- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Список рекомендованої літератури
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
- •Список рекомендованої літератури
7.3. Розвиток педагогічної освіти
Загальна характеристика. Система педагогічної освіти є складовою системи вищої освіти й охоплює вищі навчальні заклади всіх форм власності, заклади післядипломної педагогічної освіти та органи управління вищою освітою.
У системі педагогічної освіти розвинених країн існує три основні напрями: а) підготовка вчителів початкової школи; б) підготовка вчителів неповної середньої (молодшої середньої, проміжної, базової) школи; в) підготовка вчителів повної середньої (старшої) школи.
Підготовка вчителів початкової школи у більшості країн здійснюється в середніх або «напіввищих» педагогічних навчальних закладах (педагогічний коледж, нормальна школа, педагогічне училище). За строками навчання та побудовою навчального процесу такі заклади бувають двох типів:
а) чотирирічні на базі неповної середньої школи (Данія, Італія, Іспанія, Норвегія, Україна та ін.). Такі заклади здебільшого підпорядковані Міністерству освіти і контролюються місцевими органами влади. Структура навчання: два роки загальноосвітньої та два роки професійної підготовки. Останнім часом кількість таких закладів скорочується. Стару ієрархічну систему принципово відмінної підготовки вчителів початкової та середньої школи у багатьох країнах скасовано;
б) дворічні на базі повної середньої освіти (Велика Британія, Німеччина, США, Японія). У цих країнах учителів для початкових шкіл традиційно готують у дворічних коледжах, які належать до системи вищої освіти. Нині існує тенденція до подовження термінів навчання у таких закладах до З — 4 років. Подекуди, наприклад у Німеччині, такі коледжі з терміном навчання 4 роки перетворюються на педагогічні факультети університетів або їх філії.
Специфіка підготовки вчителів неповної середньої школи залежить від структури шкільної системи: наявності одного типу державної середньої школи чи кількох типів шкіл. Останній із зазначених типів шкільних систем існує в абсолютній більшості європейських країн. Підготовку вчителів для різних типів шкіл традиційно здійснюють по-різному, тому що самі ці школи істотно різняться за рівнем освіти, стилем життя, соціальними перспективами випускників. Наприклад, право на викладання у граматичній школі (Велика Британія), ліцеї (Франція) чи гімназії (Німеччина) дає тільки університетська освіта. Для масової неповної середньої школи вчителів готують у закладах, де навчаються також майбутні вчителі початкових шкіл.
У країнах, де існує молодша середня школа як один із етапів навчання у єдиній державній середній школі (США, Японія, Південна Корея), немає диференціації у підготовці вчителів для цього етапу навчання. їх готують переважно в університетах.
Провідними типами навчальних закладів для підготовки вчителів старших класів середньої школи є університети та вищі педагогічні школи (педагогічні інститути та педагогічні коледжі). Специфіка їх діяльності значною мірою зумовлена історичними, культурними, етнічними, соціально-психологічними особливостями та традиціями шкільництва країни чи регіону.
Підготовка педагогічних кадрів у провідних країнах світу. У США вчителів готують у загальноосвітніх навчальних закладах — з педагогічною спеціалізацією, університетських коледжах (термін навчання — 4 — 5 років). Приймають осіб із закінченою середньою освітою.
Учителі початкових шкіл у більшому обсязі вивчають методику початкового навчання і вікову психологію. Учителі середніх шкіл основну увагу приділяють предмету і методиці його викладання.
Офіційно в усіх штатах існують вимоги приймати на роботу фахівців не менше ніж з чотирирічною педагогічною підготовкою, однак через брак учителів багатьох дисциплін (математики, фізики, хімії тощо) нерідко нехтують цими правилами.
Для підготовки шкільної адміністрації (суперінтендантів, їхніх заступників, директорів шкіл) працюють 1 —2-річні курси, на які приймають осіб з педагогічною освітою і певним стажем учительської роботи.
У США кількість учителів початкових і середніх шкіл збільшується. Значно зріс рівень освіти і кваліфікації вчительського корпусу загалом. Чимало вчителів мають ступінь бакалавра (педагогіки, гуманітарних або природничих наук) або магістра (1—2 роки спеціальної підготовки після коледжу).
За дотримання встановлених вимог учителям видається ліцензія або посвідчення, що дає право на викладання (постійне, умовне або тимчасове).
У багатьох школах від учителів вимагають подальшого продовження освіти, заохочуючи до цього платнею і правом на безоплатне навчання в тому чи тому вищому навчальному закладі.
