Нецінові фактори сукупної пропозиції та їх вплив на криву as
Рис.
5. Вплив
нецінових факторів на сукупну пропозицію.
До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:
зміни цін на ресурси (ресурсових цін);
зміни в продуктивності ресурсів;
зміни податків з підприємств та субсидій.
Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво. Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина. матеріали, паливо тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає. що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший реальний обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати і збільшує сукупну пропозицію.
Класична економічна теорія — напрям в економічній теорії, заснований А. Смітом, розвинений Т. Мальтусом, Д. Рикардо, Д. С. Міллем та А. Пігу. У класичній економічній теорії економіка здатна до саморегулювання і повного використання своїх ресурсів, а будь-яке виробництво організовується для того, щоб збільшити споживання. Закон Сея – закон, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит, між ними неможливий розрив, тому неможливі загальні економічні кризи. Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку "доходи — витрати", які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон Сея буде діяти і відповідність між доходами і витратами не буде порушена. Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то відсоткова ставка знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна відсоткова ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає. Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найраціональнішою має бути політика державного невтручання.
Кейнсіанська теорія ефективного попиту Не спрос следует за предложением, а предложение за спросом. Кейнс вважав, що ринкова економіка втратила здатність до «автоматичного» відновленню рівноваги з високим рівнем зайнятості. Через процеси концентрації й монополізації економіки в XX в. ціни перестали бути вільними й не можуть виступити гарантом відновлення порушеного в ході кризи рівноваги. Кейнс переконаний, що цю проблему може вирішити тільки державу. Воно зобов'язано запропонувати й здійснити заходу щодо активізації й стимулюванню сукупного попиту (тобто загальної купівельної спроможності). Це повинне позитивно впливати на розширення виробництва й пропозиція товарів, а отже, сприяти зменшенню безробіття. Теорію Кейнса іноді називають у цьому зв'язку «теорією ефективного попиту». Вчений ввів поняття схильність до споживання (с) - функціональну залежність між рівнем доходу (У) і тією частиною доходу, що витрачається на споживання (С), та поняття гранична схильність до споживання як відношення приросту споживання до приросту доходу АС / ДУ: Визначено суб'єктивні фактори, що спонукають утримуватися від споживання (в економічній літературі - схильність до заощаджень) людей (обережність, передбачливість, ощадливість, прагнення до кращого, незалежність, підприємливість, гордість, скупість) та держави, фірми й організації (самофінансування, прагнення до поліпшення матеріального становища, прагнення до ліквідності, фінансова розсудливість або накопичення фінансових резервів), а також стимули до споживання - прагнення користуватися усіма благами життя, недалекоглядність, щедрість, неощадливість, пиха, марнотратство. Проте, на думку вченого, всі вони мають незначний вплив у короткострокових інтервалах часу.
Інвестиції – витрати на відновлення зношеного основного капіталу і збільшення основного капіталу. По-перше, процес інвестування залежить від очікуваної норми прибутку, або рентабельності, передбачених капіталовкладень. Якщо ця рентабельність, на думку інвестора, занадто мала, то вкладення не будуть здійснюватись. По-друге, інвестор при прийнятті рішення завжди враховує альтернативні можливості капіталовкладень, і вирішальним тут буде рівень процентної ставки. Інвестор може вкласти гроші в будівництво нового заводу або фабрики, а може і розмістити свої грошові ресурси в банку. Якщо норма проценту буде вищою очікуваної норми прибутку, то інвестиції не будуть здійснені, і, навпаки, якщо норма проценту нижча очікуваної норми прибутку, підприємці будуть здійснювати проекти капіталовкладень. Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва. Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій: Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП. Парадокс ощадливості - спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим обсягом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка спроба домашніх господарств більше зберігати виявиться марною у зв'язку зі значним зниженням рівноважного ВВП, обумовленим ефектом мультиплікації.
Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб´єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб´єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив. . Він розпадається на дві складові: попит на гроші для угод і попит на гроші як засіб збереження багатства (попит на гроші з боку активів).Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Але на мікроекономічному рівні фактор швидкості обігу грошей зникає. На його місці з´являється чинник зміни норми відсотка (R). Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного погіршення кон´юнктури ринків тощо.
Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків" а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства. Центральні банки виконують певні функції, а саме:функцію емісійного центру;функцію валютного центру;функцію банку банків, яка реалізується в наданні їм позик і здійснення розрахункових платіжних операцій між банками;функцію по обслуговуванню державного бюджету, збереження золотовалютних резервів країни та виконання розрахункових операцій для уряду;функція кредитно-грошового регулювання економіки. Політика "дешевих грошей" має на меті зробити кредит "дешевим" і легкодоступним. Політика "дорогих грошей" полягає в обмеженні пропозиції грошей, "подорожчанні" кредиту.
Коли центральний банк проводить політику "дешевих грошей", він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:- купівля державних облігацій в комерційних банків і населення;- зниження резервної норми або зниження облікової ставки проценту. Але це не означає, що усі ці дії відбуваються одночасно. Як результат - зростання інвестицій, чистого експорту, національного доходу і зайнятості. Політика "дешевих грошей", як правило, проводиться для подолання економічного спаду за умов стагнації економіки.
Політика "дорогих грошей", тобто зменшення грошової пропозиції, досягається такими діями:- продаж державних облігацій;- зростання резервної норми або підвищення облікової процентної ставки. Операції на відкритому ринку — це офіційні операції центрального банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу. Механізм використання центральним банком операцій на відкритому ринку як інструменту грошово-кредитної політики такий: коли центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, на кореспондентські рахунки банків надходять відповідні суми, а отже, з'являється можливість розширювати активні операції, що зрештою збільшує грошову масу в обігу. Коли центральний банк продає комерційним банкам цінні папери, відповідні кошти списуються з кореспондентських рахунків банків, що зменшує грошову масу в обігу. Економічний зміст механізму обов’язкового резервування полягає в тому, що комерційні банки за встановленими нормативами вносять на кореспондентські рахунки у центральному банку без права їх використання і без виплати відсотків частину коштів, залучених у вигляді депозитів та деяких інших видів залучень. Норма обов’язкового резервування встановлюється НБУ. Тим самим центробанк досягає декількох економічних цілей. Обов’язкове резервування впливає на пропозицію грошей, збільшуючи її або зменшуючи.