляхом рекультивації – відновлення порушених ландшафтів під час гірничо –видобувних робіт з метою оновлення родючості. Є такі види рекультивації: С/Г, лісогосподарська, водогосподарська, рекреаційна, будівельна. Тип відтворення родючості: неповне, просте (родючість стабільна, але не збільшується), розширене. Меліорація – це заходи боротьби спрямовані на поліпшення земель, створення сприятливих умов для ведення с/г. буває гідротехнічна, агротехнічна, лісотехнічна, хімічна.

51. Природні ресурси, як основна категорія природокористування. Принципи природ-ня. Значення та види оцінки прир. Рес.

ПР-це природні компоненти актуальні та потенціальні, які можуть бути використані як засоби виробництва і предмети споживання.

Класифікація:

За ознаками відновлюваності: Відновні, Невідновні

За ступенем виснаження: вичерпні, невичерпні;

За ознаками замінності: замінні, незамінні;

За ознаками відтворювання: відтворювані (які можно відтворити за рахунок викор. праці людей і ті що до такого відтворення не придатні), не відтворюван;

За технічними можливостями експлуатації: реальні, потенціальні;

За належністю: національні, багатонаціональні, міжнародні.

Економічна оцінка природних ресурсів:

позаекономічна – визначення екол.-соц., естетичної або інших цінностей природних рес., що зазвичай не виражається економічними показниками.

Економічна оцінка – визначення корисності природних рес., як внеску у задоволення суп. потреб через виробництво та споживання, що виражені ек. показниками.

Підходи ек. оцінки:

затратний (цінність ресурсних джерел визначається сумарними витратами на їх вик-ня)

Витрати:

- рекультиваційні

- розвідування

- освоєння родовищ

- видобуток прир. рес.

- на відтворення.

відтворювальний (вартість прир. ресурсу визначається затратами необхідними на відтвор. прир. ресурсу)

результативний (за результативним підходом економічну вартість мають тільки ті прир. рес, які приносять прибуток)

рентний (заснований на використанні ренти при оцінці прир. рес. передбачає облік споживчих властивостей прир. рес.)

Диференційна рента – різниця між цінністю продукції, яка під час експлуатації прир. ресурсу та рівнем індивідуальних витрат на її вир-во.

R = aq*(Z-S)

R – ек. оцінка за рентний підхід

Z – замикаючі витрати

S – індивідуальні витрати

a – коеф. врожайності

q – коеф. динаміки в часі всіх показників.

52. Природоохоронні витрати-це виражені у вартісній формі витрати підприємства на забезпечення всіх процесів природокористування і охорони навк. Серед.

В структурі природоохоронних витрат варто розрізняти такі:

1)Витрати на запобігання забруднення(передвитрати);

2) Еколого – економічні збитки;

3) витрати на ліквідацію наслідків забруднення(пост витрати).

1) Витрати на запобігання забруднення(передвитрати);

Економічна освіта

Підготовка кадрів

Рекламно-видавнича діяльність

Розробка правових , нормативних і методичних матеріалів

Науково-дослідна і конструкторська робота

Розробка екологічної регламентації госп. діяльності (експертиза , аудит, моніторинг,

стандартизація

Створення об’єктів екологічної інфраструктури

Екологічна модернізація виробництва

2) витрати на ліквідацію наслідків забруднення(пост витрати).

Заходи :

Медико-екологічне страхування;

Компенсаційні виплати по еколог.позивам;

Ліквідація наслідків аварій;

Рекультивація( відтворення порушених природних комплексів

3) Еколого – економічні збитки-це виражені у фактичній формі і можливі витрати , які виникли внаслідок певних подій і явищ.

Е-ЕЗ складаються з таких:

1) Збитки населенню

2) збитки матеріальним цінностям

3) збитки екосистемам

Усі види збитків можна розділити на вимірювані (вартісні чи натуральні) і умовно-вимірювані, тобто такі, що практично не піддаються кількісній оцінці. Вимірювані збитки поділяється на економічні і соціально-економічні, а умовно-вимірювані - на соціальні і екологічні.