У Великій Британії із середини 70-х років XX ст. відбувається реорганізація системи педагогічної освіти:
• скорочується число педагогічних коледжів;
• дрібні коледжі об'єднуються;
• деякі з них вливаються в політехнічні інститути;
• значна кількість педагогічних коледжів перетворюються на багатопрофільні коледжі вищої освіти, у деяких до педагогічної діяльності готується лише частина студентів, решта здобувають освіту з інших профілів.
Сучасні педагогічні навчальні заклади готують: а) вихователів дошкільних установ; б) учителів початкових шкіл і молодших класів середніх шкіл.
Спеціалізовані коледжі й педагогічні відділення політехнічних інститутів готують викладачів з трудового навчання, фізкультури, предметів технічних і естетичних циклів.
Учителів старших класів середніх шкіл випускають педагогічні відділення університетів (термін навчання — 1 рік), призначені для студентів, які пройшли основний трирічний курс навчання з обраної спеціальності.
Законом 1988 р. передбачено значне збільшення навчального часу на практично-педагогічну підготовку майбутніх учителів.
У Німеччині вчителів готують для: а) початкових, основних, реальних шкіл — у вищих педагогічних навчальних закладах; б) гімназій — в університетах.
Підвищення кваліфікації вчителів здійснюється на різних курсах, семінарах і в спеціалізованих інститутах.
Вищі педагогічні навчальні заклади утворилися на базі педагогічних училищ, кількість яких у 50-х роках XX ст. досягла 80, а до кінця 60-х років зросла до 100. На початку 70-х років близько 30 з них як самостійні педагогічні вищі школи було приєднано до різних галузевих навчальних закладів, деякі — до університетів. Самостійні педагогічні вищі школи залишилися тільки в трьох землях (зазвичай у них навчаються 1 —3 тис. студентів). У 80-х роках значну кількість педагогічних навчальних закладів було закрито через скорочення потреби в учителях початкових і основних шкіл.
Найбільші навчальні заклади, що нині діють у Дортмунді й Мюнстері (по 5 тис. студентів), Кельні, Бонні, Геттінгені, Кілі, Ганновері.
Навчання у вищих педагогічних закладах Німеччини триває 3 — 4 роки і завершується державним іспитом.
У Франції система педагогічної освіти із середини XIX ст. — до початку 90-х років XX ст. мала виключно дуалістичний характер:
• учителів початкових шкіл (а з 60-х років XX ст. і вихователів дитячих садків) готували початкові нормальні школи, які найбільшу увагу приділяли предметам психологічного і педагогічного циклів;
• переважну частину викладачів середніх шкіл становили випускники університетів, де власне педагогічної підготовки не було.
Заповнити ці прогалини були покликані створені в 50-х роках регіональні педагогічні центри, куди приймали як стажистів терміном на 1 рік, так і випускників університетів, які мають диплом ліценціата. Під керівництвом педагогічних радників вони проводили заняття зі школярами, вели класну документацію, відвідували уроки найдосвідченіших викладачів. Після успішного складання іспитів стажистам присвоювали звання «сертиф'є», що давало право обійняти штатну посаду викладача ліцею.
Для отримання диплома вищої категорії викладача середньої школи — «агреже» — потрібно було мати університетську освіту в обсязі трьох циклів й успішно скласти складний конкурсний іспит з певної спеціальності (французької або іноземної мови, математики, біології, географії тощо).
Навчальними закладами, формально призначеними для підготовки викладачів середньої школи, було п'ять вищих нормальних шкіл; багато їхніх випускників (особливо Паризької вищої нормальної школи) не йшли працювати до школи, а ставали викладачами вищих навчальних закладів, науковцями, журналістами.
З 1991 р. почалася ліквідація колишніх типів педагогічних навчальних закладів. Замість них у кожному навчальному окрузі Франції було створено дворічний Університетський інститут з підготовки вчителів, куди приймають осіб, які отримали після трьох років навчання в університеті диплом ліценціата.
Під час навчання в інституті студенти готуються до педагогічної роботи в початковій та загальноосвітній середній школі, середньому професійному навчальному закладі.
Передбачено, що всі ці види підготовки повинні мати однаковий академічний і соціальний престиж.
У Японії підготовка вчителів традиційно здійснюється на педагогічних факультетах університетів та педагогічних відділеннях молодших коледжів.
