18

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛДОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Кафедра ..............................................................................................................

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни .....................................................................................................

.....................................................................................................

Студент ................................................................... ..............................

(прізвище, ініціали) (підпис)

Група .......................................... Варіант ...................

Керівник роботи .................................................... .............................

(прізвище, ініціали) підпис)

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Дата подання на кафедру на рецензію .................................

Реєстраційний номер ................................. Реєстратор....................................

(підпис)

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Захищена з оцінкою ....................................

Викладач ..................................................... ...............................

(прізвище, ініціали) (підпис)

Дата ...................................

План

1. Забеспечення виконання господарських обов’язків

2. Відповідно ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов’язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є:

а) лише предмет та строк дії договору;

б) лише ціна та строк дії договору;

в) предмет, ціна та строк дії договору;

г) лише предмет та ціна договору.

3. Дати правову характеристику договору оренди й скласти відповідний договір між ТОВ «Атлант» і ПрАТ «Ніка» на купівлю меблів. Необхідні дані доповнити самостійно.

4. Перелік використаних джерел

1. Забеспечення виконання господарських обов’язків

Загальні принципи і умови виконання господарських зобов'язань, а також господарських договорів врегульовані главою 22 ГК (ст. 193-198). Щодо господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням

особливостей, передбачених ГК. Зокрема, на господарські договори поширюються такі інститути і категорії загаль­ного зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст. 526-545 ЦК) та забезпечення виконання зобов'язань (ст. 546-597 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути певною мірою деталізуються ще й господарсь­ким законодавством про окремі види договорів.

Основним принципом виконання господарського зобов'язання є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Важливе значення для належного виконання господарських зобов'язань має вказівка закону на те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК).

Як, встановлено ч. З ст. 193 ГК, застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язан­ня, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбаче­но законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. По-суті, в цій нормі закріплено один з принципів господарсько-право­вої відповідальності, встановлених ч. З ст. 216 ГК.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Проте, за загальним правилом, встановленим ч. 6 ст. 193 ГК, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повин­на видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Таким письмовим посвідчен ням є згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК розписка. Наявність боргово го документа у боржника підтверджує виконання ним сво го обов'язку.

Одним з елементів належного виконання зобов'язання є виконання його належною особою. Ч. 1 ст. 194 ГК передбачає можливість покладення виконання господарського зобов'язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Заміна сторони в господарському зобов'язанні можлива не лише щодо зобов'язаного суб'єкта (ч. 1 ст. 194 ГК), але і щодо управненого суб'єкта господарського зобов'язання, який, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути здійснена на певний строк.

Прикладом передачі (делегування) прав може бути Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», яким Кабінет Міністрів поклав здійснення функцій з уп­равління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток із ст. 1 цього Декрету Декретом делегувати корпораціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтаж-спецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концерну «Укрцемент» функції з управ­ління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входить до їх складу.

Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

В господарському зобов'язанні, так само як і в цивільно-правовому, може мати місце множинність осіб на стороні управненого або зобов'язаного суб'єкта (ст. 196 ГК).

У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

У випадках, передбачених законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК, якщо інше не передбачено законом.

Наступним елементом належного виконання господарського зобов'язання є місце його виконання.

Зі змісту ч. 1 ст. 197 ГК випливає, що господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем: а) визначеним законом, б) визначеним господарським договором, в) місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено одним із зазначених способів, зобов'язання повинно бути виконано:

– за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

– за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

– за іншими зобов'язаннями за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Певні особливості встановлені господарським законом давством стосовно виконання грошових зобов'язань.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Грошові зобов'язання учасників господарських відно­син повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, яка є національною валютою України.

В іноземній валюті грошові зобов'язання можуть бути виражені лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК).

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею вико­нання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання (ч. З ст. 197 ГК).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами (в першу чергу ЦК). Сторони можуть погодити застосування передбачених законом або таких, що йому не суперечать, видів забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обороті (ч. 1 ст. 199 ГК).