Економічні збитки( грошова оцінка фактичних і можливих витрат, обумовлених дією забруднення)

витрати в результаті недоотримання певн. пром. продукції

витрати в результаті зниження продуктивності біоценозів;

витрати на відновлення рівноваги в екосистемах;

витрати виробництва , які пов’язані зі зниженням еф – ті праці.

Соц-економічні збитки

витрати в області охорони здоровя і соц. забезпечення населення;

витрати на збереження рекреац. ресурсів;

витрати внаслідок міграцій.

Соціальні збитки

естетичний збиток від деградації ландшафтів;

психологічний збиток внаслідок незадоволення населення якість навкол. серед.;

збільшення смертн. і збільшення патологічних змін в організмі.

Екологічні збитки

Незворотнє руйнування екос-м;

Зникн. видів жив. організмів;

генні мутації;

зменш.самоочищення (повітря,грунтів,вод).

В господарських розрахунках використовують такі види Е-ЕЗ:

фактичні, тобто втрати, які виникають від забруднення навколишнього середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;

можливі, які можливі в перспективі через забруднення природного середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;

відвернені, які становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

ліквідовані – та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки проведенню природозахисних заходів;

потенційні – збитки, які можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.

Підходи до визначення Е-ЕЗ

1) прямий облік ( всі витрати)

Методи :

контрольний районів ( порівняння забрудненого і умовно чистого раціонів)

залежностей ( отримання аналітичних залежностей)

комбінований

2) непрямий підхід( перенесення на певний об’єкт дослідження загальних закономірностей і передбачає використання нормативних показників

53.Платежі за забруднення навколишнього природного середовища, їх види та методи нарахування.

Елементи, які застосов. при визначенні платежів за забруднення:

Порядок вилучення коштів;

Ставки платежів (ставки за понадлімітне порушення серед. зб. у 3-5,змінюється порядок розподілу платежів – платежі за порушення серед. в межах включ. в собівартість товарів, платежі за понадлімітний вплив вилучаються з прибутку.)

Порядок розподілу зібраних коштів.

Види платежів за забр. навкол. серед.:

Платежі за викиди в атмосф., стаціонарними і пересуваннями джерелами забр.

Платежі за стоки у природні води.

За розміщ. відходів

За причинення збитків рос. і тварин. орган.

За спричинення збитків природно – заповідному фонду.

Платежі за аварійне забруднення довкілля.

Платежі за викиди стаціонарними джерелами забруднення:

Пвс = Кф*Кнас*Кінд∑(Млі + Мпі*К) * Нб

Пвп = Кт*Кінд.∑(Мі * Нб)

Кф – коеф.,який визн.ф-ції насел.пункту.

Кнас – к.,який врахов.чисельність жителів

Кінд – к.індиксації, який встановл. щороку.

Млі – маса викинутої забр.реч.в межах ліміту.

Мпі – понадлімітного викиду.

К – коеф.кратності за понадлімітний викид(3-5).

Н- норматив.збору за певний вид палива.

Кт – тер.особливості певного періоду.

Мі - маса спаленого палива.

Нб – норматив збору на певний норматив палива.

Платежі за стоки:

Пс = Крб.*Кінд.∑(Млі + Мпі*К)*Нб

Крб. – коеф., який враховує особл. регіонального басейну.

Платежі за розміщення відходів:

Прв = Кв*Ко*Кінд∑(Млі + Мпі*К)*Нб

Кв – коеф., який враховує місце розм.. звалища відходів (відстають від нас.пункту.)

Якщо звалище відходів знаходиться від населен. пункту > ніж за 3 км, то Кв = 1 (стихійне звалище),якщо < 3 км,то Кв = 3 (має обладн.).

Порядок розподілу зборів:

65% - до держ. бюджету.

35% - до місцевого бюджету.

25% - до обл.. бюджетів.

10% - до бюдж.терит.громад.