Факультети з підготовки вчителів є у 54 із 76 державних університетів та незначна кількість — у приватних університетах. Проте загалом педагогічну освіту в університетах здобуває порівняно невелика кількість студентів — усього 7 % загальної кількості всіх студентів університетів.
У молодших коледжах на педагогічних відділеннях, що готують учителів початкової школи і вихователів дитячого садка, навчаються 23,6 % студентів.
Диплом учителя можуть отримати також студенти інших факультетів університетів за умови певної педагогічної підготовки.
Навчальний план підготовки вчителя складається із загальноосвітнього, психолого-педагогічного і спеціального циклів:
• загальноосвітній цикл передбачає літературу, географію, японську та іноземну мови, фізику, хімію, математику, біологію. Студентові пропонується широкий вибір не тільки самих предметів, а й варіанти програм за складністю та з нахилом на поглиблене вивчення окремих розділів;
• психолого-педагогічний цикл представлений як обов'язковими предметами з педагогіки і психології (принципи і методи навчання, моральне виховання, історія педагогічної думки, педагогічна соціологія, психологія, вікова психологія, психологічна діагностика тощо), так і предметами на вибір;
• спеціальний цикл містить предмети, які вчитель викладатиме в школі. Співвідношення між ними визначають самі навчальні заклади, але з урахуванням нормативів у залікових одиницях, установлених Міністерством освіти.
Педагогічна практика проводиться в базових школах під керівництвом викладачів цих шкіл і триває 4 — 8 тижнів; терміни практики визначає кожен університет самостійно.
У Росії (як і в багатьох країнах світу) сучасна педагогічна освіта являє собою багаторівневу систему. Вона реалізовується різними за змістом і термінами навчання послідовними освітньо-професійними програмами і державними стандартами відповідного рівня і спрямованості.
Багаторівнева структура педагогічної освіти складається із середніх і вищих професійних навчальних закладів.
Зміст професійної педагогічної освіти диференційовано відповідно до спеціальностей та спеціалізацій і відображено у навчальних планах середніх і вищих педагогічних навчальних закладів.
Середню педагогічну освіту можна здобути у педагогічному училищі, коледжі та на першому ступені вищого навчального закладу.
Упродовж тривалого часу педагогічні училища були основним середнім спеціальним навчальним закладом, який реалізовував освітні програми середньої педагогічної освіти.
Останнім часом створюються педагогічні коледжі, які покликані забезпечити студентам підвищений рівень кваліфікації. Вони готують фахівців за поглибленими освітніми програмами середньої професійної освіти, індивідуальними навчальними планами підготовки кадрів.
Педагогічні коледжі функціонують як самостійні освітні установи або як структурні підрозділи вищого навчального закладу.
Вища педагогічна освіта надається в університетах, академіях та інститутах і має кілька ступенів. Після закінчення кожного ступеня випускникові присвоюється кваліфікація бакалавра або магістра.
Особи, які мають середню педагогічну освіту, можуть здобути вищу професійну освіту за скороченими, прискореними програмами.
Навчання може проводитися за трьома формами — денною, вечірньою та заочною.
В Україні педагогічна освіта становить багаторівневу систему, яка характерна для багатьох країн світу. Вона реалізується різними за змістом і термінами навчання послідовними освітньо-професійними програмами і державними стандартами відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (ОКР) і спрямованості.
Педагогічну освіту за І освітньо-кваліфікаційним рівнем (молодший спеціаліст) можна здобути у педагогічному училищі, коледжі, на І кваліфікаційному рівні вищого навчального закладу. Як і в Росії, протягом багатьох років основним середнім спеціальним навчальним закладом, що реалізовував освітні програми середньої педагогічної освіти, було педагогічне училище. Останнім часом створюються педагогічні коледжі, які можуть готувати фахівців за II кваліфікаційним рівнем (бакалавр) і функціонують як самостійні освітні установи або як структурні підрозділи вищих навчальних закладів НІ —IV рівнів акредитації.
Вищу педагогічну освіту можна здобути в університетах, академіях (для мистецьких спеціальностей) та інститутах. Нині ці навчальні заклади готують фахівців за III (спеціаліст) та IV (магістр) освітньо-кваліфікаційними рівнями. У майбутньому вища педагогічна освіта матиме лише два освітньо-кваліфікаційні рівні (бакалавр, магістр). Після закінчення кожного з них випускникам присвоюватиметься відповідна кваліфікація.
Особи, які мають базову вищу педагогічну освіту, можуть здобути повну вищу освіту за скороченими строками навчання. Навчання може проводитися за денною, вечірньою, заочною та дистанційною формами.