1.Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

2.У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

1. Частина 1 коментованої статті покладає на банк здійснення контролю за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням кредитних коштів, своєчасним і повним погашенням кредиту.

При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів викорис­тання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором в установленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасних погашення кредиту та сплати відсотків, за відсутності домовленості відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

2.У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Разом з тим, законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки, яке може надати банк у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Стаття 349. Кредитні ресурси

1.Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.

2.У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону.

3.Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються цим Кодексом та іншими законами.

1. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, кошти юридичних та фізичних осіб, залучені на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.

Надання кредитів банками на міжбанківському ринку регламентується Законом про банки, ЦК, нормативними актами НБУ, статутами банків і кредитними договорами.

Кредитні відносини між банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладення кредитних договорів, які мають визначати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від по­питу та пропозиції на міжбанківському ринку і рівня облікової ставки.

Загальний розмір отримання банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи.

НБУ, враховуючи фінансовий стан банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання банками міжбанківських кредитів.

2.Відповідно до чинного законодавства банки мають право на отримання від НБУ кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Згідно з п. 1 ст. 42 Закону «Про Національний банк України» НБУ, для забезпечення виконання покладених на нього функцій, надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ і в порядку, визначеному останнім.

3. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються ГК та іншими законами.

Стаття 350. Факторингові послуги банків

1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

2.За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

4.Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.

5.Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

1. Одним із видів кредитних операцій банків є факторинг.

Як випливає зі змісту ч. 1 коментованої статті, факторинг — це банківська операція, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі і полягає у придбанні банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів.

Прийняття ризику виконання такої вимоги означає, що суб'єкт господарювання, який відступив банку право грошової вимоги, не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником, а отже, весь ризик невиконання і можливі при цьому фінансові втрати лягають на банк.

Прийом платежів (згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» — інкасація боргових вимог) — банківська послуга з отримання за дорученням клієнта коштів від боржника останнього в рахунок погашення його боргу або акцепту по векселях, чеках, інших розрахункових і товарних документах.

Слід звернути увагу на основну відмінність факторингових операцій (послуг) від уступки вимоги, яка полягає в оплатному (як правило, у відсотках від суми простроченої заборгованості) характері здійснення факторингових операцій. їх оплатний характер дістає вияв також і в тому, що банк перераховує суб'єкту господарювання кошти у розмірі, зменшеному на відсоток від суми, яка буде сплачена банку покупцем-боржником. Уступка вимоги не передбачає ні оплатного придбання вимоги її набувачем у первісного кредитора, ні, відповідно, сплати винагороди первісним кредитором набувачеві вимоги.

Ще одна відмінність факторингу від уступки вимоги полягає у можливості надання НБУ банку-фактору кредиту (строком на три місяці під 10 % річних) для проведення факторингових операцій, тобто для придбання права вимоги.

Сторонами у договорі факторингу є фактор (банк) і клієнт. Фактором виступає банк або інша фінансова установа, яка може здійснювати подібну фінансову послугу. Як випливає із ст.о 1079 ЦК, договір факторингу відноситься до підприємницьких (господарських) договорів, а його сторонами є суб'єкти підприємницької господарської діяльності.

У міжнародній торгівлі факторинг розглядається як послуга з отримання купівельної ціни за товар, в рамках якої фактор (фінансовий агент) звільняє експортера від стягнення вартості товару з іноземного покупця, надаючи йому можливість зосередити увагу на продажу і мар­кетингу своїх товарів.

2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов'язується відступити банку грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Більш повне визначення договору факторингу містить ч. 1 ст. 1077 ЦК, згідно з якою за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Як встановлено ч. 2 ст. 1077 ЦК, зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Отже, консультаційні та інформаційні послуги фактора мають стосуватися факторингових операцій.

4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.

У такому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (абз. 2 ч. 1 ст. 1080 ЦК).

5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються ЦК (статті 1077—1086), ГК, Законом про банки, іншими законами, а також нормативно-правовими актами НБУ, зокрема Методичними рекомендаціями по наданню комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям, прийнятими рішенням Правління Н5У від 22 квітня 1992 р. № 2 (назва цього документа свідчить, що його норми є нормами-рекомендаціями, тобто, не обов'язковими для застосування).

Стаття 351. Лізингові операції банків