54. Природоохоронні та ресурсозберігаючі заходи - усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природних ресурсів

Види :

одноцільові заходи ( це заходи спрямовані на зменшення забруднення довкілля)

одноцільові ресурсозберігаючі заходи(спрямовані на зменш. сировини, палива і енергії, на впровадження менш матеріало-, водо-, енергомістких в-цтв)

багатоцільові заходи ( спрям. на зменш. забр. навкол. серед. і на застосування ресурсозберіг. технологій)

Розрахунок ефективності

Е-Е ефективність – економ. обгрунтув. приролоохорон. заходів здійснюється щляхом зіставл. екон. результатів із витратами на їх реалізацію за допомог. показників загальної економічної ефективності і чистого економ. ефекту природо охорон. заходів.

Чистий економічний ефект:

E = P – B,

Економічний результат природоохоронних заходів (Р) для одноцільових заходів виражається величиною відверненого ними річного збитку від забруднення середовища (З_в)

Р = З_в .

Для багатоцільових заходів:

Р = З_в + Д,

де Д – річний приріст додаткового доходу від поліпшення виробничих результатів діяльності підприємства.

Витрати на реалізацію природоохоронних заходів визначаються за формулою:

В = С + Е_нК,

де С – річні експлуатаційні (поточні) витрати;

К – капітальні вкладення на будівництво природоохоронного об’єкта;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень природоохоронного призначення, величина обернено пропорційна строку окупності:

EMBED Equation.3 ,

де Т_н – строки окупності;

Загальну економічну ефективність природоохоронних витрат (капітальних вкладень у природоохоронні заходи) Е_к визначають діленням різниці між величиною річного обсягу економічного результату і величиною експлуатаційних (поточних витрат) на обслуговування природоохоронних об’єктів на обсяг капітальних вкладень:

55. Правове регулювання природоохоронної діяльності та природокористування.

Основні завдання екологічного законодавства:

• регулювання відносин по охороні навколишнього середовища і використання природних ресурсів

• забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності

• збереження природних ресурсів і генетичного фонду живої природи

Конституція:

• ст. 13 – передбачає власність українського народу на землю, надра, водні і інші ресурси

• ст. 16 – передбачає забезпечення екологічної безпеки, підтримка екологічної рівноваги на території і збереження генофонду українського народу це є обов'язок держави

• ст. 50 – кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища

• ст. 66 – кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі і відшкодувати заподіяні збитки

Базовим основним законом по охороні середовища є закон України „Про охорону навколишнього середовища” (1991 р.)

Основні принципи охорони навколишнього середовища:

1. забезпечення екологічної безпеки, обов'язкове дотримання стандартів, нормативів і лімітів природокористування.

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього середовища при якому забезпечується запобігання погіршення екологічного стану довкілля і погіршення здоров'я людей.

2. заходи по охороні природи повинні нести попереджувальний характер.

3. збереження цілісності природних об'єктів.

4. обов’язкове проведення державної екологічної експертизи

5. власність і демократизація при прийнятті рішень

6. відшкодування збитків за забруднення навколишнього середовища.

Право природокористування – система норм і правил направлених на регулювання прав і обов'язків природо користувачів.

Право загального природокористування – реалізовується без спеціального дозволу і без закріплення природного об’єкта за природо користувачем.

Право спеціального природокористування – передбачає отримання спеціального дозволу.

Групи законів:

1. поресурсні нормативні акти – регулюють використання окремих компонентів

• земельний кодекс

• лісовий кодекс

• кодекс про надра

• закон України про тваринний світ

• закон України про рослинний світ

• закон України про охорону атмосферного повітря

• закон України про Червону книгу

2. закони функціонального характеру

• закон про екологічну експертизу

• закон про екологічний аудит

• закон про зону надзвичайні екологічні ситуації

3. закони, які регулюють окремі види природокористування

• закон України про питну воду і питне водопостачання

• закон України про відходи

• закон України про полювання і мисливське господарство

4. закони, які регулюють статус окремих природоохоронних комплексів

• закон України про природно-заповідний фонд

• закон України про курорти

56. Значення, види та завдання екологічної експертизи.