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

В доповнення до видів забезпечення виконання господарських зобов'язань, передбачених нормами ЦК, ГК встановлює ще один вид - загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань (ст. 201 ГК).

Сутність цього виду забезпечення полягає в тому, що законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язання встановлюються з метою нейтралізації не сприятливих наслідків від економічних злочинів.

2. Відповідно гк України істотними (тобто такими, які сторони зобов’язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є:

а) лише предмет та строк дії договору;

б) лише ціна та строк дії договору;

в) предмет, ціна та строк дії договору;

г) лише предмет та ціна договору.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоду відносно всіх його суттєвих умов. Суттєвими є умови, які визнаються такими за законом або є необхідними для договорів такого виду, а також умови, відносно яких на вимогу однієї із сторін потрібно досягнути згоди. Суттєвими умовами, характерними для господарських договорів незалежно від їх видів, є: предмет договору, ціна договору та строк дії договору.

Умови щодо предмету в господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги щодо їх якості. Вимоги відносно якості визначаються у відповідності з обов’язковими для сторін нормативними документами – державними стандартами України, кодексами, звичайною практикою, класифікаторами, технічними умовами, міжнародними, регіональними та національними стандартами інших країн, а у випадку їх відсутності – у договірному порядку із дотриманням умов, які забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів та послуг.

Ціна в господарському договорі визначається у порядку, встановленому гл. 21 ГК України. Так, суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. За угодою сторін у господарському договорі можуть передбачатися доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені терміни у порівнянні із нормативними.

Терміном дії господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов’язання сторін, які виникли на підставі цього договору. На зобов’язання, які виникли у сторін до укладання ним господарського договору, не розповсюджуються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення терміну дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Припускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами і т.ін., а також шляхом підтвердження прийняття замовлення на виконання, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладання договору даного виду.

Крім підписання договору юридичною особою, законодавством або установчими документами останньої може бути передбачено наступне ухвалення такої угоди засновниками (учасниками) – наприклад, затвердження загальними зборами акціонерів договорів (угод), укладених на суму, яка перевищує зазначену у статуті товариства.

Процедура укладання господарського договору регламентована ч. 2-8 ст. 181 ГК України. Так, проект господарського договору може бути запропонований кожною із сторін. У випадку, якщо проект договору викладений як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка отримала проект договору, у випадку згоди з його умовами оформлює договір (підписує уповноважена особа, скріплює печаткою) та повертає один примірник договору іншій стороні або надсилає відповідь листом, факсограмою тощо у 20-денний термін після одержання договору.

За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та в 20-денний строк надсилає іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, в той же термін, за погодженням з іншою стороною, передати до суду.

Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, не передадуть розбіжностей, що залишились неврегульованими, на вирішення суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається неукладеним.

У випадку, якщо сторони не досягли згоди по всім суттєвим умовам господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Зміна умов господарювання може обумовити необхідність внесення змін до відповідного договору або його розірвання. За загальним правилом ст.. 188 ГК України зміна або розірвання господарського договору в односторонньому порядку не припускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це іншій стороні. Сторона договору, яка отримала пропозицію про зміну або розірвання договору, у 20-денний термін після отримання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

У випадку, якщо сторони не досягли згоди відносно зміни (розірвання) договору або у випадку неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового перебігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення до суду. Якщо судовим рішенням договір змінений або розірваний, він вважається таким з дня вступу до законної сили цього рішення, якщо інший термін вступу в силу не встановлений за рішенням суду.

Законодавством передбачені випадки розірвання господарського договору або відмови від його виконання. Наприклад, у ч. 5 ст. 268 ГК України передбачено, що у випадку поставки товарів більш низької якості, ніж цього потребує стандарт, технічні умови або зразок (еталон), покупець має право відмовитися від прийняття та оплати товарів, а якщо товари вже оплачені покупцем, –вимагати повернення сплаченої суми. Разом з тим згідно ч. 2 ст. 320 ГК України у випадку, якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її у визначений термін становиться явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору і відшкодування збитків.