18. Філософська герменевтика як теорія розуміння.

Герменевтика дослівно означає мистецтво і теорію тлумачення текстів. Філософського змісту герменевтиці надав Фрідріх Шлейєрмахер (1766-1834 рр.). У нього герменевтика – мистецтво розуміння чужої індивідуальності, іншого. Основою розуміння вважав психологію того, хто пізнає і розуміє. Дальшого розвитку герменевтики досягнуто зусиллями Вільгельма Дільтея, Едмунда Гуссерля, Ханса Гадамера, Поля Рікера та ін.

Предметом розуміння Вільгельм Дільтей проголосив письмовофіксовані життєві прояви. Розуміння ж визначено ним як безпосереднє осягнення цілісного переживання, духовної цілісності, яка складає суть людини. Розуміння, споріднене інтуїтивному проникненню в життя, Вільгельм Дільтей протиставляєпоясненню в науках про природу, пов’язаних з зовнішнім досвідом і конструктивною діяльністю мислення. Розуміння внутрішнього світу людини досягається інтроспекцією(самоспостереженням), розуміння чужого світу – шляхом усування, вживання, співпереживання. Вільгельм Дільтей сформулював основну проблему герменевтики наступним питанням: “ Як може індивідуальність зробити предметом загальнозначимого об’єктивного пізнання чуттєво даний прояв чужого індивідуального життя? ”. Необхідність, загальнозначимість пізнання вимагає виходу за межі психологічного трактування індивідуальності.

Звільнення свідомості від емпіричного (психологічного) змісту знаходить вираз у зведенні його до нерозкладної єдності свідомості-інтенціональності – скерованості на предмет, яка задає попереднє знання про предмет, “нетематичний горизонт”. Горизонти окремих предметів, стверджує Едмунд Гуссерль, зливаються в єдиний горизонт, життєвий світ, який забезпечує взаєморозуміння індивідів.

Прихильники герменевтики, починаючи з Мартіна Хайдеггера, зображують реальність життєвого світу, як мовну реальність. Мартін Хайдеггер вказав на недолік європейського мислення, пов’язаний з традицією раціоналістичного розуміння буття і розуміння мислення як споглядання вічних ідей, яке має початки у Парменіда і Платона. Усупереч цій традиції істинногму мисленні, на думку Мартіна Хайдеггера, притаманне вислуховання: буття не може споглядати, його можна лише відчувати. За сучасного ставлення до мови лише як до знарддя, мова втрачає свій історико-культурний зміст, перетворюючись у часові символи. Мартін Хайдеггер вважає: тільки прислухаючись до мови можна досягти істинного розуміння, у мові прихований історичнийгоризонт розуміння, і він визнає долю буття, бо ми не говоримо мовою, а швидше мова говорить нами, мова – це дім буття. А буття говорить, перш за все, через поетів, слово яких завжди багатозначне. Витлумачити його – справа герменевтики.

Герменевтика, з точки зору Гадамера, найбільш прийнятий засіб, якщо не осягнення гри в стихії мови, то участі в ній. Герменетивці сучасності притаманне прагнення до зближення з аналітичною філософією, екзистенціалізмом і теологією. Різноманітні варіанти такого зближення представлені прихильниками Поля Рікера, Карла Апеля та інших.