Екологічна експертиза – оцінка можливих наслідків впливу будь-яких видів діяльності на навкол. серед. Її проводять з метою підготовки висновків про відповідність діяльностіпевного об’єкта господарювання нормам і вимогам екологічного законодавства. В Україні прийнято закон „Про екологічну експертизу” у 1995 р.

Завдання:

1. визначення екологічного ризику від певної господарської діяльності;

2. встановлення відповідності вимогам екологіч законодавства;

3. оцінка впливу різних об’єктів на стан довкілля і здоров’я людини;

4. еколого-економічна оцінка прородоохоронних заходів;

5. підготовка обґрунтованих висновків.

Принципи:

• комплексності(наслідки госп. діяльності);

• повинна носити попереджувальний характер

• збалансованість всіх процесів (соціальн., економ., еколог.,)

• незалежності (проведення грунтується на незалежності експерів)

• гласності (висновки розголошуються)

• відповідності і законності

Форми екологічних експертиз:

• за видами

- державна

- відомча (проводиться за вказівкою певного відомства, її результати є обов’язковими для

цього відомства)

- наукова (проводиться за ініціативи наукових організацій або вищих навчальних

закладів, висновки носять інформаційний характер)

• громадська ( здійснюється за ініціативи громадських організацій на добровільних

засадах. Висновки носять рекомендаційний характер і можуть враховуватися державною еколог. експерт.)

• за об’єктами

- екоголосанітарна (визначає вплив забруднення на здоров’я людини);

- екологонормативна (визначає відповідності нормативів вимогам екологічної безпеки);

- екологоправова (визнач. відповід. всіх нормативних документів природоохоронним

вимогам)

• за часом проведення

- первинна (проводиться вперше);

- вторинна (проводиться для більш детального вивчення впливу певного об’єкта,

проводиться після первинної.)

- повторна (проводиться у разі незадовільних висновків первинної або вторинної

екоексперт. )

Державна еколог. експерт. – 1) для об’єктів загальнодержавного і між обласного значення проводить управління екологічної експертизи Міністерства екології та природних ресурсів України; 2) для об’єктів місцевого значення, проводять відділи екологічної експертизи обласного управління екологічної безпеки. Вона є обов’язкова для виконання тими підприємствами, діяльність яких представляє екологічну небезпеку.

57. Екологічний моніторинг: його види і значення. У різних видах діяльності суспільство довгий час використовує метод спостереження. Це один із основних способів пізнання , заснований на сприйнятті предметів і явищ навколишнього середовища. Іншими словами спостереження ще називають моніторингом навколишнього середовища.

Моніторинг навколишнього природного середовища – комплексна с-ма спостереж., збору, обробки, систематизації аналізу ін форм. про стан навкол. середов., яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обгрунтов. рекомендації для прийняття управлінських рішень. Він здійснюється за певною програмою і дозволяє оцінити стан та зміни під впливом антропогенної діяльності.

Принципи:

• С-тичності і спостереження.

• Своєчасності отрим. і обробки інформ.

• Узгодження нормат., правового, методичного, технічного, програмного забезпеч.

• Комплексності в оцінці еколог.інформ.

• Оперативності.

• Доступн. населення до еколог.інформ.

Правове регулювання:

„Закон про охорону навкол. природного серед.”

Основні напрямки спостереження:

1.земельні ресурси (Земельний КУ)

• вміст забрудн. р-н в наслідок забруд.пром. і агропром.п-вам.;

• за ґрунтами у межах прир-охорон. терит.;

• забруднення ґрунтів радіонуклідами;

• за осушувальними і зрош. ґрунтами;

• за с/г ґрунтами;

2. водні ресурси (водний КУ).

• в межах дії АЕС;

• в межах прир-охорон. терит.;

• за вмістом забрудн. реч. в поверхн.водах;

• вміст забруд. р-н і загальний стан за підземними водами – термальними, морськими,

лікувально-мінер.водами, за лікувальними грязями;

• за питною водою централізов. с-м водопостачання;

• за стічними водами п-ств.

