Модель «центр — периферія»

В класичному вигляді була роз­роблена Джоном Фрідманом наприкінці 60-х рр. XX ст. і викла­дена в книзі «Політика регіонального розвитку».

Суть: Кожна економіка являє собою пов'язані воєдино і взаємодіючі між собою зони. У просторі якість економіки, рівень економічно­го розвитку, техніка, культура змінюються залежно від руху від центральних районів до периферійних. Ці райони - антиподи: центр, що об'єднує найпрогресивніше (місце зародження нововведень), і велика периферія — сере­довище поширення нововведень. Протилежність центру і периферії проявляється на всіх рівнях: глобальному, ре­гіональному, державному. Периферія неоднорідна — вона має внутрішню (ближню) периферію, яка тісно пов'язана з центром і отримує безпосередньо від нього імпульси до розвитку, і зовніш­ню (дальню), на яку центр не здійснює впливу.

Постійне домінування центру над периферією забезпечується постійною інноваційною діяльністю: у центрі найбільш інтенсив­ні контакти, доступ до інформації. Крім агломераційного ефекту, економічне домінування центру забезпечується за рахунок вика­чування ресурсів із периферійних районів, що посилює і закріп­лює відмінності між ними. Галузі, які не відповідають більше ста­тусу центру витісняються на ближню, а потім і віддалену периферію. Цей процес, що отримав назву «дифузія застарілих нововведень», сприяє розвитку периферії, але й закріплює її підпо­рядковане становище відносно центру.

3. «Штандарт промисловості» Альфреда Вебера

Штандарт (нім.) – місцеположення, там, в тому місці. В 1909 році німецький вчений А.Вебер випустив книгу «Теорія штандарту промисловості».

Суть теорії: розміщення виробництва з врахуванням найменших витрат.

Згідно теорії розміщення промисловості визначається такими факторами:

• транспортна орієнтація (будувати підприємства так, щоб зменшити тр витрати);

• робоча орієнтація (будувати заводи там де є дешева робоча сила);

• наявність агломерації (розміщати заводи в центрах скупчення інших промислових підприємств (таким чином йде зменшення витрат на будівництво транспортних шляхів, створення енергетичного господарства, наявність готової інфраструктури).

Вебер запропонував для кожного виду продукту, що планується вироблятися на підприємстві, будувати геометричну фігуру, яка б дозволила знайти місце будівництва п-ва.

ВИСНОВОК: Теорія Вебера дозволила сформулювати два принципи рпс на території:

1. на основі мікроекономічного підходу можна побудувати методологічну схему вибору оптимального рішення щодо розмі­щення окремих підприємств;

2. мінімізація витрат окремого підприємства є головним кри­терієм його розміщення.

А. Веберу першому вдалося виробити багатофакторну теорію розміщення промислового підприємства, яка опирається на методи кількісного аналізу (математичне моделювання). А. Вебер не вийшов за межі проблеми роз­міщення окремого підприємства, проте його дослідження стали стимулом для створення більш загальних теорій розміщення.

Організація господарства Августа Льоша

Головна праця німецького вченого А. Льоша «Прос­торова організація господарства» вийшла за часів Другої світової війни (1940), тому світове визнання вона отримала трохи пізніше.

Суть міркувань: Льош розширює склад чинників і умов які впливають на розміщення підприємства: транспортні витрати, природні відмінності, технічний прогрес, особисті якості підприємства, ефект монополій, податки, конкуренція на ринку. Він аналізує ситуацію розміщення фірм в умовах конкурен­ції, коли вибір місцезнаходження визначається не тільки праг­ненням кожної фірми до максимуму прибутку, а й збільшенням кількості фірм, що заповнюють увесь ринковий простір. Правильно обране місце розміщення підприємства забезпечить отримання максимального прибутку. Теорію найменших витрат Вебера Льош піддав критиці.

ВИСНОВОК: А. Льош дав детальний математичний опис ринкового функціо­нування системи виробників і споживачів. Основними елементами рів­нянь моделі рівноваги є функції попиту і витрат. Стан рівноваги характеризується такими умовами:

1) місцезнахо­дження кожної фірми має переваги для ви­робників і споживачів;

2) фірми розміщуються так, що територія повністю використовується;

3) існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу);

4) усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у формі шестикутника);

5) межі ринкових арен проходять по лініях байдужості (ізолініях), що, на думку А. Льоша, забезпе­чує стійкість знайденої рівноваги.