3. атмосферне повітря.

• за забрудн.повітря у великих містах і промисл. центрах;

• за транс корд.переносом забрудн. реч.;

• За хім.. складом і кислотністю опадів.

4. біологічні ресурси (Зак.Укр.про рослин і тварин світ) (Конвенція про біолог.різноманіття).

• за насаджен. у великих містах і пром. центр;

• за с/г рослинами і продукт., які вигот. з них;

• за лісовими насад.;

• за мисливською фауною;

• природно-запов.фондом.

5. відходи (Зак.Укр. ”Про відходи”)

• за звалищами пром. відходів;

• за транскорд. перевезенням шкідливих відходів;

• за об’єктами захоронення.

6.обєкти підвищеної небезпеки (Зак. Укр..”про об’єкти підв.небезп.” „Про перев.небезп.вантажів”)

7. небезпечні прир. явища і техногенні аварії

• спостереж. за надзв.еколог.ситуаціями, які мають природ. характер;

• спостереж. за надзв.еколог.ситуаціями, які мають техногенний характер.

Суб’єкти еколог.моніторингу:

1. Міністерство охорони навкол. серед. Укр..;

2. Мін-во Укр.. з питань надзв. ситуації;

3. Мін-во охорони здоров’я;

4. Мін-во аграрної політики;

5. Держ – комітет із земельних ресурсів;

6. Держ. комітет з водного гос-ва;

7. Держ комітет з будівництва, архітектури і житл.гос-ва;

8. Держ.комітет лісового гос-ва;

9. Органи на місцях, установи, організації, які відносяться до сфери управління навкол. серед. і прир. ресурсами.

Завдання еколог.моніторингу:

1. Довгострокові, систем.спостереж.за станом довкілля.

2. Налагодж. автоматизованої с-ми збору, обробки і узагальн. інф-ції про стан

навкол.серед.

3. Оцінка прир.-ресурсн. потенціалу.

4. Оцінка антропогенного впливу на біосферу.

5. Розробка управлінських рішень, які спрямовані на раціональне природокористування.

Класифікація моніторингу:

• Залежно від завдань:

1. Геоеколог.(природогоспод) – спостер. за всіма екос-ми;

2. Біосферний – спостереж за всією біосферою;

3. Кліматичний – за змінами клімату;

4. Біологічний – вивч.флори і фауни.

   • Залежно від призначення:

1. Загально еколог. моніторинг (регулярні спостереж., які дозвол. оцінити стан навкол. серед., прогнозувати зміни для того, щоб приймати управлінські);

2. Кризовий (оперативний) моніторинг (спостереж. за прир. об’єктами, які знах. в зоні еколог. лиха або в зоні техногенної аварії);

3. Фоновий еколог.моніторинг (спост. за прир.екос-м, які знах. на знач.відстані.).

Види моніторингу в залежності від призначення:

Рівні еколог.моніторингу:

1. Локальний (спост. на рівні під-ств, населен.пункту);

2. Регіональний (в межах амін. одиниць);

3. національний (в межах держави);

4. Глобальнийв (межах всієї планети)

Моніторинги проводять спеціальні, аналітичні лабораторії і виконують:

1. Режимні спостереження

2. Оперативні роботи – виконують у випадку аварійного забруднення атмосфери.

3. Спеціальні роботи проводять в результаті підвищення антропогенного впливу на розвиток екосистем.

Значення моніторингу:

1.За допомогою його можна спостерігати за змінами в навколишньому середовищі, аналізувати та прогнозувати його зміни.

2. Також можна розробляти науково-обгрунтовані рекомендації для прийняття певних управлінських рішень.

3. А також забезпеченні органів державної влади інформації про стан навколишнього середовища.

Отже, можна зробити висновок, що проблеми організації екологічного моніторингу та створення надійної екологічної інформації належать до найважливіших. Бо саме від них значною мірою залежить успішне функціонування всього господарського механізму управління процесом природокористування.

58. Еколого-економічні інструменти: принципи формування та механізми дії.

Економічний механізм природокористування являє собою сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні закони та здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів.Саме до основних компонентів економічного механізму і входять еколого-економічні інструменти. Вони відіграють провідну роль в реалізації дії економічного механізму, тому що через них здійснюється вплив на головні спонукальні мотиви діяльності суб єктів господарювання –їхні економічні інтереси.

Еколого-економічні інструменти - це певні засоби впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в економічно і екологічно сприятливому напрямку.

1. Фактори:

2. Механізм реалізації е-е-ін.

3. Природа впливу на економ. інтереси суб’єктів.

4. П-пи впливу на ключові групи економ. суб’єктів.

5. Форми ек-е-ін.

В залежності від механізмів реалізації системи еколого-економічних інструментів розподіляються на 4 групи:

• Адміністративний перерозподіл коштів(субсидії, дотаціі, штрафи). Носять адресний хар-ер вилуч. і передачі коштів і застосов. у випадках авар. забруд. довкілля навк. серед. Наприклад, застосовується у випадках аварійного забруднення навколишнього середовища;

• Фінансові трансферти (перерозподіл) – це система перерозподільних механізмів( кредити, платежі, податки);

• Вільні ринкові механізми перерозподілу коштів – торгівля на викиди забруд.речовин.

• Сприяння на ринку – це застосування не грошових форм підтримки економ суб’єктів (без кошт.реклама, відзнаки, екологічне маркування).

Природа впливу:

1. Е-е-ін., які спрямив.на вилучення доходів;

2. Е-е-ін., які спрямив на збільш.доходів.

За факторами впливу на економічні суб єкти еколого-економічні суб єкти можна розділити на:

1. Інструменти спрямовані на вилучення суб єктів;

2. Інструменти спрямовані на збільшення доходів.

Принципи впливу на ключеві групи економ. суб єктів:

1. Забруднювач сплачує – компенсацію всіх еколог. витрат повинен здійснювати економічний суб єкт, який своєю діяльністю привів до їх виникнення. Всі витрати або збитки сплачуються з власного прибутку. Даний принцип реалізується в тому випадку , коли у суспільстві існують можливості вир-ва без негативних екол. наслідків.

2. Споживач сплачує – тобто компенсацію екол. витрат сплачують споживач. Товарів. Витрати включаються у собівартість продукції. Даний принцип реалізується, коли у суспільства немає теолог. Можливостей випуску продукції без негативних еколог. наслідків.

3. Все суспільство сплачує – оплау еколог витрат, але лише тих витрат. Які мають загальнодержавні. Регіональні або глобальні значення здійснюють з екологічних фондів.

Форми е-е-ін-іт.:

• Податки еколог. спрямованості.

Напрямки застос. (види податків)

1. Громадський екологічний податок;

2. Податок на розв. глобальних, націон., регіон. економ. проблем.

3. Податок на транзит через країну еколог.небезпечн.вантажів.

4. Податок на автомоб., на повітряний транспорт.

5. Податок на конкретні групи товарів.

6. На паливо.

• Мита – обов’язків внесок, який стягується митним органом.

• Експортні мита:

Встановлення імпортних мит (підвищення тарифів) для еколог. несприятливих товарів.

Звільнення від імпортних мит (зменш. тарифів )на еколог. чисті товари.

• Імпортні мита.

Встановлення експортних мит ( збільшення тарифів) на продукцію еколог. чисту.

Звільнення експортних мит ( зменш. тарифів) для еколог. несприятливої продукції або продукції, в-цтво якої в країні приводить до виникнення еколого-економ. збитків.

• Плата, платежі або збори.

Види платежів:

• Плата за землю;

• Плата за викор. мін. ресурсів;

• Платежі за викор. ресурсів тварин і рослин. походження;

• Платежі за забруднення довкілля.

• Штраф – засіб матер.впливу за певні порушення екології.

• Міжнародні санкції (за недотримання між нар.угод);

• Штраф за недотримання еколог.зак-ва в країн;

• Відшкодування збитків на міжнарод.рівні (одна країна завдає шкоду ін.);

• Відшкодування збитків на національному рівні (одне п-во завдає шкоду ін.).

• Субсидія

• Субсидії на здійснення природоохор. програм, які мають загальнодерж. або регіон. значення.

• С-ії на фінансування науково-дослідних робіт у сфері природокор.

• На фінансув. освітніх чи культурних програм, які мають природо охорон. спрямованість.

• Дотації, які застосов. у природо охорон. сфері.

• Дотації у с/г на вирощув. продуктів без отрутохімікатів;

• Принесенні ризику, який виникає при просуванні на ринок нової продукції, яка має екол. призначення.

• Дотації регіонам, які змушені стримувати свій розвиток заради збереж. прир. ландшафтів.

• Виплати або відшкодування витрат – грошові виплати юрид. чи фіз. особам або с-ма заходів, спрямив. на компенсацію різних форм збитків, пов’яз. з поруш. природ.серед.

• Виплати п-вам або окремим особам на компенсацію збитків;

• Виплати країнам, які мають негат. тенденції у транскордонному забрудненні.

• Виплати п-вам або населенню за згоду терпіти поряд з собою еколог.-шідливі п-ва.

• Виплат регіонам втраченої вигади;

• Компенсація п-вам, що здійснюють еколого необхідні, але економ. Невигідні види діяльності.

• Ціннові інс-ти – с-ма заходів впливу на екон.інтереси суб’єктів господарювання основним результатом, яких є зміна вигідн. різних видів діяльності (товарів) за доп. зменш. або збільш. цін.

Метди ціннових ін-тів:

• Методи прямого регулювання:

• Диверсифікація цін у часі на електроенер. з метою більш рівномірного спожив. електроенергетики;

• Дивер.цін за споживачами на прир. ресурси (встановл. Різних цін для водокористув.)

• Методи непрямого регулюв.цін:

• Зменш. ціни на екол.чисті товари.

• Збільшення ціни на еколог. несприятливі товари.

• Сприяння або обмеження на ринку – комплекс організ. заходів, який дозв. надати додаткові екон.переваги екол.орієнтваним суб’єктам господар., створити еколог. обмеження еколого-несприятливими підприємствам:

• Присудження нагород;

• Безкоштовна реклама;

• Розширення сфер економ. дільності;

• Надання нових ресурсів, територій;

• Збільшення квот, лімів;

• Інформаційна підтримка.

59. Основні форми та напрямки міжнародного співробітництва у вирішенні екологічних проблем.

Форми міжнародної співпраці:

Парламентське співробітництво – орієнтується на координацію законодавчої діяльності і таким чином вирішує екологічні проблеми.

Розробка і реалізація екологічних програм під гідом ООН. (Всесвітня орг. охорони здоровя, Міжнар. спілка охорони природи та природних ресурсів, всесвітня метеорологічні організація, МАГАТЕ – міжнародна орг. з радіологічного захисту, глобальний фонд охорони навкол.сер., Міжнар. морська орг., ЮНЕСКО, Програма ООН, яка стосується охорони навкол. сер. – ЮНЕТ.

Співробітництво конвенційного типу(Конвенція стосовно перевезення небезпечних вантажів, конвенція щодо глобальних змін клімату, конвенція про збитки, які виникають внаслідок госп. діяльності.

Науково-технічне співробітництво – обмін ін форм.у сфері навкол.серед.

Напрямки міжнародного співробітництво:

Збереж. природних с-м, які не використовуються в госп. діяльності, але впливають на підтримку ек. рівноваги на всій планеті.

Рац. використання природних ресурсів, в тому числі і асиміляційного потенціалу.

Створення ефективної с-ми між народ. відповідальності в галузі охорони навкол.сер. і природокористування. (вст. відповідальності за порушення навкол. сер. внаслідок воєнних дій.)